АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Орган слуху

За допомогою слухового аналізатора людина сприймає і розрізняє звукові хвилі, які складаються з почергових згущень і розріджень повітря. Як і інші аналізатори, слуховий аналізатор має особливе значення в формуванні і здійсненні функцій мови, а також при визначенні ритму і швидкості трудових рухів та фізичних вправ. Звуковий аналізатор складається з трьох частин: рецепторного апарата, що міститься у вусі, провідних шляхів, представлених восьмою парою черепномозкових (слухових) нервів, центра слуху у висковій частці кори великих півкуль.

Рецепторна частина слухового аналізатора знаходиться у вусі, яке складається з трьох відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха.

Зовнішнє вухо. Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зов­нішнього слухового проходу (кольор. табл. II).

Вушна раковина має скелет з еластичного хряща, вкритого з обох сторін шкірою. Край раковини зверху і позаду від слухового проходу загну­тий до середини і утворює завитку, паралельно до якої йде протизавитка.

Вушна раковина служить для вловлювання звуків і визначення їх напряму. Вона дуже розвинена у багатьох тварин. Рухомість раковини у тварин забезпечується скороченням вушних м’язів. У людини ці м’язи у значній мірі редуковані, і тому вушні раковини майже нерухомі. Проте вони допомагають визначити напрям звуку, що йде спереду або ззаду. Над­ходження звуку спереду людина визначає по тому, що він вловлюється обома вухами одночасно. Звук, що надходить збоку, одним вухом вловлює­ться раніше, ніж другим. Повертаючи голову, вдається точніше визначити напрям звуку.

Звукові хвилі, що падають на вушну раковину, спрямовуються у зов­нішній слуховий прохід.

Зовнішній слуховий прохід складається з зовнішньої хрящової частини і внутрішньої кісткової, розміщеної у висковій кістці. Внутрішня поверхня його вистелена шкірою, яка вкрита тонкими волосками і містить видозмінені потові залози, що виділяють так звану вушну сірку. В глибині зовнішнього слухового проходу шкіра тоншає і переходить у пружну сполучнотканинну барабанну перетинку, яка розмежовує зовнішнє і середнє вухо.

Середнє вухо. Середнє вухо складається з порожнини середнього вуха, слухових кісточок і євстахієвої труби. Порожнина середнього вуха, або барабанна порожнина, заповнена повітрям і лежить у висковій кістці. За допомогою каналу — євстахієвої труби вона сполучається з носоглоткою.

Зовнішнє повітря може проникнути в порожнину середнього вуха лише по євстахієвій трубі. Коли тиск у зовнішньому повітрі підвищується, то барабанна перетинка прогинається всередину. Тоді повітря, проходячи по євстахієвій трубі в порожнину середнього вуха, зрівнює тиск по обидва боки барабанної перетинки і усуває небезпеку її розриву. При зниженому зовнішньому тиску барабанна перетинка, зазнаючи високого тиску з порож­нини середнього вуха, прогинається назовні. Небезпека розриву перетинки знов усувається вирівнюванням тиску, що настає при відкриванні євстахіє­вої труби. Проходження повітря по євстахієвій трубі полегшується, коли робити ковтальні рухи.

У внутрішній стінці, яка відмежовує середнє вухо від внутрішнього, є два отвори, затягнуті перетинкою. Один з них називається овальним, а другий — круглим вікном.

У порожнині середнього вуха містяться три слухових кісточки: молоточок, ковадло і стремінце. Молоточок зростається своєю рукояткою з ба­рабанною перетинкою, а і його головка зчленовується з тілом ковадла справжнім суглобом. Довгий відросток ковадла зчленовується з голівкою стремінця. Основа стремінця з’єднується з перетинкою овального вікна. Через систему слухових кісточок коливання барабанної перетинки передаються у внутрішнє вухо. Слухові кісточки розміщені так, що утворюють важелі, які зменшують розмах звукових коливань і збільшують їх силу.

Внутрішнє вухо. Внутрішнє вухо міститься в товщі вискової кістки і є найважливішим у функціональному відношенні і найскладнішим за будовою відділом органу слуху і статичного чуття. У внутрішньому вусі розрізняють три частини: переддвер’я, завитку і півколові канали. Усі три частини утворюють складно побудований кістковий канал, всередині якого міститься схожий за формою перетинчастий канал. Останній заповнений рідиною — ендолімфою. Переддвер’я сполучається з порожниною середньо­го вуха через овальне вікно, закрите основою стремінця, а завитка — через кругле вікно, затягнуте перетинкою.

Рецепторна частина слухового аналізатора лежить у завитці, а в переддвер’ї і півколових каналах розміщені рецептори, які сприймають положення голови і тіла в просторі та зміну руху.

Завитка — це спіральний хід, який робить два з половиною оберти навколо центральної осі. Від однієї із стінок завитки в порожнину її каналу виступає кісткова пластинка, яка, проте, не доходить до проти­лежної стінки. Пластинка ця найширша біля основи і звужується в напрямі до вершини. Між краєм кісткової пластинки і протилежною стінкою за­витки натягнута сполучнотканинна основна пластинка. Кісткова і основна пластинки утворюють перетинку, яка поділяє порожнину завитки на два канали. Один з них своєю основою прилягає до перетинки овального вікна, а другий — до перетинки круглого вікна. Обидва канали заповнені ендолімфою.

Основна пластинка — дуже важлива частина слухового апарата. У ній міститься близько 24 тис. еластичних волокон, натягнутих упоперек, між краєм кісткової пластинки і протилежною стінкою завитки. Волокна ці мають різну довжину і є слуховими струнами. Найкоротші волокна (0,05—0,1 мм) лежать біля основи завитки; чим далі від неї, тим вони дов­ші; найдовші волокна (0,5 мм) біля вершини завитки.

На основній пластинці вздовж ходу завитки лежить найважливіша її частина — кортіїв орган, який має складну будову; найважливішою части­ною кортієвого органу є так звані чутливі волоскові клітини, які є рецепторами, що подраз­нюються звуковими коливан­нями. До основи волоскових клітин підходять гілочки слухо­вого нерва. Над кортієвим орга­ном міститься покривна плас­тинка; один край її прикріпле­ний до кісткової пластинки, а другий (вільний) — зануре­ний в ендолімфу.

Механізм сприймання звукових подразнень. Звукові хви­лі, що вловлюються зовнішнім вухом, спричиняють коливання барабанної перетинки і зв’яза­них з нею слухових кісточок, які через перетинку овального вікна передають ці коливання ендолімфі завитки. Частота ко­ливань при цьому залишається незмінною. Ендолімфа коливає основну плас­тинку з кортієвим органом. Слухові клітини доторкуються при цьому своїми волосками до покривної пластинки і збуджуються. Збудження з волоскових клітин передається на слуховий нерв і йде спочатку в підкорові ядра, а звідти — в центр слуху у висковій частці кори великих півкуль. Тут виникає відчуття звуку і здійснюється найтонший його аналіз.

Вухо людини сприймає звукові хвилі з частотою 16 коливань — 20 тис. коливань на секунду (у деяких людей до 30 тис.). У дітей вухо сприймає до 32 тис. звукових коливань на секунду. Різні хвилі спричиняють різні коливні рухи рідини завитки. За резонансною теорією Гельмгольца звукові хвилі різної частоти викликають коливання не всієї основної пластинки, а лише тих її ділянок, волокна яких, відповідно до їх довжини, здатні резо­нувати на дані коливання, тобто в рух приходять лише ті волокна основної перетинки, період коливань яких дорівнює періодові коливань звукової хвилі. Низькі тони (малочастотні коливання) спричиняють коливні рухи дов­гих волокон пластинки, високі тони (високочастотні коливання) — коротких волокон. Через те в кожному окремому випадку подразнюються не всі волоскові клітини кортієвого органу, а лише ті з них, які розміщені на від­повідній ділянці основної пластинки і коливаються разом з нею. Збудження від різних рецепторних клітин передається по ланцюжках нейронів до різ­них груп клітин кори великих півкуль, де і виникає відчуття звуку тієї чи іншої висоти.

Особливості слухового апарата у дітей. У новонароджених дітей орган слуху ще не повністю розвинений; в них має місце відносна глухота. У перші дні свого життя діти чують тільки сильні звуки. Відносна глухота новона­роджених дітей пояснюється тим, що в перші дні життя порожнина серед­нього вуха заповнена слизом, зовнішній слуховий прохід вузький і розмі­щений вертикально, а барабанна перетинка — горизонтально. Поступово слуховий канал набирає нормального положення, а слиз розсмоктується і по євстахієвій трубі з носоглотки проникає сюди повітря; дитина починає краще чути і активніше реагувати на звуки. Цілком виразним слух стає на кінець другого, початок третього місяця життя. В цей час дитина повер­тає голову в бік звуку, прислухається до незнайомого голосу і т. д. В кінці третього місяця діти «шукають» очима чутний голос. На шостому-сьомому місяці тонкість слуху дитини майже дорівнює нормальному слу­хові дорослої людини. Але повністю закінчується розвиток слуху у дітей близько 12 років. Приблизно в цей час у них остаточно формується і слу­ховий апарат. Так, стінки слухового проходу костеніють до 10 років. Вис­кова кістка (в якій міститься слуховий апарат) у дітей молодшого віку ще не зрослась і складається з трьох кісток, між якими є щілини. Судини твердої мозкової оболонки головного мозку у малих дітей сполучаються з судинами барабанної перетинки, внаслідок чого запалення середнього вуха у них може спричинитись до захворювання на менінгіт (запалення мозкових оболонок).

Гігієна органів слуху дитини. Нормальне функціонування органів слуху, поряд з органами зору, має виключно велике значення у вихованні і навчанні дітей. Тому необхідно виконувати ряд гігієнічних вимог і уни­кати всіх факторів, які можуть спричинити захворювання цих органів, наслідком чого може бути зниження слуху або ж повна його втрата.

Основною гігієнічною вимогою повинно бути обов’язкове тримання вух в чистоті. Із зовнішнього повітря в слуховий прохід проникає пил, мікроби. Все це змішується з вушною сіркою і в слуховому каналі скупчується бруд, який викликає подразнення і зуд у вухах; діти при цьому, намагаючись позбутись неприємного подразнення, часто засовують у вуха тверді і на­віть гострі предмети (шпильки, олівці, пера і т. п.), що призводить до пошкодження стінок слухового каналу і барабанної перетинки, занесення інфекції в вухо. Тому-то вчителі і батьки повинні роз’яснити дітям гігієніч­ні правила догляду за вухами і домогтись, щоб діти не чистили вуха твер­дими або гострими предметами. Щоб позбутись зуду у вухах, треба обереж­но промити зовнішній прохід теплою водою, а потім очистити його кінчиком рушника або чистої носової хусточки.

Слід також оберігати вуха від попадання в них будь-яких сторонніх тіл, які можуть ушкодити вухо і спричинити його захворювання. Шкідли­во діють на вуха і холодні струмені повітря, особливо в сиру погоду; вони можуть викликати запалення середнього вуха з наступним ушкодженням барабанної перетинки і зниження слуху (туговухість).

Особливо треба берегти вуха дітей під час хвороб (кір, свинка, скарла­тина та ін.), при яких можливі різні ускладнення, зокрема запалення се­реднього вуха. В середньому вусі звук посилюється в 50—70 раз. Тому пошкодження барабанної перетинки, ураження середнього вуха різко знижують слух дітей.

Порушується слух і при надмірно сильних звуках, різких коливаннях температури.

Сприяють розвиткові органів слуху у дітей різні слухові вправи. В перші роки життя дитини такими вправами може бути слухання ритмічних мелодій (наприклад, колискові пісні); в дошкільному і шкільному віках — слухання музики, виконання пісень самими дітьми. Добре розвиває слух навчання дітей музики і співу, а також виконання в певному ритмі деяких трудових процесів та спортивних ігор.

Важливе значення має також навчання дітей розпізнавати тонкі від­тінки звуків. Для цього треба привчати дітей розрізняти звуки в природі (прислухатись до шелестіння листя, співу птахів, руху повітря і т.п.). Так можна значно удосконалити слух дітей і досягти великої його гостроти.

Учителі і вихователі з особливою увагою повинні ставитись до тих дітей, які мають недоліки слуху. В класі таких учнів треба саджати ближче до вчителя (на передніх партах), при бесідах і поясненнях забезпечувати достатню звучність голосу; не зменшуючи вимог, проявляти більше уваги і ласки до таких дітей і т. д.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 959 | Нарушение авторских прав