АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Принцип 11

Згода на лікування

1. Ніяке лікування не може призначатися пацієнту без його усвідомленої згоди, за винятком випадків, передбачених у пунктах 6, 7, 8, 13 і 15 даного принципу.

2. Усвідомлена згода – це згода, одержувана вільно, без погроз або невиправданого примусу після належного надання пацієнту у формі й на мові, зрозумілій йому, достатньої та ясної інформації про:

а) попередній діагноз;

б) цілі, методи, ймовірну тривалість й очікувані результати запропонованого лікування;

в) альтернативні методи лікування, включаючи менш інвазивні;

г) можливі больові відчуття і відчуття дискомфорту, можливий ризик і побічні ефекти запропонованого лікування.

3. Під час процедури надання згоди пацієнт може зажадати присутності якоїсь особи або осіб на свій вибір.

4. Пацієнт має право відмовитися від лікування або припинити його, за винятком випадків, передбачених у пунктах 6, 7, 8, 13 і 15 даного принципу. Пацієнту мають бути пояснені наслідки відмови від лікування або його припинення.

5. Пацієнта не можна просити або спонукати відмовитися від права на усвідомлену згоду. Якщо пацієнт висловлює бажання відмовитися від цього права, йому має бути роз’яснено, що лікування не може здійснюватися без його усвідомленої згоди.

6. За винятком випадків, передбачених у пунктах 7, 8, 12, 13, 14 і 15 даного принципу, запропонований курс лікування може призначатися пацієнту без його усвідомленої згоди за таких умов:

а) у даний момент пацієнта госпіталізовано у примусовому порядку;

б) незалежний повноважний орган, що має всю відповідну інформацію, вклю­чаючи інформацію, зазначену в пункті 2 даного принципу, пересвідчився в тому, що на даний момент пацієнт не в змозі дати або не дати усвідомлену згоду на запропонований курс лікування або, якщо це передбачено внутрішньодержавним законодавством, у тому, що, з точки зору власної безпеки пацієнта або безпеки інших осіб, пацієнт необґрунтовано відмовився дати таку згоду;

в) незалежний повноважний орган установив, що запропонований курс ліку­вання щонайкраще відповідає інтересам здоров'я пацієнта.

7. Положення пункту 6, наведеного вище, не застосовуються щодо пацієнта, який має особистого представника, уповноваженого відповідно до закону давати згоду на лікування за пацієнта; однак, за винятком випадків, передбачених у пунк­тах 12, 13, 14 і 15 даного принципу, лікування може бути призначено такому па­цієнту без його усвідомленої згоди, якщо особистий представник, отримавши ін­формацію, зазначену в пункті 2 даного принципу, дасть згоду від імені хворого.

8. За винятком випадків, передбачених у пунктах 12, 13, 14 і 15 даного прин­ципу, лікування може також призначатися будь-якому пацієнту без його усвідомленої згоди, якщо уповноважений відповідно до закону кваліфікований фахівець, який працює в області психіатрії, визначить, що необхідно терміново призначити це лікування, щоб запобігти заподіянню безпосередньої або неминучої шкоди пацієнту або іншим особам. Таке лікування триває не довше, ніж необхідно для цієї мети.

9. У випадках, коли будь-яке лікування призначається пацієнту без його усвідомленої згоди, мають докладатися всі зусилля, щоб інформувати пацієнта про характер лікування і про будь-які можливі альтернативні методи, а також, наскільки це можливо, залучити хворого до розробки курсу лікування.

10. Будь-яке лікування негайно реєструється в історії хвороби пацієнта із зазначенням, лікування є примусовим чи добровільним.

11. Фізичне утихомирення або примусова ізоляція пацієнта застосовуються лише відповідно до офіційно затверджених процедур психіатричного закладу і тільки тоді, коли це є єдиним наявним засобом запобігти заподіянню безпосереднього або неминучого збитку пацієнту або іншим особам. Вони не продовжуються понад термін, необхідний для цієї мети. Всі випадки фізичного утихомирення або примусової ізоляції, підстави для їх застосування, їх характер і тривалість мають реєструватися в історії хвороби пацієнта. Пацієнт, до якого застосовуються утихомирення або ізоляція, повинен утримуватися в гуманних умовах, за ним забезпечується догляд, а також ретельний і постійний нагляд з боку кваліфікованих медичних працівників. Особистий представник, якщо такий є і якщо це доречно, негайно інформується про будь-які випадки фізичного утихомирення або приму­сової ізоляції пацієнта.

12. Стерилізація ніколи не застосовується як лікування психічного захворювання.

13. Психічно хвора особа може бути піддана серйозному медичному або хірургічному втручанню тільки у випадках, коли це допускається внутрішньодер­жавним законодавством, коли вважається, що це щонайкраще відповідає інтере­сам здоров'я пацієнта, і коли пацієнт дає усвідомлену згоду, однак у тих випадках, коли пацієнт не в змозі дати усвідомлену згоду, це втручання призначається лише після проведення незалежної оцінки.

14. Психохірургія та інші види інвазивного і необоротного лікування психічного захворювання ні за яких обставин не застосовуються щодо пацієнта, який був госпіталізований у психіатричний заклад у примусовому порядку, і можуть застосовуватися в рамках, що допускаються внутрішньодержавним законодав­ством, щодо будь-якого іншого пацієнта лише в тому разі, коли цей пацієнт дав усвідомлену згоду і незалежний зовнішній орган засвідчився в тому, що згода пацієнта дійсно є усвідомленою і що дане лікування щонайкраще відповідає інтере­сам здоров'я пацієнта.

15. Клінічні дослідження й експериментальні методи лікування ні за яких об­ставин не застосовуються щодо будь-якого пацієнта без його усвідомленої згоди, за винятком тих випадків, коли клінічні дослідження й експериментальні методи можуть застосовуватися щодо пацієнта, який не в змозі дати усвідомлену згоду, лише з дозволу компетентного незалежного наглядового органу, спеціально ство­реного для цієї мети.

16. У випадках, зазначених у пунктах 6, 7, 8, 13, 14 і 15 даного принципу, па­цієнт або його особистий представник, або будь-яка зацікавлена особа має пра­во подати апеляцію в судовий або інший незалежний повноважний орган щодо за­стосування до пацієнта будь-якого лікування.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 476 | Нарушение авторских прав