АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Чуття положення тіла в просторі (вестибулярний аналізатор)

Прочитайте:
  1. I.Загальні положення
  2. V. Прикінцеві положення
  3. А. Початкове положення
  4. А. Початкове положення
  5. Аналізатор шкірного чуття
  6. Б15 Охарактеризуйте будову ,положення матки
  7. Багатоплідна вагітність та неправильні положення плодА
  8. Вкажіть систематичне положення збудника лімфоми Беркіта.
  9. ЕМОЦIЇ I ПОЧУТТЯ
  10. Завдання №4. Проаналізуйте положення органів черевної порожнини щодо очеревини.

Переддвер’я і півколові канали. У внутрішньому вусі міститься не тільки рецепторна частина слухового аналізатора, але й рецептори аналі­затора положення голови і тіла в просторі. Лежать вони у так званому вестибулярному апараті, який складається з переддвер’я і півколових каналів.

У порожнині переддвер’я містяться два перетинчастих мішечки, на внутрішній поверхні яких є скупчення чутливих клітин циліндричної форми. Це рецептори: один кінець їх (звернений у порожнину мішечка) звужений і закінчується коротким волоском. Основа цих клітин обплетена волок­нами нерва переддвер’я. Над волосками є багато дуже дрібних шестигран­них кристаликів, які утворюють отолітову кулю.

Прискорення або сповільнення прямолінійного руху, трясіння, а також зміна положення голови або тіла спричиняють переміщення отолітової кулі, яка при цьому натягує чутливі волоски або натискує на них. В резуль­таті цього в чутливих клітинах виникає збудження, яке проводиться до довгастого мозку, а від нього до мозочка і кори великих півкуль. Під впли­вом цих імпульсів виникають рефлекторні скорочення або розслаблення певних груп скелетних м’язів, які сприяють збереженню тілом та його частинами нормального положення.

Від переддвер’я відходять три півколові канали — два вертикальні і один горизонтальний, які лежать у трьох взаємно перпендикулярних площинах. Як і мішечки переддвер’я, півколові канали заповнені ендолімфою. Один із кінців кожного каналу має розширення, всередині якого є виступ, що називається гребінцем. В ньому містяться рецептори — чутливі клітини з довгими волосками, зануреними в драглисту масу. До чутливих клітин підходять закінчення нерва переддвер’я.

Під час прискорення або сповільнення обертового руху ендолімфа каналів переміщується і подразнює чутливі клітини, збудження від яких надходять у мозкову частину аналізатора. Це викликає ряд рефлексів, які сприяють збереженню нормального положення тіла в просторі. Вести­булярний аналізатор має найбільше (після зорового) значення в орієнтуванні тіла в просторі, переборенні земного тяжіння, в трудовій діяльності та у всіх видах фізичних вправ.

При ушкодженні (особливо однобічному) вестибулярного апарата спостерігаються тяжкі розлади руху і втрата здатності зберігати рівновагу. Такі ушкодження часто бувають у людей глухонімих від народження. Але завдяки контролю над положенням тіла з боку органів зору і м’язового чуття, які у глухонімих можуть бути нормальними, розлади, зв’язані з цими ушкодженнями, не завжди проявляються.

При поринанні у воду тиск води на шкіру з усіх боків однаковий, тому тільки імпульси з рецепторів переддвер’я і півколових каналів допомагають визначити положення тіла. Глухонімі, в яких функція цих рецепторів порушена, при зануренні у воду з закритими очима втрачають орієнту­вання в просторі і можуть втопитись.

Нормальне функціонування переддвер’я і півколових каналів особли­во важливе для льотчиків, працівників автотранспорту, в парашутному і гірському спорті, плаванні, гімнастиці та ін. Функціональну стійкість цих органів підвищують гімнастичні вправи, спорт, а також вправи на спе­ціальних приладах.

Формування вестибулярного апарата закінчується раніш від інших рецепторів. У новонародженої дитини він розвинений майже так само, як у дорослої людини. Внутрішнє вухо майже не росте, його величина майже не змінюється з віком. Збудливість вестибулярного апарата і вестибуляр­ного аналізатора в головному мозку існує від народження і розвивається в процесі вправляння. У дітей шкільного віку ця збудливість досить ви­сока. З віком вона знижується.

М’язово-суглобове чуття (руховий, пропріоцептивний аналізатор). Велике значення у визначенні положення тіла та його частин у просторі, а також у координації рухів мають рецептори, що містяться у м’язах, сухо­жилках і суглобах (пропріорецептори). Імпульси, що виникають в пропріорецепторах під час рухів, по доцентрових нервах надходять до задньої цен­тральної закрутки кори півкуль головного мозку, де виникає відчуття зміни в положенні частин тіла. В результаті подразнення пропріорецепторів виникають також рефлекторні скорочення тієї чи іншої групи м’язів або зміна їх тонусу. Це сприяє підтриманню або зміні руху, а також зумовлює позу тіла, яка забезпечує його рівновагу. За допомогою м’язово-суглобового чуття можна, піднімаючи предмет, приблизно визначити його вагу.

У школярів збудливість пропріорецепторів з віком збільшується: найнижча вона в учнів І класу, найвища — в учнів X класу. Найбільша збудливість пропріорецепторів — у дні і години уроків праці, фізкультури, позакласних занять в спортивних секціях, ігор та прогулянок поза школою. Найменша збудливість — в години відносної нерухомості (на загальноосвіт­ніх уроках в школі, під час готування уроків). Вона підвищується в першій половині дня і знижується надвечір.

Збудження рухового аналізатора у школярів під час ігор та трудових і фізичних вправ спричиняє підвищення розумової працездатності. Це особливо слід враховувати вчителям у повсякденній роботі з учнями.

Органи чуття внутрішніх органів. Встановлено, що у всіх внутрішніх органах (органи травлення, легені, серце, судини, селезінка і т. д.) є спе­ціальні рецептори — інтерорецептори, які сприймають зміни в діяльності цих органів. За своєю будовою і функціями інтерорецептори різні. Одні з них сприймають температуру, другі—тиск, треті — хімічні, больові подразнення і т. д. Інтерорецептори дуже чутливі — вони реагують навіть на незначні зміни у внутрішньому середовищі організму.

Імпульси, що надходять в центральну нервову систему від інтерорецепторів, відіграють дуже важливу роль у регуляції функцій різних органів. Завдяки цим імпульсам регулюється кров’яний тиск у судинах, обмін ре­човин, кровопостачання тканин, координується діяльність різних органів і систем (наприклад, дихальної і кровоносної) і т. д. Інтерорецептори сигналізують в центральну нервову систему про стан внутрішніх органів і про ті зміни, які в них виникають в процесі діяльності. Здорова людина у спокійному стані цих сигналів не відчуває. Але під час напруженої фізич­ної праці відчувається биття серця, пульсація крові, вдихання і видихання повітря. Відчувається також відхилення від норми в стані і діяльності внут­рішніх органів.

За допомогою зовнішніх і внутрішніх аналізаторів (при провідній ролі кори півкуль головного мозку) здійснюється зв’язок і єдність зовнішнього і внутрішнього середовища організму, тобто зрівноважування організму з зовнішнім природним і суспільним середовищем та вище пристосування до нього.

Взаємодія органів чуття. В процесі навчання і виховання дітей необ­хідно враховувати і максимально використовувати взаємодію різних аналі­заторів. Взаємодію аналізаторів можна спостерігати між аналізаторами зору та слуху, зору і м’язово-суглобового чуття, смаку і нюху тощо. Ця взаємодія полягає насамперед у взаємному підвищенні і зниженні збуд­ливості. Наприклад, обтирання шкіри холодною водою підвищує зір в су­тінках, а теплою —знижує. Гучність звуку збільшується при одночасному освітленні очей. Відчуття за допомогою одного органу чуття можуть пере­вірятись, уточнятись і доповнюватись іншими органами чуття. А це має величезне значення для створення у свідомості дитини правильних і повних уявлень про предмет або явище, які вивчаються. Так, наприклад, визначе­ну на око відстань перевіряють її вимірюванням; одержане за допомогою зорового аналізатора уявлення про форму предмета перевіряють промацу­ванням (дотиковим аналізатором). Промацуванням визначають також характер поверхні предмета, його температуру. М’язово-суглобове чуття дає уявлення про вагу предмета і т. д.

Звідси важливий педагогічний висновок: виучуваний предмет треба не тільки показувати дітям (у молодших класах), але й (якщо можливо) дати їм у руки, щоб вони помацали його, понюхали, визначили його ва­гу і т. д. Інакше кажучи, чим більше органів чуття дитини візьме участь у вивченні ознак і властивостей предмета, тим повніші і точніші уявлення створяться в неї про даний предмет.


Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 778 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)