АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Запалення плавального міхура (ЗПМ)

Запалення плавального міхура - поширене заразне захворювання прісноводних риб, що характеризується специфічним ураженням плавального міхура і значними змінами в паренхіматозних органах. Відхід риби нерідко досягає 60-80%. Хворіють коропи, сазани та їх гібриди, частіше цьогорічки і дворічки. Поодинокі випадки захворювання спостерігались у коропів старших вікових груп. У інших видів риб (сріблястий і золотий карась, білий товстолобик, форель, бестер) ЗПМ не відмічається.
ЗБУДНИК захворювання до кінця не вивчений. Існує кілька точок зору. Одні автори вважають, що причиною ЗПМ є неповноцінна годівля і порушення біотехнології вирощування коропа. Інші виявляли у хворої риби нитчасті гриби і різноманітну мікрофлору.
Німецькі дослідники Бахман і Аппе повідомляли, що їм вдалося виділити з плавального міхура і головного мозку хворих риб вірус кулеподібної форми, довжиною 90-140 нм. (нанометри), шириною 70 нм. Він містить РНК, нестійкий до температури, хлороформу. Вірус пасажується на клітинних культурах, особливо на НМ (з клітин жирноголового гольяна). Ця культура, при введенні здоровим коропам, викликала їх захворювання з симптомами ЗПМ і з 100%-ою загибеллю.
На підставі досліджень збудник ЗПМ, також як вірус краснухи віднесений до групи рабдовірусів (рис.2).

Д ЖЕРЕЛА ІНФЕКЦІЇ - перехворіла риба, її виділення і трупи. Зараження відбувається шляхом контакту здорової риби з хворою при спільному вирощуванні в ставах, а також через мул і грунт.
К
Рис. 2 Електронна мікро­фотографія віруса-збудника запалення плавального міхура коропа (з Аппе і Бахмана, 1973
^ ЛІНІЧНІ ОЗНАКИ І ПЕІРЕБІГ ХВОРОБИ. Інкубаційний період, залежно від екологічних умов і санітарно-епізоотичного стану водойми, триває 35-90 днів, а за даними деяких дослідників, якщо температура води у водоймах нижче 15°С - до 8 місяців. В стаціонарно неблагополучних господарствах, які забезпечують себе власним посадковим матеріалом, хвороба протікає гостро, хронічно і безсимптомно.
^ Гостра форма характеризується порушенням координації руху. Хворі риби слабо реагують на зовнішні подразники: вони пасивно плавають біля берега і на поверхні води, їх легко впіймати руками, перестають споживати корм. З розвитком патологічного процесу виникають такі симптоми: черевце в ділянці ануса збільшується і флюктує; порушується гідростатична рівновага і координація рухів (риба плаває в боковому положенні або вниз головою). Гострий перебіг триває 14-20 днів, частіше спостерігається серед дворічок в нагульних ставах, характеризується
швидким поширенням (уражується 80-100% риби), тяжким станом і нерідко масовою її загибеллю (Ри́бнгоспода́рство, галузь господарства, до якої належить добування, переробка, відтворення і збільшення запасів риби та інших водних організмів у природних і штучних водоймах. Дає цінні харчові, кормові, лікарські й технічні продукти. Поділяється на рибальство, що має завданням ловити рибу і добувати морського звіра, та рибництво — збереження і поліпшення рибних запасів у природних водоймах і розведення риби у штучних. Рибальство може бути промисловим або аматорським (див. Спортивне рибальство). Промислове рибальство поділяється на океанічне, морське, прибережне і на внутрішніх водоймах (річках, озерах, ставках, водоймищах). Риба́льство — приватний або промисловий лов риби та інших водних живих ресурсів. Під рибальством також розуміють полювання на таких морських тварин, як наприклад різні види молюсків, кальмарів, восьминогів, морських черепах, жаб і деяких інших їстівних морських безхребетних. Приватне рибальство залишається одною з найулюбленіших розваг і навіть таким популярним видом спорту, як спортивне рибальство.

Велике значення має океанічне рибальство. Одним з основних районів рибальства (а раніше - і китобійного промислу) є Антарктида. У зв'язку з надмірною інтенсифікацією вилову і значним його зменшенням, освоюються (в Індійському океані й біля берегів Антарктиди) нові райони і об'єкти риболовлі. У океанічному рибальстві в улові риби переважають такі види, як ставрида, сардинела, сардини, скумбрія, хек, нототенія, тунець тощо. Дедалі більшого розвитку набуває промисел креветок, лянґустів, кальмарів, а також нерибних морепродуктів (наприклад,водоростей).

В Україні рибне господарство було відоме від палеоліту. В античну добу з України у великій кількості вивозили рибу до Греціїз Ольвії та інші грецькі колоній, за середньовіччя — до Візантії. На Запорозькій Січі рибне господарство було одним з основних промислів запорожців. Про рибне багатство України згадують подорожні М. Литвин (1550). Ґ. Боплан (1630-47), Ґ. Ржончинський (1721) та інші. У 19 ст.надмірний і хижацький вилов риби зменшив рибне багатство України, хоч уведено контроль над виловом риби й засновано риборозплідники (у Російській Імперії охоронні заходи застосовано вперше у 1771 р., але перші «Правила рыболовства» видано щойно 1878; у Польщі рибальські справи нормувала «Ustawa rybacka» з 1932 р.). Тому щорічний вилов риби у ріках центральних і східних Українських земель за час з 1900 до 1914 зменшився приблизно на половину — зокрема вилови цінних і рідкісних риб, а деякі види їх загинули. 1913 вилов риби, здобич морських звірів і морепродуктів на території УРСР становили 37100 т, або 3,7% всього СРСР (190 млн т). 80% видобутку риби в УРСР припадало на моря, 20% — на річки. Після зменшення вилову риби і морського звіра в 1916 — 23 він став збільшуватися і досяг у 1940 р. 139 100 т (Табл. 1). У 1930-х pp. здійснено колективізацію ри Монокультура (від лат. mono — єдиний і лат. cultura — обробіток, розвиток) — спосіб рослинництва при якому на одній ділянці постійно та безперервно вирощується одна й та сама культура без дотримання сівозміни. Монокультура створює постійне одноманітне навантаження на ґрунти, через що вони однобічно виснажуються, наприклад, тривалий обробіток зернових на одній і тій же площі обідняє ґрунт переважно фосфором, буряка, картоплі — калієм, бобів — фосфором і кальцієм. Також монокультура призводить до зменшення вмісту гумусу, сприяє ерозії тощо. Наслідком монокультури є значне, до 2 разів, зменшення врожайності. Покращення обробітку землі на внесення добрив не можуть повністю компенсувати негативний вплив монокультури. Окрім того стале існування на одній і тій самій ділянці посіві певної рослини сприяю розмноженню та укоріненню в цій місцевості характерних для даної культури хвороб, паразитів, комах-шкідників, гризунів тощо. Монокультура є ознакою примітивної агротехніки та недорозвинутого сільського господарства. У зв'язку з інтенсифікацією землеробства від монокультури нормальні господарі відмовилися — ввели сівозміну.бного господарства. БОРГ

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1

1. Історія розвитку рибництва.
2. Питомі показники виходу продукції рибництва при монокультурі і в комплексі з рослинництвом та тваринництвом
ихтио.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2

1. Роль абіотичних і біотичних факторів в епізоотології хвороб риб.
2. Запалення плавального міхура коропових: епізоотологія, клінічні ознаки, профілактика і
лікування.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 577 | Нарушение авторских прав