АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гігієнічні вимоги до одягу і взуття дітей.

З перших хвилин життя дитина стикається постійно з речами навколишнього нового їй світу. Це одяг, взуття, пізніше іграшки, підручники, навчальні посібники та інше. Всі ці речі повинні захистити дитину від негативного впливу навколишнього середовища, сприяти нормальному фізичному, інтелектуальному, духовному росту і розвитку. Це можливо, коли всі дитячі предмети відповідають морфофункціональним особливостям дітей різної статі і віку та фізіолого-гігієнічним вимогам.

Основною гігієнічною вимогою до предметів дитячого побуту є їх безвредність для здоров’я дитини.

Одяг захищає людину від несприятливих впливів зовнішнього середовища, захищає поверхню шкіри від механічних пошкоджень і забруднення. Він створює навколо тіла штучний мікроклімат, значно відмінний від клімату зовнішнього середовища, чим суттєво зменшуються втрати організмом тепла, сприяє збереженню постійної температури тіла, полегшує терморегуляторну функцію шкіри.

Одяг дітей по своїй конструкції і фізико-гігієнічним показникам матеріалів повинен відповідати віковим анатомо-фізіологічним особливостям, метеорологічним умовам, сприяти вихованню естетичного смаку дитини.

Для дитячого одягу дозволяється використовувати тканини із природних волокон, а також тканини з добавкою хімічних волокон, але в строгій відповідності до вимог санітарних правил і норм. Всі матеріали для виготовлення дитячого одягу повинні мати дозвіл органів санітарної служби на застосування їх.

Конструкція дитячого зимового одягу повинна забезпечити мінімальну циркуляцію повітря під одягом і мінімальний воздуообмін з навколишнім середовищем.

Взуття є складовою частиною комплекту одягу. Воно захищає організм від охолодження і перегрівання, захищає ступінь від пошкоджень Взуття визначає зручність переміщення, впливає на моторну активність дітей і може бути причиною деформацій і захворювань ступні.

Для дітей виробляються різні види взуття: круглосезонне, літнє, зимове, весняно-осіннє; по застосуванню: повсякденне, домашнє, дорожнє, спортивне та інше.

За гігієнічними вимогами взуття повинно:

* захищати організм дитини від несприятливих метеорологічних впливів і механічних пошкоджень;

* Відповідати анатомо-фізіологічним особливостям організму дитини, в першу чергу, його ступні;

* Забезпечити сприятливий мікроклімат навколо ступні, сприяти підтриманню необхідного температурного режиму при любих кліматичних умовах зовнішнього середовища.

Гігієнічні вимоги до дитячого і підліткового взуття складаються із вимог до конструкції взуття і до матеріалу. Велике значення в дитячому взутті має каблук. Він штучно підвищує склепіння стопи, збільшуючи її ресорність, захищає п’ятку від ударів об грунт. Висота каблука для школярів 8 – 10 років повинна бути не більше 20мм, для хлопчиків 13 – 17 років – 30мм, для дівчаток 13 – 17 років – до 40мм. Повсякденне носіння взуття на високому каблуці (вище 40мм) дівчаткам-підліткам шкідливе, так як при цьому формується великий вигиб попереку, змінюється положення тазу. Взуття не повинно стискати ступню, порушувати кровотік.

Для виготовлення дитячого взуття краще використовувати природні матеріали (шкіра, напівшерстяні, шерстяні, бавовняні матеріали). Можна використовувати і полімерні матеріали, але вони повинні мати дозвіл органів санітарної служби на застосування їх для виготовлення дитячого взуття.

Гігієнічне виховання учнів – одна з найважливіших ланок виховання дітей, що передбачає систематичний цілеспрямований вплив на формування особистості людини. Його завданням є виховання потреби боротися за зміцнення не тільки власного здоров’я, а й здоров’я колективу. Дуже важливо, щоб учні оволодівали наукою бути здоровим.

Відомий педагогА.С.Макаренко вважав, що гігієнічно дисциплінованою людиною може бути тільки та, яка зможе вибрати гігієнічно правильну лінію поведінки і буде її дотримуватися до кінця, незважаючи на будь-які труднощі. Така гігієнічна дисциплінованість може бути наслідком не окремих заходів, а цілеспрямованого виховання і самовиховання на протязі всієї педагогічної діяльності школи.

Гігієнічне виховання повинно органічно поєднуватися із загальним, трудовим, фізичним і естетичним вихованням учнів. Перехід до 12-ти річного навчання розширює можливості школи в гігієнічному вихованні школярів. Завдяки надзвичайній пластичності дитячого організму саме в шкільному віці є найбільші можливості для формування навичок раціональної гігієнічної поведінки, які зберігатимуться протягом усього життя.

Система гігієнічного навчання і виховання передбачає:

1. Систематичне послідовне гігієнічне навчання учнів при викладанні окремих предметів;

2. Позакласну і позашкільну санітарно-освітню роботу серед учнів;

3. Санітарно-освітню роботу серед батьків, педагогічного колективу і обслуговуючого персоналу школи;

4. Створення в школі і вдома належних гігієнічних умов.

На жаль, ці завдання не завжди повною мірою втілюються в життя. І як результат цього ми маємо із збільшенням терміну навчання в школі збільшення кількості дітей із короткозорістю, з вадами постави, викривленням хребта, плоскостопістю, з функціональними розладами нервової системи, з недостатньою фізичною підготовленістю.

Зміст, форми і методи гігієнічного виховання учнів. Зміст гігієнічного виховання учнів ґрунтується переважно на даних медичної науки і практики охорони здоров’я, а його здійснення на даних педагогіки і психології, як наук, покликаних навчати та формувати особистість. Центральною фігурою в здійснені гігієнічного виховання є вчитель-педагог, який сам повинен бути вихованим. Його найближчі консультанти – шкільний лікар і санітарний лікар санітарно-епідеміологічної станції.

Гігієнічне навчання і виховання на уроках передбачено навчальним планом і програмами навчання. Зміст такого навчання із збільшенням віку школярів поступово розширюють і поглиблюють.

У 1 – 3 класах на уроках з української чи російської мови передбачене засвоєння попередніх відомостей про раціональний режим дня, рухову активність, раціональне харчування, правильну робочу позу за партою, охорону зору, гігієнічні навички догляду за приміщенням, підтримання чистоти тіла, одягу, взуття, профілактика травматизму, деяких інфекційних захворювань, обов’язки чергових.

У програмі з природознавства передбачено засвоєння відомостей про будову і функціонування організму людини, кровообіг, дихання, травлення та поглиблення знань у галузі гігієни утримання приміщення, особистої гігієни, гігієни праці, техніки безпеки.

У 4 – 9 класах на уроках біології, хімії, фізики, трудового навчання, фізичної культури, під час суспільно корисної праці відповідно до змісту навчання з цих предметів учні повинні послідовно вивчати гігієнічні вимоги до загальної організації життя і різних видів діяльності людини. Особливу увагу слід приділяти екологічному аспекту гігієнічних знань, засвоєння яких передбачається при здійснені різних форм роботи школи з природоохоронної освіти.

У старших класах набуті гігієнічні знання повинні повсякденно застосовуватися учнями при навчанні, в позакласній і позашкільній роботі.

Все це буде формувати у учнів переконання, які і будуть відігравати провідну роль при визначенні поведінки кожного школяра. Учні будуть усвідомлювати свою громадську відповідальність за власне і суспільне здоров’я.

Важливе значення має позакласна та позашкільна робота з гігієнічного виховання. Її завдання – закріпити, розширити і поглибити знання, набуті учнями в школі. Одним із різновидів позакласної роботи є участь учнів у гуртках медико-гігієнічного профілю.

У позашкільний час є широкі можливості гігієнічного виховання під час трудової діяльності учнів, при організації занять фізкультурою, в туристичних походах, тощо.

Ефективність гігієнічного виховання залежить від співпадання вимог школи і сім’ї.

Статеве виховання учнів. В загальній системі виховання учнів особливу увагу необхідно приділяти статевому вихованню, яке розглядається як важлива інтегральна проблема, що має відношення до соціології, психології, педагогіки, фізіології, медицини.

У здійснені завдань статевого виховання учнів провідна роль належить учителю-вихователю, який організовує всю виховну роботу в школі. Тому велике значення має обізнаність учителів із загальними закономірностями та індивідуальними особливостями психосексуального розвитку дітей. Однак, цю роботу не можна зводити тільки до ознайомлення учнів із змінами в організмі лише біологічного характеру.

Диференціація статі починається ще за 5 – 6 місяців до народження дитини і в процесі систематичного виховання (у переддошкільному, дошкільному і шкільному віці) повинна доповнюватися цілеспрямованим формуванням морально-сексуальної позиції особистості (біосоціальний статус).

Статеве виховання одна із найскладніших проблем виховання, воно має морально-етичний, психолого-педагогічний і медичний аспекти.

Медичний аспект статевого виховання передбачає:

* озброєння учнів знаннями з питань анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей хлопців і дівчат;

* виховання науково обґрунтованих переконань, що зумовлюють правильну статеву поведінку відповідно до вікових відмінностей особистості;

* роботу з батьками з питань статевого виховання.

Лікар, як фахівець, повинен надавати консультативну допомогу учителям, вихователям.

Статеве виховання учнів необхідно починати з першого року навчання у школі, задовольняючи природну цікавість, властиву дітям молодшого шкільного віку: це деякі поняття про те, як народжуються діти, що таке сім’я, взаємні моральні обов’язки батька, матері, дітей. При висвітленні питань не слід спинятись на окремих деталях, не слід використовувати наочність, що може сприяти розвитку у учнів нездорового статевого інтересу.

Високий рівень освітньої роботи зменшує можливість використання школярами сумнівних джерел інформації з статевих питань.

Гормональна активність залоз внутрішньої секреції (поштовх до початку статевого дозрівання) підвищується у хлопчиків уже з 7 років, а у дівчаток - з 8 – 10 років. Це накладає певний відбиток на їхні психологічні особливості.

Успішність виховання багато в чому залежить від особистості учителя, його авторитету, загальної культури, методичної підготовки, психологічного контакту з учнями, уміння знайти індивідуальний контакт. Особливо важлива в цьому питанні, як і в гігієнічному вихованні повна єдність школи і сім’ї.

В гігієнічному плані слід звернути увагу на раціональний режим дня, повноцінне харчування, необхідність виділення дитині окремої постелі, підтримання загальної чистоти тіла, щоденне проведення перед сном інтимного туалету з використанням теплої води, мила, індивідуального рушника. Всі ці прості вимоги мають велике значення в запобіганні ранньому статевому збудженню І, зокрема, виникненню такої статевої аномалії як анонізм (мастурбація). Закріплення цієї звички може негативно впливати на психосоматичне здоров’я та статеве життя в майбутньому. Відомо, наприклад, що м’яка постіль, надто тепла ковдра, тісні трусики, в яких спить дитина, інтимна неохайність можуть спричинити небажаний приплив крові до статевих органів. Статевому збудженню сприяють вигляд голого тіла, поцілунки в губи, інтимні стосунки дорослих, свідками яких інколи стають діти.

Запобіганню статевих домінант сприяє не лише виключення з життя дитини подібних явищ. Максимальне залучення молодших школярів до участі в загальних справах сім’ї, до систематичної фізичної праці на відкритому повітрі, щоденних занять фізичною культурою, спортом – одна з найважливіших передумов не лише для зміцнення здоров’я, а й для правильного статевого виховання на всіх етапах розвитку дитини.

Найбільш критичним періодом у біологічному, психологічному й соціальному розвитку людини є підлітковий вік. Внаслідок акселерації збільшується в часі розрив між формуванням статевої здатності і настанням соціальної зрілості особистості. Психіка учнів середнього, особливо старшого шкільного віку, в зв’язку з стрімкою перебудовою гормональної сфери організму, характеризується підвищеною збудливістю, неврівноваженістю, вразливістю. Більш помітним стає статевий потяг, що може при певних обставинах стимулювати ранній початок статевого життя. Серед підлітків частіше, ніж серед молодших школярів, спостерігається мастурбація, яка вимагає не лише інтимного тактовного пояснення можливих негативних наслідків цієї звички, а й ряду медико-педагогічних впливів. В профілактичних бесідах з хлопчиками і дівчатками потрібно звертати увагу на те, що відсутність статевого життя в юнацькому віці не завдає шкоди організму, а навіть корисне до повного змужніння.

З 4-го класу необхідно проводити з хлопцями і дівчатами окремі заняття, Хлопців необхідно психологічно підготувати до деяких фізіологічних виявів статевого дозрівання (полюції). Дівчата мають бути добре обізнані з фізіологічною суттю менструацій, гігієнічною поведінкою під час цього стану (профілактика переохолоджень, занесення інфекції через зовнішні статеві органи в матку, уникнення надмірної фізичної активності).

До занять для старших школярів включають більш складні питання по анатомії та фізіології статі, фізіологію статевого потягу, статевий акт, запліднення, вагітність, роди, запобігання вагітності, шкідливість аборту, догляд за дитиною, статеві аномалії, венеричні захворювання та їх профілактику та інше. Важливість наукового висвітлення цих питань в школі, сім’ї навряд чи може бути переоцінена у виховній роботі з учнями

Були проведені спеціальні дослідження обізнаності молоді з питань статі і статевих відносин. За результатами цих досліджень джерелами інформації з цих питань були:

* для 62% юнаків і 44% дівчат – друзі;

* для 27% дівчат – мати;

* для 7% юнаків – батько;

* для12% юнаків і 18% дівчат – учитель.

Роботу з питань статевого виховання з учнями необхідно проводити так, щоб не збуджувати в підлітків надмірної цікавості до інтимних відносин між чоловіком і жінкою, а сприяти в них формуванню нормальної статевої поведінки в майбутньому.

Гармонійному психо-фізіологічному розвитку організму учнів в період статевого дозрівання, крім раціонального режиму дня, оптимального навчального навантаження, які зменшують напруження надмірно збудливої нервової системи, сприяє також багате на білок і вітаміни харчування. Недостатня кількість білка в раціоні може негативно впливати на формування залоз внутрішньої секреції і розвиток статевої сфери у підлітків.

Особливе значення має правильно поставлене статеве виховання в школах-інтернатах та інших закладах інтернатного типу. В таких закладах навчається досить велика кількість дітей з неблагополучних або неповних сімей, Внаслідок негативного впливу сім’ї такі діти можуть рано набути шкідливих звичок. В умовах певної відірваності від сім’ї, збільшеного в часі спілкування хлопців і дівчат, що може сприяти обміну далеко не кращим досвідом, найбільш вагомою силою статевого виховання стає психологічний контакт вихователя з вихованцем, створення між ними атмосфери довіри і взаєморозуміння.

Поєднання інтелектуальних інтересів підлітків з активною участю в колективній продуктивній праці, розширення занять спортом, піднесення свідомої відповідальності не лише за власні успіхи, здоров’я, а й за майбутнє – найбільш ефективний шлях в розв’язанні проблем статевого виховання підростаючого покоління.

Попередження алкогольної та наркотичної залежності учнів. Обстеження учнів старших класів показали, що куріння вживання спиртних напоїв і наркотичних речовин отримали широке, навіть угрозливе, розповсюдження серед підлітків і юнаків.

Критичний етап, на якому закладаються шкідливі звички це – підлітковий період. В цей період у молодої людини відбувається ряд важливих змін: здійснюється психо-ендокринна перебудова організму, пробуджуються нові потреби і зацікавленості. Перш за все, сексуального характеру. Психологічна перебудова проходить хворобливо, підлітки відрізняються підвищеною уразливістю і максималізмом. В цей час легше, ніж коли-небудь виникає реакція групування з однолітками. В підліткових групах утверджуються свої цінності, способи проведення вільного часу, методи вирішення численних проблем. Якраз цей період найбільш небезпечний відносно становлення звички вживати алкоголь чи наркотики в рамках групової діяльності. Намагання ж батьків і педагогів вплинути на цю поведінку сприймаються як посягання на самостійність і незалежність, обмеження в правах. Тому прямолінійні спроби вплинути на поведінку в таких випадках нерідко призводять до зворотних результатів, до реакцій протесту.

Для підлітків описаний навіть своєрідний феномен «групової залежності», який полягає в тому, що функціонування підліткової групи організовується головним чином навколо вживання алкогольних напоїв, наркотиків ще до появи у окремих членів групи явних ознак залежності. В таку групу може привести підлітка і намір відійти від реального життя.

Важливим напрямком роботи по подоланню шкідливих звичок – посилення уваги до формування особистості підлітка, забезпечення духовного здоров’я молоді.

До специфічних методів профілактики відноситься система протиалкогольного і протинаркотичного виховання молоді. При проведенні цієї роботи в школі необхідно дотримуватися наступних принципів:

* ранній початок протиалкогольної і протинаркотичної орієнтації учнів;

* цілеспрямованість і наступність в проведенні протиалкогольного і проти наркотичного виховання;

* планування роботи відповідно стадіям формування у дітей установок відносно шкідливих звичок;

* врахування психічних особливостей різних вікових груп школярів;

* організація повноцінного проведення вільного часу і підвищення соціально і гігієнічно корисної активності дітей.

Акцент пропаганди в підлітковій аудиторії на ураження внутрішніх органів, центральної нервової системи та інше і на віддалені наслідки робить її малоефективною. Пропаганда повинна орієнтуватися на позитивні цінності і орієнтири близькі дітям і підліткам, такі, як повне розкриття здібностей, самореалізація особистості, сім’я, діти, положення в суспільстві.

Здоровий спосіб життя дитини багато в чому визначається способом життя батьків, середовищем, в якому дитина росте і виховується.

Попередження інфекційної захворюваності серед учнів. Одне гостре інфекційне захворювання суттєво не впливає на фізичний розвиток дитини, але опір організму у таких дітей до інших захворювань різко знижується. Крім цього багато інфекційних хвороб супроводжуються тяжкими ускладненнями. Небезпечність інфекційних хвороб полягає в тому, що вони здатні швидко розповсюджуватися серед здорових і поражати велику кількість людей.

Джерелом розповсюдження інфекції завжди є хвора людини, або бацилоносій (практично здорова людина, в організмі якої є збудник інфекційної хвороби). При інфекційних захворюваннях існує так званий епідеміологічний ланцюг: джерело інфекції, шляхи передачі її та сприйнятливий колектив. Боротьба з інфекційними захворюваннями передбачає заходи, направлені на розрив цього ланцюга. Це можуть бути заходи відносно джерела інфекції, шляхів передачі, або заходи, направлені на підвищення імунітету колективу, на підвищення несприйнятливості його до того чи іншого інфекційного захворювання.

1. Заходи по відношенню до джерела інфекції. Так як джерелом інфекції є хвора людина, приймаються заходи щодо ізоляції хворої людини від здорових. Особливо це важливо робити своєчасно в дитячому колективі, в тому числі і в школі. В цьому велика роль учителя. При підозрі на захворювання дитини учитель повинен відправити дитину до лікаря або медсестри і не допускати його до занять без дозволу медичного працівника. Після хвороби учень може бути допущений в колектив також при наявності довідки лікаря.

2. Шляхи передачі інфекційних захворювань для кожної хвороби свої. Майже всі, так звані дитячі інфекції, передаються повітряно-крапельним шляхом (кір, вітряна віспа, дифтерія, скарлатина та інші). Цим же шляхом передаються грип та інші гострі респіраторні захворювання. Деякі інфекції передаються через забруднені предмети, воду, харчові продукти (кишкові інфекції).

При загрозі виникнення інфекційного захворювання в школі необхідно проводити заходи, направлені на шляхи передачі того чи іншого захворювання.

3. Підвищення несприйнятливості колективу: підвищення специфічного і неспецифічного опору організму.

* Підвищення специфічного опору організму до тієї чи іншої інфекції досягається щепленнями. Щеплення проводиться ослабленою або неживою культурою збудника. В організмі на це відбувається специфічна реакція, в результаті якої організм потім при попаданні збудника інфекції здатний виробляти спеціальні речовини (антитіла), які знешкоджують збудника.

В останній час в суспільстві все більше піднімається питання доцільності щеплень і можливості заміни їх загальнооздоровчими заходами, тренуваннями та іншим. Але необхідно всім пам’ятати, що для боротьби з інфекційними захворюваннями альтернативи специфічній профілактиці (щепленням) немає. Ми пам’ятаємо із історії страшні епідемії віспи, чуми, дифтерії і інших інфекцій, які приводили до мільйонів людських жертв. І тільки після винаходу і застосування щеплень людство було врятоване від цих страшних інфекцій.

В нашій країні розроблена система і схема проведення щеплень дітям по найбільш небезпечних інфекціях (віспа, дифтерія, коклюш, правець, та інші).

Класний керівник, учитель свідомо повинні відігравати велику роль в організованому проведенні щеплень учням.

* Підвищення загального опору організму – це різні заходи соціально-побутового характеру (виховання, правильна організація режиму дня, раціональне харчування, загартування, заняття фізичною культурою, широке використання повітря, води).

Велике значення в попередженні інфекційних захворювань має санітарно-освітня робота серед учнів, персоналу шкіл, батьків.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 844 | Нарушение авторских прав