АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Порушення ВНД дитини. Неврози, їх причини і профілактика.

І. Порушення відчуттів і сприйняття подразнень із зовнішнього середовища. Сприйняття подразнень із зовнішнього середовища реалізується 5 сенсорними системами (аналізаторами): а) зоровим; б) слуховим; в) смаковим; г) нюховим; г) шкірно-стереогностичним. Кожна із цих систем складається із 3-х частин: а) рецептора, б) провідника (кондуктора), в) кіркового центра (власне аналізатора). 2. Порушення складних довільних цілеспрямованих рухів - апраксія. Супроводжується неможливістю здійснювати практичні побутові та професійні рухові навички, набуті в процесі життя, незважаючи на відсутність паралічів (повну збереженість м‘язової сили, глибокого м‘язового відчуття та механізмів координації). Розрізняють: 1) аферентну, 2) еферентну та 3) конструктивну апраксію. Аферентна (кінестетична) апраксія виникає при ушкодженні задніх відділів кіркового ядра рухового аналізатора, що призводить до порушення схем рухових актів, що веде до розпаду потрібного набору рухів, коли хворий не може застібнути ґудзика, запалити сірника, налити води в склянку або намагається зробити це з допомогою здорової руки. Така форма апраксії виникає частіше при ушкодженні лівої півкулі і проявляється в протилежній, правій, руці. • Еферентна (кінетична), або динамічна, апраксія виникає при ушкодженні премоторних зон кори і характеризується порушенням рухів, які вимагають збереження просторової орієнтації, коли хворі плутають напрям руху (йдуть ліворуч, коли слід іти праворуч), не можуть вдягнутися, плутаючи правий і лівий рукави, правий та лівий черевики, плутаються у визначенні розташування певних частин тіла. • Конструктивна апраксія виникає при ушкодження центру праксії у нижній тім‘яній часточці (gyrus supramarginalis) і характеризується порушенням складно побудованих рухів, навичок, виникненням рухових персеверацій. ІІІ. Розлади мови - афазія. Мова – виключно людська функція, яка є: а) засобом мислення і інтелектуальної діяльності; б) засобом спілкування У процесі філогенетичного розвитку частина загального рухового аналізатора виділилася у спеціалізовану ділянку в задньому відділі нижньої лобової звивини (центр артикуляції мови - Брока), яка забезпечує складні функції об‘єднання рухів мовних м‘язів (язика, губ, гортані), за рахунок яких утворюються звуки, склади, слова, речення. У правців вона розташована у лівій півкулі. Поряд із розвитком рухових мовних механізмів у людини відбувався процес розпізнавання відповідних умовних звукових сигналів – гнозія мови. Спеціалізована ділянка аналізу та синтезу таких сигналів сконцентрувалася неподалік від кіркового кінця слухового аналізатора (центр Верніке).Втрата моторної чи сенсорної функції мови носить назву афазії (від грецьк. рhasіs – мова). IV. Розлади свідомості. Порушення свідомості прийнято поділяти на: 1) зміни свідомості і 2) пригнічення свідомості. • Зміни свідомості - продуктивні форми порушення свідомості, які характеризуються розладом психічних функцій, перекрученим сприйняттям навколишнього середовища і власної особистості. До них відносять: 1) делірій, 2) аменцію і 3) сутінкові розлади свідомості. Вони є провідними проявами більшості психічних захворювань і розглядаються в психіатрії. Так, делірій характеризується: 1) ілюзіями - помилковим афективним сприйняттям навколишнього оточення і подій, власної ролі в них; 2) галюцинаціями; 3) мовними і руховими порушеннями. У стані делірію пацієнт активно бере участь у подіях, що йому відчуваються, (він може нападати, оборонятися, рятуватися; яскраво описувати «видимі» їм образи, «веде бесіду» з відсутнім співрозмовником). V. Розлади психіки. Психіка – це властивість високоорганізованої матерії - головного мозку, його здатність суб‘єктивно відображати об'єктивну реальність. Психіка - чуттєво-емоційне реагування, за допомогою якого організм орієнтується в навколишньому середовищі і яке керує його поведінкою на основі умовних та безумовних рефлексів. Психіка людини - це продукт не тіл Психічні хвороби - це розлади діяльності головного мозку, які проявляються порушенням психіки людини, а саме, характеризуються втратою здатності правильно відображати оточуючий світ та адекватно реагувати на різні життєві обставини. Причини психічних захворювань поділяються на: 1) екзогенні та 2) ендогенні. Екзогенними можуть бути: інфекції, інтоксикації, травматичні ушкодження мозку, церебральні пухлини, психогенії, соматогенії. Ендогенні причини пов‘язані із спадковістю, конституційними та віковими особливостями VІ. Неврози. Невроз - типова форма розладів функції нервової системи, яка виникає в результаті перенапруги і зриву вищої нервової діяльності (ВНД). Неврози характеризуються: а) розладами ВНД, б) порушенням вегетативної регуляції функцій, які носять перманентний чи пароксизмальний характер, в) розладами нервової трофіки органів і тканин, г) розладами рухів та чутливості, д) зниженням загальної резистентності організму

БІЛЕТ №3 1.Будова скелету. Скелет голови, тулуба, кінцівок. Вікові особливості скелету. Ріст і розвиток кісток, скелету. Скелет людини складається зі скелетів голови, тулуба, кінцівок (верхніх і нижніх) Скелет голови, або череп, складається з двох відділів: мозкового та лицьового. До мозкового відділу черепа входять найбільші непарні кістки – потилична і лобова та парні – тім’яна і скронева. Через великий отвір потиличної кістки порожнина черепа з’єднується з каналом хребта. Кістки основи черепа мають дрібні отвори, крізь які проходять кровоносні судини і черепно-мозкові нерви.Скелет лицьового відділу черепа складається з 15 кісток, найбільшими з яких є парні виличні, верхньощелепні та непарна нижньощелепна кістки. Нижня щелепа – єдина рухома кістка черепа.Скелет тулуба складається з хребта і грудної клітки. Хребет утворюють 33–34 хребці: 7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових хребців, що зрослися в одну кістку – крижі, і 4–5 куприкових хребців. Кожний (крім першого шийного) хребець має тіло, дугу і відростки. Найдовший остистий відросток відходить від середини дуги хребця назад. Між тілом хребця і його дугою є отвір. Отвори всіх хребців утворюють канал хребта, у якому міститься спинний мозок. У процесі розвитку людини формуються чотири плавні вигини хребта, яких немає у тварин. Ці вигини сприяють збереженню рівноваги, пом’якшують поштовхи, яких зазнає тіло при ходінні, стрибках.Скелет кінцівок складається зі скелета пояса і скелета вільних кінцівокПояс верхніх кінцівок включає в себе парні кістки трикутних лопаток і з’єднаних з ними ключиць. На зовнішньому куті лопатки є заглибина (ямка), в яку входить головка плечової кістки, утворюючи плечовий суглоб. Ключиця сполучається з грудиною. А другим кінцем – з відростком лопатки. Функція ключиці полягає в тому, що вона відсовує плечовий суглоб від грудної клітини, забезпечує велику свободу руху кінцівок.Скелет вільної верхньої кінцівки (руки) складається з трьох відділів: плеча, передпліччя і кисті(зап’ясток – 8 кісток, п’ясток – 9 кісток, фаланги пальців – 14 кісток). Плече утворює плечова кістка, що у верхній частині з’єднується з лопаткою, а в нижній – з кістками передпліччя, утворюючи ліктьовий суглоб. Передпліччя складається з двох кісток: ліктьової і променевої. З передпліччям з’єднується кисть, утворена кістками зап’ястка, п’ястка та фалангами пальців. Нижній кінець променевої кістки утворює променезап’ястковий суглоб з трьома кістками верхнього ряду зап’ястка. Зап’ясток складається з двох рядів коротких дрібних кісток (їх вісім), до складу п’ястка входять п’ять довгих кісток (див. мал. 34). Фаланги утворюють скелет пальців. Перший, або великий, має дві фаланги, решта пальців – по три. Великий палець протиставлений іншим, що дає змогу людині виконувати дрібні і точні рухи.У скелеті вільної нижньої кінцівки (ноги) виділяють стегно, гомілку і стопу. Стегно складається з масивної стегнової кістки, гомілка – великогомілкової та малогомілкової кісток Стопа утворена сімома короткими кістками передплесна, серед яких найбільшими є п’яткова та таранна кістки, п’ятьма довгими кістками плесна і кістками пальців (їх така сама кількість, як і в руці). Стопа має склепінчасту будову, що полегшує поштовхи під час ходіння, бігу, стрибків. До складу нижньої вільної кінцівки входить і надколінок – невелика трикутна кістка.Вікові особливості черепа Череп новонародженого значно відрізняється від черепа дорослої людини за формою, пропорціями, характером сполученням кісток і їх будовою. У немовлят лицевий череп відстає в розвитку від мозкового: об’єм лицевого черепа становить 13% від об’єму мозкового (у дорослих — 40%). Це зв’язано з недостатнім розвитком порожнини носа, щелеп, відсутністю зубів.

Особливістю черепа новонародженого є тім’ячка. Всього є шість постійних тім’ячок, прикритих сполучнотканинною перетинкою, яка за механічними властивостями дорівнює брезенту. Завдяки тім’ячкам під час родів кістки черепа сходяться, що полегшує проходження плоду через родові шляхи Через свою податливість вони вирівнюють внутрішньочерепний тиск, котрий збільшується внаслідок швидкого збільшення головного мозку. Таз новонародженого складається майже повністю із хрящів з первинними ядрами для скостеніння. Таз має невеликі розміри, його висота більша ніж ширина, статеві відмінності не виражені. Тазова кістка закладається у вигляді трьох кісток: клубової, сідничної та лобкової. Скостеніння і зрощення цих кісток починається у 5-6 років і завершується у 17-18 років. У дівчат при носінні взуття на високих каблуках незрослі кістки тазу можуть зміститися і зростися неправильно (з часом це може утруднити проходження плоду під час родів). У новонароджених усі кістки заплесна — хрящові. Стопа новонародженого здається плоскою, однак анатомічно склепіння вже сформоване. Однак така стопа ще не пристосована до виконання своїх основних функцій — опори і руху: зв’язки слабкі а тонус м’язів недостатній для утримання склепіння під час навантаження. Дитина спочатку вчиться стояти, а потім ходити на напівзігнутих ногах, поступово пристосовуючись до прямоходіння. Розвиток кістки або зі сполучної тканини, або хряща. Першим способом розвиваються кістки склепіння і бічних відділів черепа, нижня щелепа і, на думку деяких, ключиця (а в нижчих хребетних і деякі інші) — це так звані покривні або облягаючі кістки. Вони розвиваються прямо зі сполучної тканини; волокна її трохи згущаються, між ними з'являються кісткові клітини й у проміжках між останніми відкладаються вапняні солі; утворяться спочатку острівці кісткової тканини, що потім зливаються між собою. Більшість кісток скелету розвивається з хрящової основи, що має таку ж форму, як майбутня кіста.

2. Гострі вірусні респіраторні інфекції. Гострі респіраторні вірусні інфекції становлять етіологічне неоднорідну групу поширених інфекційних захворювань Їх об'єднує принципова спільність епідеміологічних закономірностей і патогенезу, подібність клінічних проявів. До таких захворювань належать грип, парагрип, аденовірусна інфекція, риновірусні, реовірусні та респіраторно-синцитіальні захворювання. Грип — гостре інфекційне захворювання, що характеризується явищами загальної інтоксикації, катаральним запаленням слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, значною схильністю до приєднання вторинної бактеріальної інфекції. Етіологія. Збудник грипу — фільтрівний вірус. Відомо три самостійні типи вірусу грипу — А, В і С. Кожен тип має багато серологічних різновидів — підтипів. Епідеміологія. Джерело інфекції — хвора людина. Період й контагіозності — 3—5 днів (рідко — до 7 днів) від моменту появи перших ознак хвороби Шлях передачі — повітряно-краплинний, Інкубаційний період у разі грипу триває 1—2 дні, іноді скорочується до кількох годин. Початок хвороби гострий. Температура тіла підвищується до 38 °С — 40 °С, з'являються головний біль з переважною локалізацією в ділянці лоба та очей, ломота по всьому тілу, біль у м'язах, суглобах, у попереку. Для лікування грипу та профілактики його ускладнень важливе значення має дотримання ліжкового режиму. Рекомендується приймати достатню кількість теплої рідини (чай, молоко тощо), оскільки це сприяє виведенню з організму токсинів. Під час істотного підвищення температури тіла доцільно застосовувати протигарячкові засоби (амідопірин, анальгін тощо). У разі гіпертермії вдаються також до охолодження організму, посилюючи тепловіддачу (холод на голову і ділянки великих судин, холодна клізма).

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1130 | Нарушение авторских прав