АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Будова і функції нирок.

Нирки — це судинний орган — складаються з мільйонів мікроскопічних капілярних ниркових клубочків та канальців. За 1 хвилину через нирки проходить 1200мл крові, яка фільтрується в клубочках, після чого в канальцях вибірково всмоктується назад вода та інші речовини. Робота нирок залежить від часу доби — вночі сповільнюється, положення тіла — в горизонтальному посилюється, кров'яного тиску. В нормі за добу виділяється 1,5 л сечі.
Структура тканини нирки має особливу будову, тому належить до паренхіматозних органів.

100. Нефрон як функціональна одиниця нирок.

Нефрон - це структурна і функціональна одиниця нирки, це система звивистих і прямих епітеліальних канальців, що починаються від кожного ниркового тільця. Нефрон включає:
капсулу Шумлянського-Боумена§
проксимальний звивистий і прямий канальці§
тонкий каналець§
дистальний прямий і звивистий канальці§
Ниркове тільце-це судинний клубочок разом з капсулою Шумлянського-Боумена. Залежно від локалізації і особливостей будови нефрони бувають кіркові і юк

101.будова і функції шкіри.вікові особливості терморегуляції. гігієна шкіри Шкіра — зовнішній покрив тіла, площа якого в дорослої людини становить 1,5—2 м². Шкіра являє собою величезну рецепторну поверхню, яка забезпечує дотикальну, температурну й больову чутливість, перешкоджає проникненню мікробів і отруйних речовин в організм, запобігає механічному пошкодженню тканин і органів, що лежать під нею, виконує функцію регуляції тепла, виділяє шкідливі для організму продукти обміну речовин.Шкіра складається з двох шарів: надшкір'я, або зовнішнього шару, і власне шкіри — внутрішнього шару (мал. 161). Надшкір'я, або епідерміс, — поверхневий шар шкіри епідермального походження, утворений багатошаровим епітелієм.

Клітини епітелію зовнішнього шару ороговівають, злущуються під впливом зовнішнього середовища й постійно замінюються новими за рахунок клітин глибокого шару, що безперервно розмножуються. Клітини епітелію містять пігмент, що визначає колір шкіри. Під впливом сонячних променів пігментація збільшується, і загоріла шкіра захищає організм від надмірних світлових впливів. Власне шкіра, що залягає під епідермісом, утворена волокнистою сполучною тканиною з безліччю еластичних волокон. У ній знаходяться кровоносні й лімфатичні судини, нервові рецептори, сальні й потові залози, волосяні сумки. Протоки сальних залоз відкриваються у волосяні сумки,виділяючи шкірне сало, що служить змазкою волосся - шкіри й перешкоджає розвитку мікробів. Потові залози виділяють піт, який при випаровуванні охолоджує організм. До складу поту входять сечовина, солі та інші речовини.Волосся й нігті належать до похідних шкіри

Органи виділення відіграють важливу роль у збереженні сталості внутрішнього середовища організму за рахунок виведення зайвих продуктів розпаду, надлишків води та солей. В здійсненні цієї функції приймають участь легені, органи системи травлення (печінка, кишки), шкіра, а також спеціалізована система сечовиділення. Крім того, органи виділення забезпечують захисну (виділення жиру), лактогенну (виділення молока) та феромонну (створення запахів) функції.. Шкіра - зовнішній покривний орган, це найдавніший орган захисту нашого тіла. При порушенні цілісності шкіри в організм проникають хвороботворні мікроорганізми. гігієнічні вимоги:
а) шкіру необхідно утримувати в чистоті;
б) знезаражувати шкіру йодом слід біля рани;
в) з шкіри необхідно видаляти надлишки поту;
г) міняти білизну слід кожну тиждень, а в разі необхідності - частіше;
д) при купівлі взуття слід звертати увагу на її відповідність вимогам гігієни;
е) необхідно правильно доглядати за волоссям та нігтями;

102. перша допомога при опіках і обмороженні Опіки - ушкодження, викликані дією високої температури (полум'я, гаряча пара, кип'яток) або їдких хімічних речовин (сірчана, соляна, азотна кислоти, їдкі луги). Залежно від сили опіку розрізняють: опіки 1-го ступеня, коли на обпаленому місці є лише почервоніння і болючість; опіки 2-го ступеня, коли утворюються пухирі; опіки 3 і 4 ступенів, коли спостерігається омертвіння шкіри та глибших тканин, аж до їх обвуглювання. При невеликих за площею опіках першого і другого ступенів на обпалену ділянку шкіри накладають стерильну пов'язку, що показано на рис. 8.14.

Щоб уникнути зараження при наданні допомоги потерпілому, не можна торкатися руками обпалених ділянок або змащувати їх мазями (жирами, оліями, вазеліном), присипати питною содою, крохмалем.

Пошкодження тканин у результаті впливу низьких температур називається обмороженням. При цьому відбувається пригнічення життєвих процесів у тканинах, а не їх загибель. Обмороження І,ІІ, III ступенів показано на рис. 8.15. Чим нижче температура тканин, тим більше порушуються обмінні процеси, що визначають життєдіяльність організму (при температурі 10°С припиняється кровоток). Згасання обмінних процесів знижує потреби тканин, але не веде до їх ушкодження. Загибель переохолоджених тканин настає при нерівномірному їх зігріванні.

Основне в наданні допомоги - не допустити швидкого зігрівання переохолоджених ділянок тіла, тому що на них згубно діють тепле повітря і вода, дотик теплих предметів, навіть рук. До входу потерпілого в опалювальне приміщення переохолоджені ділянки його тіла (частіше руки або ноги) слід захистити від впливу тепла, наклавши на них теплоізольовані пов'язки (наприклад, ватно-марлеві, вовняні). Пов'язка повинна закривати тільки місце з вираженим зблідненням шкіри, не захоплюючи шкірні покриви, що не змінилися. У зворотному випадку тепло від ділянок тіла з непорушеним кровообігом поширюватиметься під пов'язкою на переохолоджені ділянки і викликати їх зігрівання, що може призвести до загибелі поверхневих тканин.

Після накладення теплоізолюючої пов'язки необхідно забезпечити нерухомість переохолоджених пальців рук і ніг, тому що їх судини дуже тендітні й можливі крововиливи після відновлення кровотоку. Для цього можна використовувати шини,

103. гігієнічні вимоги до одежі та взуттяУ дітей, на відміну від дорослих, гірше розвинена центральна нервова система, тому вони більш схильні до впливу несприятливих умов зовнішнього середовища. Це обумовлює підвищені вимоги до одягу у дітей. І чим менше вік дитини, тим ці вимоги вищі. А також у дітей не досить розвинені процеси терморегуляції. "Велика площа поверхні шкіри при меншій масі тіла обумовлюють підвищений охолодження організму в холодну, сиру і вітряну погоду і перегрів в жарку погоду" [9, с.142]. За допомогою одягу навколо тіла створюється штучний пододежном мікроклімат, що значно відрізняється від клімату зовнішнього середовища. За рахунок цього одяг суттєво знижує тепловтрати організму, сприяє збереженню сталості температури тіла, полегшує терморегуляторную функцію шкіри, забезпечує процеси газообміну через шкірні покриви. Це основна роль одягу. Захисні властивості одягу важливі для дітей, так як:

· в дитячому віці механізми теплорегуляції недосконалі, переохолодження та перегрівання організму можуть призвести до порушень у стані здоров'я;

· діти відрізняються великою руховою активністю, при якій рівень теплопродукції зростає в 2-4 рази;

· шкіра дітей ніжна й ранима;

· шкірне дихання має більшу питому вагу в обмінних процесах організму, ніж у дорослих.

· Школярі старшого віку можуть спати в трусах і майці з х / б трикотажу. Дитячу білизну шиють зі світлих тканин.

Взуття є складовою частиною комплекту одягу. Для дітей випускаються різні види взуття: круглосезонная, літня, зимова, весняно-осіння. А також - повсякденна, модельна, домашня, спортивна і ін Взуття з гігієнічної точки зору має забезпечувати захист організму від охолодження та перегрівання, охороняти стопу від механічних пошкоджень, допомагати м'язам і зв'язкам, утримувати звід стопи в нормальному положенні, забезпечувати сприятливий мікроклімат навколо стопи, сприяти підтримці необхідного

температурно-вологісного режиму при будь-яких мікрокліматичних умовах зовнішнього середовища. HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%92%D0%B7%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F"Взуття має відповідати гігієнічним вимогам - бути легкою, зручною, не утрудняти рухів, відповідати формі і розміру стопи. Тоді пальці ніг розташовуються вільно і ними можна ворушити. Але вона може стати причиною великої кількості деформацій і захворювань стоп.

Тісна і коротка взуття ускладнює ходу, тисне ногу, порушує кровообіг, заподіює біль і з плином часу змінює форму стопи, порушує нормальний її зростання, деформує пальці, сприяє утворенню важко гояться виразок, а в холодну пору року - до відмороження, підсилює пітливість. Дуже вільне взуття теж шкідлива. Ходьба в ній швидко стомлює

104. фізіологічні основи загартування повітрям,сонцем та водою104. фізіологічні основи загартування повітрям,сонцем та водою. При зниженні температури навколишнього середовища відбувається рефлекторне звуження кровоносних судин шкіри, внаслідок чого кількість протікає через них крові зменшується, а отже, знижується і віддача тепла. Вироблення тепла у внутрішніх органах, головним чином у печінці, збільшується. Завдяки цьому організму вдається зберегти тепло і зберегти постійну температуру тіла.
При підвищенні температури зовнішнього середовища у відповідь реакція організму, навпаки, виражається в посиленні тепловіддачі: розширюються шкірні судини, збільшується кількість протікає через них крові, посилюється потовиділення і частішає дихання. Вироблення тепла при цьому знижується, і тим самим організм уникає перегрівання.
Порушення теплового рівноваги завдають істотної шкоди здоров'ю. У незагартованого людини судини носоглотки від холоду звужуються, і кровотік погіршується. Взагалі, організм людини влаштований так, що при нормальному кровообігу жоден вірус не пройде в клітку. Застуда починається тоді, коли порушується кровообіг у верхніх дихальних органах. Ось тут все ті віруси, яких так багато навколо нас, проникають у клітинуЯкщо ж дитина привчений до холоду, то реакція судин змінюється, аж до зворотної: під впливом холоду судини загартованого людини спочатку звужуються, а потім різко розширюються. У який момент загартовування відбувається така зміна реакції судин - через місяць, півроку або тиждень? У кожної дитини це індивідуально. У виборі тактики загартовування важливі систематичність, поступовість, облік індивідуальних особливостей кожної дитини, вік, різноманітність засобів і форм, активний режим, сполучення загальних і місцевих процедур. Здійснюючи загартовування дітей, слід враховувати анатомо-фізіологічні особливості організму дитини, недосконалість його терморегуляторного механізму. Чим менша дитина, тим різкіше виражена ця особливість.

Сонячний свHYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BB%D0%BE"ітло абсолютно необхідний для нормального розвитку дитини. Недолік його викликає різні відхилення в організмі дітей, призводить до захворювання на рахіт. Разом з тим несприятливо позначається на дитячому організмі і надлишок сонячних променів. Рекомендації про розумне використання сонця як гартуючого фактори повинні особливо ретельно виконуватися по відношенню до дітей.
Ні в якому разі не можна допускати занадто тривалого перебування дітей під палючими променями сонця. Під час прогулянок і сонячних ванн голова дитини повинна бути завжди прикрита легким світлим головним убором. Загартовування сонцем краще всього проводити під час прогулянок або спокійною ігри дітей в ранкові години.
Необхідно уважн Загартовування дітей водою слід починати з місцевих процедур - вмивання, миття ніг перед сном, ігор з водою. З раннього віку привчати дітей до прохолодною, але, звичайно, не дуже холодній воді. о стежити за тим, щоб дитина не "обгорів".

105. характеристика гострих інфекційних захворювань. Інфекційними називаються хвороби, які викликаються інфекційними агентами — вірусами, бактеріями, грибами.

Інфекційний процес залежить як від особливостей збудника, так і від стану реактивності макроорганізму. Особливості мікроорганізму - збудника інфекційного захворювання - визначаються не тільки його будовою, хімічною структурою, антигенними особливостями, але й характером взаємодії з організмом хазяїна. Результат цієї взаємодії в значній мірі залежить від стану систем захисту організму - фагоцитарної (нейтрофіли, моноцитарні фагоцити) та імунної, особливо системи гуморального імунітету.

Під впливом різноманітних екзогенних та ендогенних факторів взаємовідношення між мікро-та макроорганізмом можуть бути порушеними на користь мікроорганізму, який набуває патогенних властивостей. В цих умовах індиферентний коменсал, або нешкідливий симбіонт, стає паразитом і спричиняє захворювання.

Більшість збудників хвороб потрапляють в організм із зовнішнього середовища крізь так звані вхідні ворота, наприклад, через кишечник з їжею, через легені з поступаючим повітрям, при укусі комах, через пошкоджену шкіру або слизові оболонки тощо. В таких випадках говорять про екзогенну інфекцію.

Різноманітні інфекційні агенти викликають різні тканинні реакції, що особливо демонстративно при бактеріальних та вірусних інфекціях. Бактерії, що проникли в тканини, викликають запалення. Віруси, підпорядковуючи клітини хазяїна механізмові свого розмноження, можуть призвести до дистрофії та некрозу клітин, а також до їх проліферації та трансформації; при цьому запальна реакція в значній мірі вторинна.

Інфекційні хвороби характеризуються низкою спільних ознак.

1. Кожне інфекційне захворювання має свого збудника, який знаходиться у крові чи екскретах хворого.

2. Збудник інфекційної хвороби має вхідні ворота, характерні для кожної інфекції.

3. При інфекційній хворобі спостерігається утворення первинного афекту (осередку), що виникає у вхідних воротах. Первинний афект являє собою осередок запалення. При лімфогенному розповсюдженні збудника виникає запалення як відвідних лімфатичних судин (лімфангіт), так і регіонарних лімфатичних вузлів (лімфаденіт). Поєднання первинного афекта, лімфангіта і лімфаденіте при інфекційному захворюванні дозволяє говорити про первинний інфекційний комплекс. При одних інфекціях він виражений (туберкульоз, сифіліс, туляремія), при інших - фактично не виникає; процес одразу набуває генералізованого характеру (висипний і зворотний тиф, малярія).

4. Шляхи розповсюдження збудника із первинного афекта або комплексу можуть бути: лімфогенними, гематогенними, інтраканалікулярними, периневральними або контактними.

5. Кожна інфекційна хвороба характеризується місцевими змінами, які розвиваються у відповідній тканині чи органі (в товстій кишці при дизентерії, у клітинах передніх рогів спинного мозку при поліомієліті, у стінках дрібних судин при висипному тифі), і в тій чи іншій мірі типові для даної хвороби.

6. При інфекційних хворобах розвивається ряд загальних змін: висип на шкірі, васкуліти, гіперпластичні процеси у лімфатичних вузлах, селезінці, кістковому мозку, запальні процеси у проміжній тканині та дистрофічні зміни у паренхіматозних органах.

Інфекційна хвороба досить часто перебігає циклічно. При цьому виділяють інкубаційний, продромальний періоди та періодосновних проявів хвороби (фази зростання симптомів хвороби, розпалу та згасання). Інфекційне захворювання може закінчитися видужуванням, набути хронічного перебігу, або стати причиною бацилоносіння. Досить часто воно супроводжується різними ускладненнями, що стають причиною смерті хворих.

Туберкульоз (Tuberculosis) — хронічна хвороба домашніх і диких тварин та птиці, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення. На туберкульоз хворіє людина.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 696 | Нарушение авторских прав