АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Хвороботворні мікроорганізми та захисні властивості організму

БІЛЕТ2)

Шкіра й слизові покриви ніколи не бувають позбавлені мікробів (стерильні), вони завжди заселені нешкідливими мікроорганізмами, які й складають нормальну мікрофлору. Її видовий склад, як правило, постійний. Він створився в процесі тривалої еволюції і, нерідко, захищає макроорганізм від патогенних мікроорганізмів[19]. Інфекція - зараження мікроорганізмами макроорганізму, в результаті чого виникає його захворювання. Патогенність є видовою ознакою мікроорганізмів, яка характеризує їх здатність спричиняти інфекційне захворювання. Агресивність – це здатність бактерій проникати в організм, закріплюватись в ньому, розмножуватися і поширюватися. Токсиногенність – здатність утворювати токсини, речовини різного хімічного складу, які можуть зумовлювати специфічні розлади і навіть смерть інфікованого організму. За характером утворення токсини поділяють на екзотоксини й ендотоксини, які відрізняються між собою хімічною структурою. Екзотоксини – це отруйні речовини, що виділяються в середовище мікробною клітиною, як продукт життєдіяльності. Характеризуються різко вираженою токсичністю – здатністю вражати окремі тканини й органи організму (наприклад, дифтерійний екзотоксин уражує надниркові залози і серцевий м’яз та ін.). Ендотоксини – сполуки, які найчастіше пов’язані з певними структурами мікробних клітин і можуть вивільнятися тільки після автолізу (руйнування) клітин[3, 11].Коли захисні сили організму не здатні перебороти заразних мікробів, останні проникають в певні органи чи тканини й викликають захворювання, так званий інфекційний процес. На допомогу хворому організму для підвищення його природної (лейкоцити (клітинний імунітет), антитіла лімфоцитів (гуморальний імунітет)), боротьби з хвороботворними мікроорганізмами стають численні лікарські засоби. Важливим засобом боротьби з інфекційними хворобами є створення ефективних лікарських препаратів, одержаних шляхом хімічного синтезу (хіміотерапевтичні препарати), або мікробіогенного походження (антибіотики). Хвороботворні мікроби різними шляхами проникають в організм людини. Повітря, вода, грунт, бацилоносії, тварини або рослини, скупчення нечистот, антисанітарний стан навколишнього середовища в цілому, або його окремих складових, можуть стати причиною виникнення окремих чи масових захворювань, які викликаються певними видами патогенних мікроорганізмів. Патогенними мікроорганізмами, можуть бути:• бактерії (холера, сепсис, туберкульоз); • віруси (грип, гепатит, ВІЛ);• гриби (мікози шкіри); • найпростіші тварини (дизентерія, малярія). Бактерії — одноклітинні доядерні організми (прокаріоти). На Землі їх нараховується понад три тисячі видів. Вони мають мікроскопічні розміри (від 0,2 до 1 мкм). форми бактерій: 1. Монококи Найпоширенішими представниками монококів є мікрокок оранжевий і мікрокок білий, що у разі розмноження утворюють на їжі відповідно жовтогарячі і білі плями. 2. Диплококи. Таку форму мають азотфіксуючий азотобактер коричневий, збудник пневмонії, збудники гонореї і менінгіту. 3. Стрептококи. спричинюють захворювання на ангіну, скарлатину, ревмокардит. Характерною особливістю їх є те, що в процесі життєдіяльності вони виділяють білок, який має гемолітичні властивості, тобто такі, що руйнують гемоглобін. 5. Стафілококи. Існують патогенні і непатогенні форми. Наприклад, золотистий стафілокок (Stарhуlососсus аurеus) утворює золотисті колонії у поживному середовищі і не становить ніякої прямої загрози здоров'ю людини. Разом з тим існує ряд надзвичайно небезпечних стафілококів, що спричиняють сильні запалення: скарлатину, сепсис. Колонія стафілококів — це завжди велика сукупність кулястих клітин.. Мікоплазми. їх можна розглядати як перехідну форму між вірусами і клітинними формами життя. Характерною особливістю є те, що вони зовсім не здатні до існування поза клітиною хазяїна. В основному мікоплазми представлені збудниками хвороб рослин і великої рогатої худоби. ВірусиВірус — це автономна генетична одиниця, здатна до розмноження (редуплікації) лише в клітині господаря. Віруси поза клітиною можна розглядати як речовини. Але, потрапляючи в організм господаря, вони починають поводити себе як живі істоти. Механізм дії вірусів полягає у тому, що, потрапляючи в організм, вони адсорбційно проникають у клітину господаря. Тут відбувається перехід від інертного (кристалічного) стану до активного. Далі вірус скидає свою оболонку, вивільнюючи відрізок нуклеїнової кислоти, який вбудовується в генетичний апарат клітини. Відбувається синтез компонентів вірусу (нуклеїнових кислот, білків). Новоутворені частинки розривають клітину і виходять назовні, пошкоджуючи найближчі клітини. Гриби-паразити Більшість грибів — аеробні організми, які активно дихають і потребують багато кисню. Але трапляються і такі, що здобувають енергію внаслідок бродіння (наприклад, деякі дріжджі). Тіло гриба (міцелій) може складатися як з однієї, сильно розгалуженої клітини, так із багатьох. Головним продуктом життєдіяльності грибів є сечовина. Розмножуються гриби надзвичайно інтенсивно, як правило, своєрідними спорами чи брунькуванням [3]. Гриби, які паразитують на поверхні тіла людини, об'єднані під загальною назвою дерматофіти. Гриб ахоріон, оселяючись на волосистій частині голови, спричиняє хворобу паршу. Гриб триховітон, який вражає волосся, нігті і шкіру, є збудником стригучого лишаю. Дріжджовий гриб сидіум спричиняє захворювання слизової оболонки порожнини рота — пліснявку, яка спостерігається переважно у немовлят. Гриби з групи променистих є причиною ряду захворювань, відомих під назвою актиномікозів, які проявляються у вигляді поверхневих нагноєнь або уражень внутрішніх органів. Так, найчастіше зустрічається актиномікоз геніталій і сліпої кишки.Дуже розповсюдженим є паразитичний гриб Моniliа аlbісаns, який є збудником молочниці ротової порожнини у дітей і піхви у жінок. Усі захисні властивості організму можна умовно поділити на специфічні й неспецифічні. До специфічних властивостей належать спадковий імунітет, бар'єрна функція шкіри і слизових оболонок, видільна функція нирок, температурна реакція тощо. Специфічні захисні механізми базуються на вибіркових хімічних реакціях — імунних відповідях, які виробляються у певній послідовності і приводять до розвитку набутого імунітету. Імунітет — несприятливість організмів до інфекційних агентів, яким властива генетична гетерогенність. Розрізняють такі форми імунітету:

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 1038 | Нарушение авторских прав