АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фізіологічні ефекти

Інервація органів автономною нервовою системою з симпатичною нервовою системою поміченою червоним і парасимпатичною системою — блакитним

Цільовими тканинами симпатичної нервової системи є перед усім гладкі м'язи кровоносних судин і залози. Як і інші частини вегетативної нервової системи симпатична нервова система регулює життєво важливі процеси. Ця регуляція здійснюється без участі свідомості і не може підпорядковуватися бажанням людини.

Симпатична нервова система призводить до загального підвищення активності організму. Вона приводить тіло у стан готовності до активних дій наприклад для оборони чи втечі в екстремальних ситуаціях.

Вона підвищує:

• Серцеву діяльність
• Артеріальний тиск
• Кровопостачання і тонус скелетних мязів
• Гліколіз
• Обмін речовин

При цьому гальмуються інші процеси, активність яких безпосередньо в даний момент не є дуже необхідною. Наприклад діяльність кишечника.

Симпатична нервова система також має вплив на:

• Функцію легень (розширення бронхів)
• Функцію сечового міхура (сприяє затримці сечі)
• Статеві органи (сприяє еякуляції у чоловіків і оргазму у жінок)
• Внутрішні мязи ока (розширення зінниць, мідріаз)

85 Ендокринну систему складають залози внутрішньої секреції (ендокринні залози) і ендокринна частина залоз змішаної секреції. До залоз внутрішньої секреції відносять гіпофіз, щитоподібну залозу, надниркові залози, а до залоз змішаної секреції — підшлункову та статеві залози.Ендокринна система регулює тривалі процеси — обмін речовин, ріст, вагітність, статеве дозрівання. Гормони — речовини, які регулюють активність процесів життєдіяльності і виділяються ендокринними залозами в кров. Гіпофіз — невелика залоза, розташована біля основи мозку під гіпоталамусом. Гіпоталамус і гіпофіз мають спільну систему кровообігу. Гіпоталамус виробляє нейрогормони, які надходять у кров і контролюють роботу гіпофіза. На рівні гіпоталамуса і гіпофіза здійснюється взаємодія нервової та ендокринної систем. Щитоподібна залоза складається з двох симетричних часток, сполучених перешийком. Клітини залози зібрані в пухирці, які продукують декілька гормонів. Надниркові залози — невеликі, розташовані по верхніх краях нирок. У надниркових залозах розрізняють кіркову і мозкову речовину. Статеві залози. Ендокринна тканина чоловічих статевих залоз — сім’яників — продукує статеві гормони, одним з яких є тестостерон. Жіночі статеві залози — яєчники — виробляють естроген

86=26 однакові

87 Чепрепно-мозкові нерви Складають 12 пар.Кожна пара має власну назву і порядковий номер, що позначається римською цифрою. Нюхові нерви – І пара, зоровий нерв – ІІ пара, око руховий нерв – ІІІ пара, блоковий нерв –IV пара, трійничний нерва – V пара, відвідний нерв – VI пара, лицьовий нерв – VII, присінково- завитковий – VIII, язикоглоточний нерв – IX пара, під’язиковий нерв – XII пара. З головним мозком зв’язані 12 пар черепно-мозкових нервів, які забезпечують чутливість шкіри обличчя, слизової оболонки очей, порожнини носа, рота, глотки, гортані, а також іннервують м’язи обличчя, очей, язика, глотки, гортані. Вегетативні волокна черепно-мозкових нервів керують діяльністю слинних і слізних залоз, беруть участь в іннервації дихання. Серцевої діяльності, органів травного тракту. Крім того че6репно-мозкові нерви забезпечують роботу органів чуття, підтримують зв’язок ЦНС з рецепторами нюху, зору, слуху і смаку. Кожний із черепно-мозкових нервів виконує визначену функцію. Зоровий нерв проводить в головний мозок сигнали від зорових рецепторів ока, які сприймають світло і колір. Слуховий нерв забезпечує передачу в ЦНС інформації від сприймаючого слухового апарату внутрішнього вуха. Трійничний нерв, що складається в основному з чутливих нервових волокон, передає інформацію від рецепторів шкіри обличчя, слизові оболонки очей, ротової і носової порожнини, ясен і зубів.До рухових черепно-мозкових нервів відноситься лицьовий, око руховий, під’язиковий нерви. Лицьовий нерв іннервує м’язи обличчя (мімічні м’язи), окоруховий м’язи, що рухають очні яблука, під’язикові – м’язи язика. Особливе місце серед черепно-мозкових нервів займає блукаючий нерв в складі якого є рухові, чутливі і вегетативні нервові волокна. Рухові волокна іннервують м’язи глотки гортані, забезпечують акт ковтання і роботу голосових в’язок. Чутливі волокна передають в головний мозок інформацію від рецепторів слизової оболонки глотки і гортані, а також від смакових рецепторів задньої частини язика.Вегетативні волокна проникають в грудну порожнину грудної клітки. В черевну порожнину, регулюючи процес дихання, серцеву діяльність, органів травного тракту.

88. Організм як єдине ціле, зв*язок із зовнішнім середовищем. Механізми адаптації та компенсації

Організм — це єдине ціле. За допомогою нервової системи встановлюється зв'язок між усіма органами організму. Зміни в діяльності одного органа впливають на життєдіяльність усього організму. Так, досить вколоти шкіру, як це відразу ж позначиться на серцебитті, диханні, потовиділенні, скороченні м'язів і т. ін. Функціонування всіх систем організму контролюється центральною нервовою системою, яка забезпечує узгодженість їхньої роботи відповідно до умов зовнішнього постійно змінного середовища.Жоден живий організм не можна уявити поза навколишнього середовища і поза взаємодії з нею. З середовища організм одержує поживні речовини і кисень, у неї віддає кінцеві продукти обміну речовин. Середовище впливає на нього низкою своїх чинників: променистою енергією (світловий, ультрафіолетової, радіоактивної), електромагнітними полями, атмосферних і гідростатичним (для провідних водний спосіб життя) тиском, температурою, різними хімічними речовинами. Вона ж неминуче передбачає взаємодію з іншими живими організмами. Від навколишнього середовища організм безперервно отримує інформацію, на яку реагує у вигляді відповідних дій: ходи, мови (у тварин - видання тих чи інших звуків), міміки, поїдання їжі і т. п. Таким чином, живий організм безперервно пропускає через себе не тільки речовини та енергію, але і потік інформації. Система, що забезпечує сприйняття і переробку інформації щодо явищ зовнішнього і внутрішнього середовища організму, називається аналізатором, або сенсорною системою. Кожна сенсорна система сприймає тільки специфічний вид подразника. Усі сенсорні системи мають однакову загальну структуру:

рецептор (сприймаючий утвір) — провідникові шляхи (чутливі нейрони) — нервові центри (ділянка кори головного мозку).У людини розрізняють п’ять основних сенсорних систем: зорову, слухову, смакову, дотикову та нюхову. Крім того, людина відчуває температуру, положення тіла в просторі, рухи, біль, спрагу, голод тощо. Адаптація — це спосіб, завдяки якому живий організм відповідає на вплив навколишнього середовища.Компенсація - вид пристосування; виникає в умовах патології в кожному пошкодженому органі і тоді, коли в організмі має місце його функціональна напруженість. Стадії компенсації: становлення, закріплення і декомпенсація.

88 Організм людини як єдине ціле. Єдність організму і навколишнього середовища.

Постійні анатомічний і функціональний взаємозв'язки і "співпраця" різних клітин,

тканин, органів і систем органів створюють надзвичайно складну, унікальну систему

—

організм людини

(від лат.

organizo –

влаштовую),

Регулюють життєві функції організму людини у цілому, а також окремих його органів

та систем, узгоджують їхню діяльність, підтримують. сталість внутрішнього середовища

нервова, імунна системи, а також система залоз внутрішньої секреції (ендокринна). Ці

системи тісно взаємопов'язані між собою і впливають на діяльність одна одної.

Організм яка має органо

-

системний, тканинний, клітинний, субклітинний і

молекулярний рівні організації життєвих процесів.

Між будовою і функцією існує взаємний зв’язок. Його можна простежити на різних

структурних рівнях організму, починаючи від органів і систем і закінчуючи найдрібнішими

компонентами клітини, які забезпечують елементарні процеси, наприклад синтез

макромолекул. Між системами та органами підтримується зв’язок, необхідний для

регулювання їхньої діяльності відповідно до потреб всього організму. Зв’язок цей може

здійснюватися двома способами: за допомогою нервових клітин, з’єднаних відростками

,

по

яких передаються регулювальні імпульси та за допомогою рідин, які переносять по судинах

тіла різні фізіологічні речовини (гуморальна регуляція функцій). Нервова регуляція функцій

здійснюється відносно швидко за допомогою рефлекторних реакцій, гуморальна

відбувається повільніше, відповідно до швидкості руху крові, або лімфи. Обидва види

регуляції функцій взаємодоповнюються, утворюючи єдиний регулювальний механізм

–

нервово

-

гуморальну, або нейрогуморальну регуляцію функцій (наприклад, емоціональне

збудження рефлекторно посилює виділення адреналіну, який переноситься кров’ю з

наднирників до серця, посилюючи його діяльність).

Нейрогуморальна регуляція функцій базується на принципі прямого і зворотного

зв’язку між регулятором і системою, що регулюється. Наприклад, дихальний центр регулює

інтенсивність легеневої вентиляції і вміст вуглекислого газу в крові (прямий зв’язок), а

зменшення вуглекислого газу в крові впливає на гальмування діяльності дихального центра

(зворотній зв’язок), що веде до відновлення попереднього вмісту вуглекислого газу в крові.

Так відбувається саморегуляція дихання. Подібним способом підтримується відносна

постійність температури тіла, осмотичного тиску рідин, кислотно

-

лужна рівновага та інші,

так звані, фізіологічні константи організму.

Організм виступає, як єдине ціле; діяльність всіх систем об’єднується у вигляді

цілісних реакцій, направлених на забезпечення потреб організму. В основі всіх процесів

життєдіяльності організму лежить нейрогуморальна регуляція функцій, яка забезпечує

динамічну рівновагу або саморегулювання організму як системи. Слід також відзначити, що

організм підтримує постійний зв’язок із зовнішнім середовищем, який здійснюється через

обмін речовин, енергії та інформації. Як цілісна саморегулююча система, організм повинен

врівноважувати свої взаємовідносини з умовами зовнішнього середовища, пристосовуючись

до них в інтересах самозбереження, однак через постійну мінливість умов середовища

повного взаєморозуміння звичайно не буває.

Адапта́ція в біології — анатомічна структура, фізіологічний процес, або реакція в поведінці організму, яка розвинулась за деякий проміжок часу в процесі еволюції таким чином, що стала підвищувати довготривалий репродуктивний успіх даного організму.^[1][2] Термін «адаптація» також інколи використовується як синонім природного відбору, але більшість біологів не схвалюють такого використання.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 737 | Нарушение авторских прав