АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА СОБАК

Дослідження шлунка собак таке саме, як і у свиней. Зовніш­нім оглядом визначають форму і об'єм черева та клінічні ознаки, характерні для захворювання шлунка. При глибокій пальпації ззаду реберних дуг у напрямку вперед і всередину визначають наповнення шлунка газами та кормовими масами, а також болю­чість. Інколи в ньому можна виявити сторонні тіла та пухлини. Перкусією у ділянці шлунка виявляють тимпанічний або атимпа-нічний звук при переповненні шлунка газами і тупий звук при переповненні його кормовими масами. Для діагностики хвороб шлунка у собак застосовують зондування, дослідження шлунко­вого вмісту, гастроскопію, рентгеноскопію і рентгенографію, які дають змогу виявити гастрит, виразкову хворобу, сторонні тіла, пухлини тощо.

Дослідження шлункового соку і вмісту. При дослідженні шлун­кового вмісту і соку визначають їх кількість, колір, запах, рН, загальну кислотність, вільну й зв'язану соляну кислоту, перетрав­ну здатність. Крім того, підраховують кількість лейкоцитів і мік­роорганізмів в 1 мкл.

Реакцію шлункового вмісту і соку визначають індикаторним папірцем, а ще точніше рН-метром. Загальну кислотність, вільну та зв'язану соляну кислоту визначають методом титрування 0,1 н. розчином NaOH до нейтралізації субстрату, яку встановлюють за допомогою індикатора.

Перетравну здатність шлункового вмісту та соку визначають за протеолітичною активністю протеїназ. Існує кілька методів: М. А. Ансона і А. Е. Миреку, Мета, Н. П. П'ятницького, В. Н. Ту-голукова та ін. Наявність жовчі в шлунковому вмісті встановлю­ють візуально, а в сумнівних випадках — пробою Розина або Гме-лина. Наявність крові визначають реакціями Вебера, Адлера або пробою з амідопірином.

, ДОСЛІДЖЕННЯ КИШЕЧНИКА

При дослідженні кишечника, крім даних анамнезу і клінічних ознак, застосовують загальні методи, аналіз калу, а в деяких ви­падках — рентгеноскопію, ректоскопію, пробну пункцію кишечни­ка, лапароскопію і лапаротомію. Слід зазначити, що загальні методи дослідження кишечника не в усіх випадках забезпечують одержання необхідних клінічних даних для діагностики хвороби. Проте їх не слід ігнорувати, оскільки вони можуть суттєво до­повнити симптоми тієї чи іншої патології.

Зовнішнім оглядом виявляють зміни форми черева, поведінки тварини, акту дефекації і деяких показників калу. Із характер­них ознак захворювання кишок є: збільшення об'єму черева вна-

слідок переповнення їх газами (метеоризм кишечника); зменшен­ня об'єму черева через тривалі проноси (діареї) і занепокоєння тварини (перитоніт та ін.). За характером занепокоєння і пове­дінки тварин при хворобах кишечника та очеревини класифіку­ють такі болі.

Спастичні — виникають внаслідок раптових скорочень м'язів стінки кишечника, а також сфінктера шлунка. Такі болі проявляю­ться короткочасними, повторюючими приступами занепокоєння, тварин. Спастичні болі спостерігаються на початку гострого роз­ширення шлунка, при ентериті і ентералгії.

Дистєнзійні — виникають внаслідок розтягування стінок шлун­ка або кишок газами чи кормовими масами. Характеризуються ці болі постійним і тривалим занепокоєнням тварини. Спостері­гаються вони в другій стадії гострого розширення шлунка при-метеоризмі, застої вмісту і обтурації (закупорки конкрементами та ін.) кишок.

Брижові — виникають внаслідок натягнення брижі при зміщен­ні, осеповоротах, інвагінаціях і защемленнях кишок. Характери­зуються вони постійним занепокоєнням тварини, яка посилюється при її переміщенні. Тварини при цьому займають своєрідні пози: стоять з підведеними під черево кінцівками, горбляться і т. ін.

Перитонеальні — виникають внаслідок підвищеної чутливості нервових закінчень очеревини при ЇЇ запаленні. Болі постійні, при переміщенні тварини і пальпації стінки черева вони посилюються. При цьому тварини малорухливі, тазові кінцівки підведені під че­рево, черевні стінки напружені. У жуйних перитонеальні болі мало­помітні.

При розвитку патологічних процесів у прямій кишці виникають болі під час дефекації (тварина стогне і непокоїться).

Пальпацію кишечника спочатку проводять поверхневу, а потім глибоку. Поверхневою пальпацією визначають чутливість і напру­женість черевної стінки, глибокою через черевну стінку у дрібних тварин визначають форму, розміщення, рухомість, болючість і ха­рактер вмісту кишечника. У великих тварин пальпація кишечника,, розміщеного в верхній і задній частинах черевної порожнини, можлива лише через пряму кишку.

Перкусія кишечника не має великого діагностичного значення. На підставі її результатів можна лише передбачити ту чи іншу патологію кишечника. При перкусії черевної стінки в ділянках проекції кишечника у здорових тварин виявляють тимпанічний або-притуплений звуки різних відтінків. При перкусії кишечника, пере­повненого газами, виявляють чіткий тимпанічний звук, який а посиленням тонусу стінки кишечника і черева переходить у атим-панічний. При копростазі, обтурації та інвагінації кишки, яка прилягає безпосередньо до черевної стінки, перкусією цієї ділянки виявляють глухий звук.

Аускультацією досліджують моторну функцію кишечника зав­дяки перистальтичним шумам. Сила їх залежить від рівня напруги «стінки кишечника, а характер визначається властивостями кишко­вого вмісту. Якщо вміст кишечника густий, шуми будуть слабкі, лри рідкому вмісті або наявності газів — вони сильні. Шуми тон­кого відділу кишечника нагадують звук рідини, що переливає­ться, хлюпання, полоскання, дзюрчання рівчака. Шуми товстого відділу кишечника нагадують бурчання, муркотіння. Вони глухі й створюють враження, що ці звуки надходять здалеку.

Характер перистальтичних шумів у здорових тварин залежить від ряду умов — кількості та якості корму, способу експлуатації тварин. Пасовищне утримання і годівля соковитими кормами під­силюють перистальтику; годівля грубими кормами без концкормів і стійлове утримання послаблюють перистальтику. Перистальтичні шуми можуть бути чіткими й слабкими, тривалими та короткими, постійними і тимчасовими, частими й нечастими.

При патології кишечника шуми можуть підсилюватися, послаб­люватися або зовсім бути відсутніми, а також виникають шуми з металевим відтінком, які називають ще «звуком падаючої краплі». Посилення перистальтики буває при ентералгії, запаленні кишечника, початковій стадії метеоризму кишок і окремих формах непрохідності кишечника. Металевий відтінок перистальтичних шумів виникає при переповненні кишечника газами. Краплі киш­кового вмісту при цьому падають зверху на сильно розтягнуту й напружену стінку кишки, створюючи внаслідок цього коливання кишкової стінки, якому характерний високий металевий дзвінкий звук. Звідси і походить вираз — «звук падаючої краплі». Цей шум характерний для метеоризму сліпої кишки у коней.

При послабленні перистальтики шуми бувають рідше, вони нетривалі й слабкі, прослуховуються лише тимчасово й швидко зникають. Послаблення шумів характерне для атонії кишечника, що виникає внаслідок згодовування грубих, багатих на кліткови­ну кормів (гілковий корм, солома), при тривалому метеоризмі та запаленні кишечника, інфекційному енцефаліті коней. Зникають перистальтика й шуми при перитоніті, непрохідності кишечника внаслідок паралічу його м'язів ззаду місця непрохідності.

Рентгенологічні дослідження проводять частіше у дрібних тва­рин для виявлення сторонніх предметів і пухлин у кишечнику.

Ректоскопію застосовують для установлення патології у пря­мій кишці (рани, виразки, пухлини, запалення слизової оболонки та ін.), особливо у дрібних тварин.

Пункцію кишечника здійснюють для диференціальної діагно­стики тромбоемболічного ілеусу від странгуляційного ілеусу (за­вороту та ін.) за дослідженням вмісту кишечника.

Пункцію стінки черева проводять з метою одержання та дослі-

J82

дження вмісту черевної порожнини з метою діагностики перитоні­ту, асциту, розриву шлунка, кишечника та іншої патології.

Лапароскопію і лапаротомію проводять для візуального дослі­дження органів черевної порожнини.

Дослідження кишечника жуйних. У жуйних тонкий і товстий ки­шечник розміщений у правій половині черевної порожнини, (рис. 55).

Дослідження кишечника методом зовнішньої пальпації можли­ве тільки у телят, овець і кіз, у яких невеликий об'єм черева та-незначне напруження черевної стінки. У дорослої великої рогатої" худоби пальпацію кишечника можна проводити тільки через пря­му кишку.

Зовнішньою пальпацією у дрібних тварин визначають болю­чість у нижній частині з правого боку черева при метеоризмі та ' інвагінації кишечника, а також перитоніті.

Перкусію починають з голодної ямки й поступово переходять, вниз з урахуванням топографії відділів кишечника. Поле перкусії дванадцятипалої кишки знаходиться під поперечними відростками-крижових хребців протягом 5—6 см, а сліпої кишки спереду й нижче зовнішнього клубового кута. В цих ділянках прослуховує-Іься чіткий тимпанічний звук. Поле перкусії ободової кишки зна­ходиться під дванадцятипалою кишкою. Ззаду печінкової тупості розміщене поле перкусії порожньої кишки, де виявляють притуп-

18»

лений тимпанічний звук (рис. 56). Обмежене притуплення може бути при закупорці та інвагінації окремих кишок, а чіткий тим­панічний звук — при переповненні їх газами. При аускультації шуми тонкого та товстого кишечника у жуйних мало відрізняю­ться, шуми товстого кишечника глухіші тонкого. Чіткі шуми іноді з металевим відтінком прослуховуються при посиленні бродильних лроцесів. Послаблення або зникнення шумів буває при атонії і непрохідності кишечника.

І Ректальним дослідженням рубця і кишечника визначають їх положення, наповнення, властивості вмісту, чутливість і моторну функцію. На початку ректального дослідження встановлюють сту­пінь напруження сфінктерів ануса, наповнення прямої кишки, властивості її вмісту, стан слизових оболонок, силу перистальтич­них хвиль. У здорових тварин при введенні руки в порожнину прямої кишки відчувається напруження сфінктера ануса, яке силь­ніше у молодих і слабкіше у старих виснажених тварин. При пато­логічному стані тонус сфінктера може бути підвищений або зни­жений. Підвищення тонусу спостерігається при непрохідності внаслідок закупорки, завороту, зміщення, защемлення, інвагінації кишечника, при судорожних явищах і стовбняку. Ослаблення тону­су сфінктера спостерігають при виснаженні тварин, тривалому проносі, спинномозковому паралічі. При паралічі крижового від­ділу спинного мозку виявляють зяяння ануса. Якщо тонус сфінк-

тера та прямої кишки підвищений, руку вводять тоді, коли він послаблюється. У випадку паралічу прямої кишки рука вільно просовується. Перед пальпацією прямої кишки та інших органів черевної порожнини слід видалити кал, визначити його кількість і властивості. В нормі пряма кишка помірно наповнена напіврід­ким калом, слизова оболонка її гладенька, волога, слизька й тепла.

Нагромадження великої кількості калу в прямій кишці спосте­рігається при перитоніті, спинномозкових паралічах. Відсутність калу в прямій кишці свідчить про припинення переміщення вмісту кишечника у випадку його непрохідності. При проктиті і механіч­ній непрохідності в порожнині прямої кишки виявляють велику кількість слизу з різними домішками залежно від характеру за­пального процесу, а при ранах, розривах і набряках слизова обо­лонка інфільтрована й припухла. Домішки крові в калі спостері­гаються при геморагічному запаленні, інвагінації кишечника, деяких інфекційних хворобах. Витікання крові із анального отвору зустрічається при глибокому пораненні заднього відділу кишечни­ка та сибірці.

При глибокій пальпації у лівій половині черевної порожнини прощупується рубець, у верхній частині правої половини — товсті кишки у вигляді диска, в задній і нижче — тонкі.

При глибокій внутрішній пальпації важливе значення має загальний і місцевий метеоризм, зміщення, спайки петель кишок з сусідніми органами, застій вмісту та закупорка кишечника сторон­німи тілами, зміщення сичуга і переповнення рубця та інші зміни. При загальному метеоризмі всі кишки переповнені газами, при місцевому — лише окремі петлі кишечника. Загальний метеоризм розвивається при перитоніті, запаленні кишок, а місцевий — при защемленні в природних і патологічних отворах, інвагінації, ін­фаркті, сплутуванню, осеповороті, вузлоутворенні і закупорці кишок.

Зміщення петель кишок у черевній порожнині відносно анато­мічного положення при переповненні газами залежно від стану прохідності їх вмісту може бути простим і ускладненим. Просте зміщення кишкових петель у тому чи іншому напрямку при збе­реженні його прохідності виникає внаслідок наявності тиску на них з боку сусідніх органів черевної порожнини. Ускладнене змі­щення петель кишок завжди пов'язане з порушенням їх прохіднос­ті через защемлення у природних і патологічних отворах (грижі), закупорки каменями, конкрементами, гельмінтами, пухлинами, сторонніми тілами (обтурація), вузлоутворення, осеповорот, сплу­тування, інвагінації (странгуляція). Ускладнені зміщення кишко­вих петель з їх метеоризмом небезпечні для життя внаслідок виникнення інтоксикації організму.

Ректальним дослідженням не завжди вдається визначити місце

непрохідності кишечника. В такому випадку підставою для припу­щення її наявності є місцевий метеоризм, відсутність калу і на­громадження слизу в прямій кишці, підвищений тонус сфінктера ануса.

При сплутуванні, вузлоутворенні, осеповоротах кишечника, до­ступних для внутрішньої пальпації, виявляють метеоризм окремих петель кишок, а ззаду — м'ясистий, болючий при надавлюванні або зміщенні його вбік, вузол. При інвагінації кишечника вияв­ляють довгасте циліндричне болюче тіло тістуватої консистенції, а при порушенні ще і прохідності петель кишок — місцевий метео­ризм. Якщо в кишечнику наявні сторонні тіла, виявляють тверде болюче тіло, попереду нього — переповнену масами, а ззаду по­рожню кишку. При застійних явищах пальпацією виявляють петлі кишок із щільним вмістом, після натискування на який залишає­ться ямка.

Ректальним дослідженням у жуйних тварин можна встановити переповнення рубця, зміщення сичуга, збільшення брижових лім­фатичних вузлів (при лейкозі, туберкульозі), абсцеси, пухлини, на­явність рідини в черевній порожнині тощо.

58. Положення внутрішніх органів коня (вигляд справа]:

1 — пряма кишка; 2 «— тазовий вигин великоТ ободової кишки; 3 — сліпа кишка; 4 — дванадцятипала* кишка; 5 — права нирка; 6 — печінка; 7 — діафрагма; 8 — стравохід; 9— грудна аорта; 10 — праве⁹ | непарна вена; 11 —задня порожниста вена; 15 — праве верхнє поздовжнє коліно великоТ ободо-

3 вої кишки; 16 — праве нижнє поздовжнє коліно великої ободової кишки; 17 — петлі голодної киш*

ки; 18—сечовий міхур; 19—кінець сім'япроводу; 20—передміхурова залоза; 21—права міхур-

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 669 | Нарушение авторских прав