АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

БіЛЕТ 16 (1.БІЛЕТ 3 (1))

2.Організація загартування в дитячих закладах выдповыдно до «Я у Світі». Розділ "Фізичний розвиток" орієнтує на об’єднання зусиль педагогів і сім’ї для охорони життя, збереження і зміцнення дитячого здоров’я, підвищення опірності організму негативним факторам зовнішнього середовища, формування у дітей системи уявлень про власний організм, здоровий спосіб життя, засоби ефективного впливу на стан здоров’я і фізичного розвитку, необхідного набору життєво важливих рухових умінь і навичок, фізичних якостей малят, а також для оптимізації рухової активності дошкільників у процесі організації їхньої життєдіяльності, розв’язання комплексу виховних завдань. Забезпечити щоденне перебування дітей на свіжому повітрі та відповідність їхнього одягу умовам погоди. Прогулянка у першій половині дня триває не менше 2-2,5 годин, у другій - 1-1,5 години. Забезпечити перебування дітей в провітрюваному приміщені у полегшеному одязі при температурі повітря +19, +20°С. У спальні під час денного сну температура повітря становить +15°С. Ранкова гімнастика та заняття з фізичної культури проводяться у фізкультурній залі при температурі повітря +14,+15°С). Загартування водою проводиться після денного сну, а влітку – перед обідом. Для миття рук, обличчя, полоскання рота, використовується вода кімнатної температури. Для обливання ніг температура води поступово знижується відповідно до встановлених норм: початкова температура води становить - +34, 35°С, кінцева - +22,+24°С. Влітку діти купаються у виносних басейнах. Використовуються нетрадиційні методи загартування - ходьба босоніж по росяній траві, глині, камінцях, вологому піску тощо. Проводяться лікувально-профілактичні процедури, а саме фітотерапія, аромотерапія, лікувальна фізкультура, масаж, оздоровча гімнастика (зорова, дихальна), фізіотерапевтичні процедури тощо, які включаються до системи оздоровлення за призначенням лікаря та згодою батьків. Загарт проц проводяться з урахуванням індивід показн здоров’я і самопочуття дітей. • вибір методу загартовування;визначення відповідності загартовуючого навантаження функціональним можливостям дитини; • організація спільної роботи дитячого садка і батьків, які проводять зі своїми дітьми загартовуючи заходи; • консультації з питань загартування та формування здорового способу життя. Очевидно, що, якщо мова йде про зміцнення здоров'я кожної дитини, без допомоги батьків лікарі та педагоги цих результатів не отримають.

3.Вікові особливості структури і функцій органів дихання. Вікові особливості дихання хлопчиків і дівчаток. Гігієна дихання. Дихання — необхідний фізіологічний процес постійного обміну газами між організмом і зовнішнім середовищем. В результаті дихання в організм потрапляє кисень, який використовується кожною клітиною організму в реакціях окислення, що є основою обміну речовий та енергії. В процесі цих реакцій виділяється вуглекислий газ, надлишок якого повинен весь час виводитись з організму. Без доступу кисню і виведенні вуглекислого газу життя може тривати всього декілька хвилин. Процес дихання включає п'ять етапів:• обмін газами між зовнішнім середовищем і легенями (легенева вентиляція);• обмін газів у легенях між повітрям легень і кров'ю капілярів, які щільно пронизують альвеоли легенів (легеневе дихання);• транспортування газів кров'ю (перенос кисню від легень до тканин, а вуглекислого газу від тканин до легень);• обмін газів у тканинах;• застосування кисню тканинами (внутрішнє дихання на рівні мітохондрій клітин).Чотири перші етапи відносяться до зовнішнього дихання, а п'ятий етап — до внутрішньо-тканинного дихання, яке відбувається на біохімічному рівні. Дихальна система людини складається з наступних органів:• повітряносних шляхів, до яких відносяться порожнина носа, носоглотка, гортань, трахея і бронхи різного діаметру;• легень, які складаються із найдрібніших повітряносних каналів (бронхіол), повітряних міхурців — альвеол, щільно оплетених кровоносними капілярами малого кола кровообігу;• кістково- м’язової системи грудної клітки, яка забезпечує дихальні рухи і включає ребра, міжреберні м'язи та діафрагму (перетинку між порожниною грудної клітки та порожниною черева). Будова та показники роботи органів системи дихання з віком змінюються, що обумовлює певні особливості дихання людей різного віку. Повітряносні шляхи починаються з носової порожнини, яка складається з трьох ходів: верхнього, середнього та нижнього і вкрита слизовою оболонкою, волосками та пронизана кровоносними судинами (капілярами). дихання ротом буде не фізіологічним і цього треба уникати. Діти до 8-11 років мають недорозвинуту носову порожнину, набряклу слизову оболонку і звужені носові ходи. Це ускладнює дихання носом і тому діти часто дихають з відкритим ротом, що може сприяти простудним захворюванням, запаленню глотки і гортані. Тому простудні захворювання дітей потребують швидкого і ефективного лікування, тим більше, що інфекція може потрапляти у повітряносні порожнини кісток черепа (у гайморову порожнину верхньої щелепи, або у фронтальну порожнину лобної кістки), визиваючи відповідні запалення слизової цих порожнин і розвиток хронічної нежиті (більш детально дивись далі). Із порожнини носа повітря потрапляє через хоани у глотку, куди відкриваються також ротова порожнина (зве), слухові (євстахієві канали) трубки, і беруть початок гортань та стравохід. У дітей до 10-12 років глотка дуже коротка, що приводить до того, що інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів часто ускладнюються запаленнями середнього вуха, так як інфекція туди легко потрапляє через коротку і широку слухову трубу. Про це слід пам'ятати при лікуванні застудних хвороб дітей, а також при організації занять з фізичної культури, особливо на базі водних басейнів, по зимовим видам спорту і таке подібне. Взагалі, гортань у дітей більш коротка, ніж у дорослих. Найбільш інтенсивно цей орган росте в перші 3 роки життя дитини, та в період статевого дозрівання. Від нижнього краю гортані відходить трахея, яка далі розгалужується на два бронхи, які і постачають повітря відповідно до лівого і правого легеня. Основним газообмінним органом дихальної системи є легені. З віком будова легень значно змінюється: наростає довжина повітряносних шляхів, а у віці до 8-10 років ще й збільшується кількість легеневих пухирців — альвеол, які є кінцевою частиною дихального шляху. Кожна легеня вкрита серозною оболонкою (плеврою), яка складається із двох листків, один з яких приростає до внутрішньої поверхні грудної клітки, другий — до тканини легень. Легені у дітей до 8-10 років ростуть за рахунок збільшення кількості альвеол, а після 8 років за рахунок збільшення об'єму кожної альвеоли, який за весь період розвитку може збільшуватись у 20 і більше разів, відносно об'єму у новонародженого. Збільшенню об'єму легень сприяють фізичні тренування, особливо біг і плавання і цей процес може тривати до 28-30 років. До функціональних показників відносять перш за все тип дихання. Діти до 3-х років мають діафрагмальний тип дихання. З 3 до 7 років у всіх дітей формується грудний тип дихання. З 8 років починають проявлятися статеві особливості типу дихання: у хлопчиків поступово розвивається черево — діафрагмальний тип дихання, а у дівчаток вдосконалюється грудний тип дихання. Закріплення такої диференціації завершується в 14-17 років. Усі органи, які беруть участь у голосоутворенні, у сукупності утворюють так званий голосовий апарат. До його складу входять: ротова і носова порожнини, глотка, гортань з голосовими складками, трахея, бронхи, легені, грудна клітка з дихальними м " язами та діафрагмою, м " язи черевної порожнини. У голосоутворенні бере участь і нервова система: відповідні нервові центри в головному мозку з рухливими і чутливими нервами, які об " єднають ці центри з усіма вокальними органами. З мозку по рухливих нервах до цих органів ідуть накази (еферентний зв’язок), а по чутливих нервах надходять відомості про стан працюючих органів (аферентний зв’язок).

БІЛЕТ 17) 1.ШКІРА — зовнішній покрив тіла, площа якого в дорослої людини становить 1,5—2 м². Шкіра являє собою величезну рецепторну поверхню, яка забезпечує дотикальну, температурну й больову чутливість, перешкоджає проникненню мікробів і отруйних речовин в організм, запобігає механічному пошкодженню тканин і органів, що лежать під нею, виконує функцію регуляції тепла, виділяє шкідливі для організму продукти обміну речовин. Шкіра складається з двох шарів: надшкір'я, або зовнішнього шару, і власне шкіри — внутрішнього шару. Надшкір'я, або епідерміс, — поверхневий шар шкіри епідермального походження, утворений багатошаровим епітелієм. Клітини епітелію зовнішнього шару ороговівають, злущуються під впливом зовнішнього середовища й постійно замінюються новими за рахунок клітин глибокого шару, що безперервно розмножуються. Клітини епітелію містять пігмент, що визначає колір шкіри. Під впливом сонячних променів пігментація збільшується, і загоріла шкіра захищає організм від надмірних світлових впливів. Власне шкіра, що залягає під епідермісом, утворена волокнистою сполучною тканиною з безліччю еластичних волокон. У ній знаходяться кровоносні й лімфатичні судини, нервові рецептори, сальні й потові залози, волосяні сумки. Протоки сальних залоз відкриваються у волосяні сумки, виділяючи шкірне сало, що служить змазкою волосся - шкіри й перешкоджає розвитку мікробів. Потові залози виділяють піт, який при випаровуванні охолоджує організм. У шкірі містяться всі види органічних і неорганічних речовин, що зустрічаються в організмі: білки, ліпіди, вуглеводи, амінокислоти, пігменти, нуклеїнові кислоти, вітаміни, вода, макро-і мікроелементи. У шкірі здійснюються специфічні для неї перетворення: освіта кератину, колагену, меланіну, шкірного сала і поту. Через дермальную судинну мережу метаболізм шкіри об'єднується з обміном речовин всього організму. Шкіра має функцію депонування, в ній затримуються токсичні речовини, білкові метаболіти (наприклад, залишковий азот при білковій дієті і деяких захворюваннях), тим самим, послаблюючи їх токсичну дію на інші органи, зокрема на мозок. Шкіра здійснює видільну функцію, звільняючи організм від надлишкових і токсичних продуктів (вода, солі, метаболіти, лікарські речовини та ін.) Вона виконує також теплорегуляційні, бар'єрну, бактерицидну функції, бере участь у газообміні. Організм людини виділяє за добу через шкірний покрив 7-9 г вуглекислоти і поглинає 3-4 г кисню, що становить 2% від усього газообміну. Гістологічно шкіра - це орган, що складається з 3 шарів: епідермісу, дерми і гіподерми. Товщина шкіри без підшкірно-жирової клітковини коливається від 0,8 (у сфері століття) до 4-5 мм (в області долонь і підошов). Товщина гіподерми варіює від десятих часток міліметра до декількох сантиметрів. ГІГІЄНА ШКІРИ. Основна вимога гігієни шкіри — тримання її в чистоті. Бруд (злущений епітелій, жир, бактерії), що накопичуєть­ся на шкірі, сприяє багатьом захворюванням, оскільки органічні речовини жиру й поту, розкладаючись на повер­хні, створюють сприятливе середовище для розвитку бак­терій. Забруднення шкіри ускладнює функції потових і сальних залоз, що веде до сухої шкіри, її розтріскуванню й порушенню тепловіддачі. Кожній людині необхідно постійно слідкувати за чистотою своєї шкіри: потрібно щоденно вмиватися, мити руки декілька разів на день, особливо перед їжею, не рідше одного разу на тиждень митися теплою водою в бані, під душем чи у ванні. Одяг має бути зручним і якнайбільш проникним для повітря й водяних парів. Не рідше одного разу на тиждень необхідно міняти білизну.

2. До гострих дитячих інфекційних захворювань відносяться кір, краснуха, вітряна віспа, кашлюк, скарлатина, свинка, дифтерія, поліомієліт.Джерелом зараження інфекційною хворобою найчастіше є хворий і його виділення: слина, слиз, мокрота, калові маси, мочивши, містять велику кількість мікробів. У передачі гострих дитячих інфекційних захворювань повітряно-краплинний шлях є основним. Інкубаційний період – це період від моменту проникнення мікробів в організм до видимого прояву хвороби. Цей період залежно від характеру збудника і стану організму може продовжуватися від декількох годинників до декількох місяців. Протягом цього періоду мікроби розмножуються в організмі людини, не викликаючи у нього зовнішніх хворобливих проявів. При деяких хворобах (кір, кашлюк, дифтерія і ін.) дитина в кінці інкубаційного періоду буває вже небезпечний для тих, що оточують. Для попередження розповсюдження інфекції в дошкільній установі важливо своєчасно хворої дитини. Велику допомогу в цьому медичному персоналу надають завідувач, вихователь, няня, які, знаючи індивідуальні особливості кожної дитини, при уважному до нього відношенні можуть своєчасно відмітити будь-яке відхилення в його поведінці і самопочутті і показати лікареві для встановлення діагнозу і ізоляції. У кожній дошкільній установі повинен бути ізолятор, куди тимчасово поміщають хвору дитину, до відправлення його додому або в лікарню. Потім проводять низку заходів за участю лікаря і районного епідеміолога: встановлюють карантин — відокремлення дітей, що мали контакт з хворою дитиною, з рештою здорових дітей на термін, рівний інкубаційному періоду хвороби. Для знезараження приміщень і речей від збудників заразливої хвороби проводять дезинфекцію.

Важливим заходом в системі боротьби з попаданням інфекції до дитячих установ є правильна організація прийому дітей. Перед напрямом до дитячої установи дитина повинна бути ретельно оглянутий лікарем поліклініки, обстежений на бактеріоносійство дифтерії і кишкових захворювань. Лікар повинен з'ясувати, чи немає інфекційних захворювань в будинку і квартирі, де живе дитина, і уточнити, якими інфекційними хворобами він раніше перехворів. На основі даних обстеження лікар видає відповідну довідку. Крім того, до дитячої установи повинна бути представлена довідка з санітарно-епідеміологічної станції про те, що у дитини і що живуть в сусідстві з ним немає заразливих захворювань.

Велике значення має санітарний контроль за прийомом персоналу на роботу, особливо до дитячих установ закритого типу. З раннього віку діти повинні навчитися завжди підтримувати своє тіло і одяг в чистоті, при кашлі і чханні прикривати рот і ніс носовою хусткою або тильною стороною долоні і так далі Вельми важливий ретельний облік захворюваності інфекційними хворобами дітей і персоналу дитячих установ.

3. ОБМОРОК Непритомність викликається недокрів'ям мозку. Причини його різні: втома, нервове потрясіння, голод, втрата крові, чад, тривале перебування в непровітрюваному приміщенні і ін. Ознаки обмороку: блідість, втрата свідомості, рідкісне дихання, слабкий пульс.

Якщо непритомність у дитини трапилася в приміщенні, треба відкрити всі кватирки, фрамуги, а. у теплу пору року — і вікна, щоб забезпечити якнайкращу притоку чистого повітря. У хворого розстібають комірець, пояс і укладають його на спину так, щоб голова була злегка нижча, а ноги на 30—40 см вищі за тулуб (при такому положенні тіла притока крові до голови посилюється). Потім змочують ватяний тампон нашатирним спиртом і підносять його до носа хворого на 20—30 с. При глибокій непритомності, крім цього, слід зробити штучне дихання. У разі появи у хворого блювоти його голову треба повернути набік і видалити блювотні маси з рота, щоб вони не потрапили в дихальні шляхи. Коли хворий -придет в свідомість, йому дають чай або каву.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 484 | Нарушение авторских прав