АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Історія розвитку патофізіології та патанатомії

Історія розвитку патофізіології і патанатомії тісно пов’язана з соціально-економічним розвитком суспільства і світоглядом людей, що панував в різні епохи.

Онтологічна теорія (грец. оntoc – істота) – базувалась на заселенні злих і добрих духів. Життя і здоров’я визначалось перебуванням в тілі здорової душі, хвороба – заселенням в людину або тварину злого духа, смерть – виходом душі з тіла.

Гуморальна теорія – засновник Гіппократ (V-VІ вік до н.е.) здоров’я зв’язано з правильним співвідношенням соків, хвороба – з неправильним їх змішуванням. Всі тіла в природі складаються з чотирьох стихій – вогню, води, землі і повітря, а живі істоти з цих же елементів, але мають вид соків: червона гаряча кров казалась подібною з вогнем; рідка, холодна слиз – подібна до води.

Демокріт – грецький філософ, що всі предмети складаються з атомів, які є дрібними часточками матерії: суть хвороби зв’язували з неправильним розташуванням атомів в організмі. Цю теорію назвали солідарною.

Видатний вчений Галєн (ІІ століття н.е.) з’єднав гуморальну і солідарну патологію, яка панувала в лікарському мисленні і практиці до ХVІІ-ХVІІІ століття.

Бельгійський лікар Андрій Везалій (1514 – 1564) є основоположником анатомії, методом розтину трупів створив опис людського тіла і його органів.

Англійський лікар Гарвей (1578 – 1657) відкрив кровообіг і є засновником фізіології.

Італійський лікар Мальпігі (1628 – 1694) описав мікроскопічну будову деяких органів і цим положив початок гістології.

В ХVІІ ст. Серед лікарів виникло два напрямки в понятті і суті хвороби: іатрофізики – суть хвороби базувалась на розладах фізичних властивостей організму; іатрохіміки – пояснювали хворобу хімічними змінами крові, травних соків.

Основоположником патанатомії є італійський вчений Морганьє, висказав думку про безпосередній зв’язок хвороби з видимими змінами при розтині трупів, змінами будови органів і створив таким чином органопатологію.

Шванн і Шлейден створили клітинну теорію будови живих істот.

Клітинна теорія – засновник німецький вчений Віхров. Суть, що всі хвороботворні процеси зв’язані з змінами в будові клітин. Недоліки – всяка хвороба зв’язана з місцевими змінами в окремих органах і є запереченням загальних хвороб всього організму.

Сучасна патологія і її суть:

- Єдність клітинних систем з неклітинними елементами, ця єдність досягається нервовою і ендокринною системами.

- Єдність структурних і функціональних процесів в здоровому і хворому організмі.

- Глибокий взаємозв’язок загальних і місцевих процесів при любій хворобі.

Ексудація

Судинна реакція під час запалення є своєрідним порушенням мікроциркуляції, що характеризується чіткою послідовністю змін і проходить в п’ять стадій.

Стадія звуження судин наступає відразу після дії патогенного подразника рефлекторно у відповідь на подразнення судинно-звужувальних нервів і надлишкового виділення адреналіну і норадреналіну. Така реакція короткочасна, тому що зростає активність ферментів, що руйнують адреналін і норадреналін.

Стадія розширення судин виникає внаслідок нагромадження у вогнищі запалення біологічно активних (гістаміну, гепарину, серотоніну, калію, водню). Ці речовини спричиняють розширення артеріальних судин і збільшення притоку крові і посилення обміну речовин. Одночасно відбуваються зміни в судинному руслі, що призводить до розширення венул і розвитку пасивної гіперемії. На розвиток цієї гіперемії сприяють такі чинники:

- згущення крові із-за виходу рідкої частини за межі судин;

- зміни судинної стінки, тобто просвіт судин зменшується внаслідок набрякання ендотелію і порушення переміщення еритроцитів по капілярах;

- стискання вен і лімфатичних судин навколишніми тканинами внаслідок зміни їх структури та рідкою частиною крові. З початку розвитку судинної реакції змінюється рух крові, стає не поступовим, а маятникоподібним, потім зовсім припиняється.

Стадія крайового (пристінкового) стояння лейкоцитів розвивається під дією медіаторів на стінку судини (ендотелій), внаслідок чого стінка стає шорсткою через виступаючі нитки фібрину, здатні затримувати лейкоцити, що вийшли з осьової течії. Заряд стінки ушкодженої судини змінюється з негативної на позитивну. Вихід рідкої частини крові сприяє крайовому (пристінковому) стоянню лейкоцитів. Завдяки хемотаксису лейкоцити рухаються в бік стінки судини, а еритроцити знаходяться в осьовій течії. Слідом за крайовим стоянням відбувається еміграція лейкоцитів, яка значно посилюється, особливо збільшується в дрібних капілярах, венах і частково лімфатичних судинах і здійснюється внаслідок підвищеної проникності судин, яка виникає в результаті зміни ультраструктури ендотелію і призводить до утворення міжклітинних щілин. Еміграція – це енерго-залежний процес, який потребує наявності енергії АТФ, що нагромаджується в лейкоциті.

В осередку запалення за межі судин виходять гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли), потім моноцити і останніми лімфоцити. Ушкоджувальний чинник може бути настільки сильним і нагромадження біологічно активних речовин в цьому осередку, що змінена стінка судини є проникною для еритроцитів. Еритроцити нездатні активно рухатись і виходять за межі судин пасивно і називають це явище діапедезом еритроцитів. Спостерігається у разі геморагічних запалень.

Лейкоцити, що вийшли за межі судин відокремлюються від стінки, виконують амебоподібні рухи, переміщуються по тканинних щілинах до осередку запалення. При цьому на своєму шляху фагоцитують чужорідні речовини, бактерії, мертві клітини, рештки тканин. Велика кількість лейкоцитів гине в центрі осередку запалення, середовище має кислу реакцію, високий осмотичний тиск і накопичується велика кількість ферментів, що мають протеолітичну, ліполітичну та амілолітичну активність.

Лейкоцити, що загинули, рештки клітин, тканин, плазма крові та лімфа, що вийшли за межі судин називають запальним ексудатом.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 912 | Нарушение авторских прав