АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Пухлини печінки.

ПУХЛИНИ ПЕЧІНКИ ТА ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ.

ПУХЛИНИ ТОВСТОЇ КИШКИ.

Пухлини печінки.

Доброякісні пухлини печінки трапляються рідко. Вони можуть розвиватися із епітеліальних (аденоми) або сполучнотканинних структур, судинної тканини (гемангіоми, лімфангіоми).

Рис. Лапароскопія. Гемангіома печінки.

Злоякісні пухлини печінки можуть бути епітеліальними (раки) або сполучнотканинними (саркоми). Саркоми печінки спостерігаються рідко, рак – частіше.

Рис. Лапароскопія. Рак печінки.

Епідеміологія. Печінково-клітинний (гепатоцелюлярний) рак в певних частинах світу є однією з найбільш поширених злоякісних пухлин. Щороку у світі реєструється близько 1 мільйона нових випадків захворювання.

Відношення чоловіки/жінки для цієї патології становить 4-7:1 в Азії та 2:1 у США.

Захворюваність на гепатоцелюлярний рак значно відрізняється у різних географічних регіонах. У США ці пухлини становлять 2 % усіх новоутворень, а захворюваність дорівнює 1-4 випадки на 100 тис. населення, тоді як на Далекому Сході та Центральній Африці гепатоцелюлярний рак зустрічається з частотою 150 випадків на 100 тис. населення та складає майже 50 % усіх діагностованих злоякісних пухлин. Захворюваність на гепатоцелюлярний рак зростає з віком. Середній вік становить 53 роки в країнах Азії та 62 у США.

У пацієнтів із помірним та важким цирозом гепатоцелюлярний рак є смертельним захворюванням, оскільки такі хворі не є кандидатами для хірургічного лікування. 5-річне виживання пацієнтів після радикальної хірургічної операції є близьким до 25 %. Пухлини часто рецидивують у залишеній печінці та метастазують у легені, кістки, нирки та серце. Неліковані пацієнти рідко живуть довше, ніж 3-6 місяців.

В Україні наприкінці захворюваність на рак печінки низька. Серед усіх злоякісних захворювань рак печінки становить 1-2 %. Чоловіки хворіють частіше, ніж жінки (3:1), у віці 50-70 років.

Етіологія. Чітко простежується зв’язок між захворюваністю на гепатит В та гепатоцелюлярний рак. У ендемічних регіонах гепатиту В близько 90 % пацієнтів з гепатоцелюлярним раком мають позитивну реакцію на поверхневий антиген гепатиту В (HbsAg). Крім того, фрагменти вірусної ДНК часто виявляють у геномі клітин гепатоцелюлярного раку, хоча ділянки їх інтеграції не є стабільними та не знаходяться поблизу будь-яких відомих онкогенів чи тумор-супресорних генів. Найбільш переконливим доказом етіологічної ролі інфекції гепатитом В у виникненні гепатоцелюлярного раку є значне зниження частоти цих пухлин у дітей після введення у дію національної програми імунізації у Тайвані.

Гепатит С також відіграє певну роль у виникненні гепатоцелюлярного раку, хоча нижча частота супутнього цирозу та інтеграції вірусної ДНК свідчить про інший механізм канцерогену.

У всьому світі більше 70 % гепатоцелюлярних пухлин виникають у циротичних печінках, особливо часто у пацієнтів із цирозом печінки, спричиненого гепатитом.

Іншими етіологічними факторами є афлотоксини, гемохроматоз, печінкова венозна обструкція, торотраст (контрастний засіб, який вже не використовується для рентгенологічних обстежень), андрогени, естрогени та недостатність α1-антитрипсину. Афлотоксини – це продукти життєдіяльності плісеневого грибка (Aspergillus flavus), що уражує продукти харчування (зерно, муку тощо). Досить високою є захворюваність на рак печінки серед жителів Уганди, що вживали спліснілі недоброякісні продукти. В експерименті згодування тваринам спліснілого зерна спричинює розвиток пухлин (аденом) печінки.

Рис. КТ. Аденома печінки.

Патологічна анатомія. Пухлина частіше локалізується в правій частці або уражує обидві частини печінки. Ураження окремо лівої частки спостерігається рідко (близько 10 %).

Рис. Сегментарна будова печінки.

Рис. Нормальна стуктура печінки (зліва – УЗД, справа – КТ).

Гістологічно рак печінки поділяють на гепатоцелюлярний (пухлина, що розвивається з гепатоцитів), холангіоцелюлярний (виникає з епітелію жовчних протоків і недиференційовану карциному.

Рис. Гепатоцелюлярний рак.

Рис. Холангіоцелюлярний рак.

Розрізняють три макроскопічні форми раку печінки: вузловий, дифузний та масивний. Дифузний та масивний типи складають більше 90 % усіх випадків. Вузловий тип переважно характеризується наявністю множинних вузлів в обох частках.

Рис. Дифузний рак печінки, що розвинувся на грунті цирозу (макропрепарат).

Рис. Масивний рак печінки (макропрепарат).

Метастазування раку печінки здійснюється лімфогенним і гематогенним шляхами. Найчастіше уражаються перипортальні лімфатичні вузли. Гематогенно можливі метастази в легені, плевру, кістки, надниркові залози тощо. Інколи виявляється дисемінація по очеревині.

До реґіонарних належать лімфатичні вузли воріт печінки.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 553 | Нарушение авторских прав