АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДОСЛІДЖЕННЯ НИРОК

Нирки знаходяться у черевній порожнині екстраперитонеаль-но — між поперековими м'язами і пристінним листком очеревини, справа й зліва від хребта в поперековому його відділі.

У великої рогатої худоби права нирка розміщена в попереко­вій ділянці від 12-го ребра до 2—3-го поперекового хребця (рис. 67), її краніальний кінець розміщений у нирковому заглиб­ленні печінки. Ліва нирка трохи перекручена по поздовжній осі а товщим каудальним кінцем, лежить позаду правої нирки на рівні 2—5-го поперекових хребців, підвішена на короткій брижі, може зміщуватися вправо та вліво, через що її називають блукаючою.

У коней права нирка краніальним кінцем лежить у печінково­му заглибленні і розміщується під поперековими м'язами на рівні від 14—15-го ребра до 2-го поперекового хребця. Ліва нирка ле­жить на рівні 18-го грудного й 3-го поперекового хребців.

У овець і кіз нирки з усіх боків оточені очеревиною, що утво­рює короткі брижі, на яких вони підвішені й тому можуть зміщу­ватися. Права нирка прилягає до печінки й розміщена під 1—-3-м поперековими хребцяти, а ліва лежить позаду правої на рівні 3— 6-го поперекових хребців.

У свиней нирки розміщуються майже на одному рівні під 1 — 4-м поперековими хребцями.

У собак нирки знаходяться під 1—3-м поперековими хребцями. Краніальна частина правої нирки розміщена у нирковому заглиб­ленні печінки. У дрібних тварин ліва нирка знаходиться під 2—4-м: поперековими хребцями, права — під 1—3-м.

Зміщення нирок особливо виражені у худих тварин і нижче-середньої вгодованості. Локалізація лівої нирки у дорослої вели­кої рогатої худоби зумовлюється наповненням рубця кормовим» масами Зміщення її в правий бік спостерігається при перепов-

213?

«енні рубця, тимпанії, а зміщення вперед може викликатися роз­ростанням пухлини в стінці матки.

Розміщення нирок у великих тварин за очеревиною біля самого хребта робить неможливим їх огляд та зовнішню пальпацію.

•Однак при огляді тварини звертають увагу на наявність набряків, які можна виявити в ділянці підгрудка, міжщелепного простору, черева, вим'я, зовнішніх статевих органів, на кінцівках. Набряки розлиті, неболісні, водянисті. Набрякова рідина може нагрома­джуватися також у черевній і грудній порожнинах, перикардіаль-ній сумці, внутрішніх органах (печінці, легенях, головному мозку). Набряки виникають при запальних і дистрофічних процесах у нирках (гострий нефрит, нефроз) внаслідок порушення водно-со­льового обміну. При нефрозі вони розвиваються через втрату з

•сечею білка, особливо альбумінів, які утримують воду в кров'я­ному руслі. При цьому вода переміщується у міжтканеві щілини. Сприяє розвитку набряків збільшення виділення альдостерону, який викликає підвищення реабсорбції натрію в ниркових каналь-цях і затримання води в організмі. Причиною набряків при неф­риті є підвищення артеріального кров'яного тиску, порушення обміну калію і натрію.

Дослідження нирок у великих тварин проводять внутрішньою пальпацією, якою можна виявити місце їх розміщення, величину, форму, чутливість, консистенцію. У великої рогатої худоби можна пропальпувати обидві нирки. Ліву нирку знаходять приблизно по «серединній площині тулуба, а при сильному наповненні рубця тазовий кінець її відтискується у праву половину черевної порож­нини. У коней пальпують ліву нирку, а праву можна прощупати лише у невеликих тварин. Збільшуються нирки при паранефриті, пієлонефриті, гідронефрозі, амілоїдозі, розвитку пухлин, а змен­шення їх пов'язане з хронічно перебігаючими процесами (хроніч­ний нефрит, нефросклероз).

Поверхня нирок у коней гладенька, у великої рогатої худоби

•чітко прощупуються окремі частки. Поверхня їх стає горбистою при туберкульозі, ехінококозі, лейкозі, пухлинах, абсцесах, хроніч­ному нефриті та пієлонефриті.

Велике діагностичне значення має болісність нирок, яку вияв­ляють ректальним дослідженням та вібраційною перкусією. Кула­ком правої рук}/ наносять кілька послідовних ударів з тильного

•боку кисті лівої руки, покладеній на лівий, а потім правий боки поперекової ділянки над нирками. Різке занепокоєння, прогинання

•спини, бажання ухилитися від ударів та внутрішньої пальпації є показником болісності нирок, яка буває при гострому нефриті,.паранефриті, абсцесах нирок, нефролітіазі. При пієлонефриті, гід­ронефрозі ректальним дослідженням виявляють флюктуацію.

У дрібних тварин (собак, котів, кролів, кіз, овець і телят) нир-жи досліджують зовнішньою пальпацією. Великі пальці обох рук

накладають на поперекову ділянку, решту — на черевні стінки знизу, з обох боків за останнім ребром. Надавлюючи пальцями рук назустріч одна одній, їх просувають по поверхні черевної" стінки вверх до останнього грудного хребця. У котів і кролів нир­ки бобовидні, тверді, гладенькі. Права нирка у них лише злегка виходить за останнє ребро, а у собак її пальпують рідко. У свиней нирки важко пальпувати із-за жирового прошарку, у овець і кіз знаходять обидві нирки, у телят добре відчувається задній край правої.

Застосовуючи загальноклінічні методи дослідження нирок,, одержують деяку інформацію про їх стан. Для детальнішого ви­вчення структури та функції нирок застосовують спеціальні мето­ди— біопсію, рентгенографію (у дрібних тварин), лабораторне дослідження сечі та проводять функціональні проби.

Біопсія — прижиттєве взяття шматочків ниркової тканини для-досліджень. Беруть її через стінку в правій або лівій голодній ямці на місці проекції нирок за допомогою спеціальної голки або-троакара. Шматочок фіксують 10%-ним розчином формаліну або іншими фіксаторами і готують для дослідження.

Рентгенівське дослідження нирок проводять у дрібних тварин» для визначення їх форми, величини, контурів. Збільшення нирок спостерігають при пухлинах, кістозності, гідронефрозі, нефриті, набряку, зменшення — при нефросклерозі, нирковокам'яній хворо­бі. На знімку розпізнають камені з уратів і оксалатів, а камені з сечової кислоти невидимі.

Дослідження функціонального стану нирок найбільш розробле­не у великої рогатої худоби. До функціональних проб відносять визначення концентрації у крові виділюваних нирками речовин — залишкового азоту, сечовини та креатиніну, проби на видільну функцію нирок після навантаження різними речовинами, методи, що грунтуються на очисній функції нирок.

У залишковому азоті (ЗА) містяться кінцеві продукти обміну білків — сечовина, аміак, креатин, креатинів, сечова кислота, інди­кан, азот амінокислот. Вміст його в сироватці крові великої рога­тої худоби і свиней становить 15—29 ммоль/л. Збільшення вмісту залишкового азоту в крові називають азотемією. Залежно від при­чин розрізняють ретенційну і продуктивну азотемію. Ретенційна азотемія буває нирковою (при нефриті і пієлонефриті), коли вміст ЗА збільшується до 107—214 ммоль/л в основному за< рахунок сечовини, і позанирковою, яка спостерігається при змен­шенні клубочкової фільтрації у випадку хвороб серця, зневоднен­ні. При продуктивній азотемії вміст ЗА збільшується за рахунок азоту амінокислот внаслідок посиленого розпаду тканинних білків,. але із збереженням функції нирок.

Основним компонентом ЗА є сечовина. На неї припадає 50 % ЗА крові і 85—90 — сечі. В нормі вміст сечовини у сироватці крові

215-

великої рогатої худоби становить 3,3—6,7 ммоль/л, свиней — 3,3—

•5,8. Вміст сечовини в крові збільшується внаслідок порушення її виведення при хворобах нирок. При легкій формі гострого нефри­ту кількість сечовини зростає до 35 ммоль/л, середньої важкості хвороби — до 70, при хронічному перебігу — до 15—35 ммоль/л. Детальнішу оцінку вмісту сечовини можна дати з урахуванням кількості залишкового азоту. Якщо вона збільшується, то це є

•ознакою запалення нирок, збільшення вмісту ЗА і зменшення сечо­вини є показником ураження нирок і печінки.

Досить інформативним показником функції клубочків є вміст креатиніну в сироватці крові, який фільтрується клубочками і не реабсорбується у канальцях. Критична верхня межа вмісту креа­тиніну в сироватці крові великої рогатої худоби становить 130 мкмоль/л. Якщо вміст його збільшується до 220— 400 мкмоль/л, це свідчить про те, що функціонує лише 20—50 % гклубочків нирок, а подальше підвищення його концентрації до 700 мкмоль/л є показником зменшення об'єму фільтрації до 10— '20 % від норми.

Видільну функцію нирок вивчають шляхом навантаження різ­ними речовинами (індигокарміном, феноловим червоним, конго

•червоним). Для проведення проб тваринам вводять фарбу, а потім через катетер беруть проби сечі, визначаючи час появи у ній фар-«би і завершення її виділення, яке залежить від ниркового крово­току і видільної функції канальців. При гострій нирковій недо-

•статності, хронічному гломерулонефриті, пієлонефриті виділення фарби сповільнюється.

Методи, які грунтуються на очисній функції (кліренсі) нирок, застосовують для дослідження фільтраційної, реабсорбційної та

•екскреторної їх функції. Нирковий кліренс — це кількість плазми або сироватки крові, яка за одиницю часу повністю очищається від введеної речовини. Для дослідження кліренсу використовують інулін, парааміногіпурат (ПАГ) та інші речовини. Введений у кров інулін виділяється лише за допомогою клубочкової фільтрації, тому кліренс інуліну характеризує її стан. При зниженні клубоч­кової фільтрації знижується кліренс інуліну через ураження клу­бочків при нефриті, пієлонефриті, амілоїдозі, склерозі нирок. Під-

•вищення клубочкової фільтрації відмічається при нефротичному синдромі.

Парааміногіпурат фільтрується з крові клубочками нирок, ре­абсорбується в канальцях і там знову екскретується. Отже, клі-.ренс ПАГ відображає фільтраційну, реабсорбційну та екскреторну функції (змішаний кліренс). Підвищення цього показника свід­чить про значну ниркову недостатність.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 709 | Нарушение авторских прав