Рух крові по судинах. Пульс.Тиск крові та його вимірювання

Дихальна система здійснює газообмін між організмом і навколишнім середовищем, є важливим фактором теплорегуляції, виконує функцію виділення. Дихальна система містить голосовий апарат (гортань).

Будова і функції органів дихання

Систему органів дихання людини становлять повітроносні шляхи та легені. До повітроносних шляхів належать: носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея і бронхи. Носова порожнина розділяється кістково-хрящовою перегородкою на праву і ліву половини, у кожній з яких є звивисті носові ходи. Слизова оболонка, що вистилає носову порожнину, густо вкрита війками, пронизана кровоносними судинами і залозами. Повітря, що надходить у носову порожнину, очищається, зігрівається, зволожується і знезаражується.

З носової порожнини повітря потрапляє в носоглотку, а потім у гортань. Гортань має вигляд лійки, стінки якої утворені кількома хрящами. Між хрящами по обидва боки гортані є слизові складки — голосові зв’язки, між якими утворюється голосова щілина. Коливання зв’язок при проходженні між ними повітря забезпечує утворення звуку. Його підсилюють ротова і носова порожнини, а також глотка. Зверху вхід до гортані прикривається надгортанником, який перешкоджає потраплянню їжі в гортань і дихальні шляхи.

Із гортані вдихуване повітря проходить у трахею, що має вигляд трубки. Її передня стінка утворена хрящовими півкільцями, з’єднаними між собою зв’язками й м’язами. Задня м’яка стінка трахеї прилягає до стравоходу і не заважає проходженню їжі. Трахея розгалужується на два бронхи, що входять у праву і ліву легені. У легенях бронхи багаторазово поділяються, утворюючи так зване бронхіальне дерево. Найтонші бронхи — бронхіоли — закінчуються альвеолярними ходами, на стінках яких розташовані легеневі пухирці, або альвеоли. Альвеоли утворюють дихальну (газообмінну) частину легень, а бронхи — повітроносну. Легеневі пухирці утворюють губчасту масу, яка формує легені. Легені заповнюють усю грудну порожнину, за винятком місця, зайнятого серцем, кровоносними судинами, повітроносними шляхами і стравоходом.

Легені — парний орган. Зовні вони вкриті сполучнотканинною оболонкою — легеневою плеврою. Внутрішню стінку грудної порожнини вистилає пристінкова плевра. Герметична плевральна порожнина між легенями й пристінковою плеврою зволожена, і в ній немає повітря. Основна функція легень — забезпечення газообміну між зовнішнім середовищем та організмом.

Газообмін у легенях відбувається внаслідок ритмічних дихальних рухів — вдиху і видиху. У легенях відсутня м’язова тканина; дихальні рухи здійснюються за допомогою міжреберних і грудних м’язів та діафрагми. Під час вдиху, завдяки підняттю ребер і опусканню діафрагми, об’єм грудної порожнини збільшується. Одночасно із збільшенням об’єму грудної порожнини розширюються і легені. Під час видиху відбувається розслаблення зовнішніх міжреберних м’язів, опускання ребер і підняття купола діафрагми; об’єм грудної клітки і легень зменшується.

Будова і функції верхніх (носова порожнина, носоглотка, ротоглотка) і нижніх (гортань, трахея, бронхи) дихальних шляхів.

Носова порожнина ділиться хрящовою перегородкою на дві половини – праву і ліву. На перегородці розташовуються три носові раковини, які утворюють носові ходи: верхній, середній і нижній. Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм. Війки епітелію, рухаючись різко і швидко в напрямку ніздрів і повільно й плавно в напрямку легень, затримують і виводять назовні пил та мікроорганізми, які осідають на слиз оболонки. Залози слизової оболонки виділяють слиз, який зволожує стінки порожнини і знижує життєздатність бактерій які потрапляють з повітря.

Слизова оболонка має густу сітку кровоносних судин і капілярів. Кров, що тече по цих судинах, зігріває або охолоджує повітря, яке людина вдихає.

Таким чином, повітря, яке надходить в легені через носову порожнину, очищується, зігрівається і знезаражується. Це не відбувається при диханні через ротову порожнину.

В слизовій оболонці верхньої носової раковини і верхнього відділу перегородки носа знаходяться спеціальні нюхові клітини (рецептори), які утворюють периферичну частину нюхового аналізатора (органа нюху).

Поруч з нюховою порожниною розташовані чотири повітроносні придаткові пазухи носа. Найбільші з них є гайморові (міст у верхніх щелепах) та лобна (в центрі лоба). Пазухи з’єднуються каналами з порожниною носа.

З порожнини носа повітря надходить у носоглотку. У ній містяться скупчення лімфатичних мигдаликів, які у разі запалення можуть збільшуватись і перетворюватися на аденоїди – розростання білястого кольору. Вони утруднюють носове дихання, через декілька років спотворюється вираз обличчя, порушується сон, кисневе голодування мозку.

З носоглотки повітря потрапляє в глотку, в якій перехрещуються дихальні й травні шляхи. Від глотки починаються дві трубки: дихальна – гортань, та травна – стравохід, розміщений позаду гортані.

Вхід до гортані при ковтанні їжі закривається надгортанним хрящем. Завдяки цьому повітря потрапляє лише в гортань, а їжа в стравохід.

№87 Механізм вдиху і видиху!

Для того щоб газообмін здійснювався нормально, повітря в легенях має постійно відновлюватися. Це відбувається завдяки дихальним рухам - вдиху і видиху, що постійно і ритмічно змінюють один одного. Під час вдиху і видиху об'єм легенів то збільшується, то зменшується. Легені не мають власних м'язів, тому дихальні рухи відбуваються за допомогою міжреберних м'язів і діафрагми. Оскільки тиск у плевральній порожнині менший, ніж тиск у легенях, легені повторюють форму грудної порожнини, що змінюється внаслідок рухів діафрагми.

У спокійному стані людина робить 16-20 дихальних рухів за хвилину. В альвеоли атмосферне повітря надходить завдяки вдиху, а виходить з них із зміненим складом за допомогою видиху.

Під час глибокого вдиху водночас скорочуються міжреберні м'язи, діафрагма, а також деякі м'язи грудної клітки і плечового поясу, що піднімають ребра вище, ніж за спокійного вдиху. Під час глибокого видиху розслаблюються зовнішні міжреберні м'язи і діафрагма, скорочуються міжреберні м'язи, крім того, скорочуються м'язи черевної стінки. Завдяки цьому діафрагма ще більше випинається в бік грудної порожнини, об'єм якої зменшується.

Залежно від переважаючої участі в дихальних рухах міжреберних м'язів або діафрагми розрізняють відповідно грудний і черевний типи дихання.

Процес дихання відбувається мимовільно. Це забезпечується завдяки нервовій і гуморальній регуляції дихання. За нервову регуляцію дихальних рухів відповідальний дихальний центр, розміщений у довгастому мозкові.

Гуморальна регуляція дихальних рухів тісно поєднана з нервовою. Вона спричинюється впливом певних хімічних речовин крові. Оскільки нервові клітини дихального центру чутливі до вуглекислого газу, який є в крові, вони й регулюють частоту та глибину дихальних рухів, що сприяє вирівнюванню його концентрації. На уроках фізкультури ви виконували певні фізичні вправи і спостерігали, що частота й глибина дихання збільшуються. Це відбувається тому, що під час фізичних навантажень посилюється робота скелетних м'язів, а це прискорює процеси окиснення в їхніх клітинах, а відповідно й збільшення вуглекислого газу в крові. Кров з надлишком вуглекислого газу надходить до дихального центру і спричинює його збудження, яке передається до дихальних м'язів. Людина починає дихати глибше, і це зумовлює виведення надлишку вуглекислого газу.Одним з параметрів дихання є його глибина, що визначається об'ємом вдихуваного і видихуваного повітря. У спокійному стані до легенів під час вдиху надходить близько 0,5 л повітря і стільки ж виходить назовні під час видиху - це дихальний об'єм повітря.

Процеси вдиху і видиху та їх регуляція.

Легені не мають власних м’язів і тому самі не можуть скорочуватися чи розтягуватися. Свій об’єм вони змінюють пасивно, слідом за змінами об’єму грудної порожнини. Дихальні рухи – вдих і видих відбуваються внаслідок ритмічного скорочення та розслаблення дихальних м’язів – міжреберних, діафрагми і м’язів передньої черевної стінки.Дихальні рухи регулюються дихальним центром, що розміщений в довгастому мозку. В ньому розрізняють дві частини – центр вдиху та центр видиху.

Приблизно кожні 4 сек в дихальному центрі виникають збудження, які у спинному мозку проводяться до міжреберних дихальних м’язів і діафрагми. Зовнішні міжреберні м’язи скорочуються і піднімають ребра. При скороченні діафрагми, її купол, випнутий у бік грудної порожнини, стає плоскішим і опускається донизу. Завдяки цьому об’єм грудної порожнини збільшується. В плевральній щілині тиск завжди трохи нижчий від атмосферного, тому при збільшенні об’єму грудної порожнини легені наче присмоктуються до стінок грудної клітки і розтягуються. Легені заповнюються повітрям – відбувається вдих. При цьому нервові імпульси від м’язів та легень ідуть до дихального центру і включають його видихову частину.

При збудженні центру видиху одночасно гальмується центр вдиху і дихальні м’язи (міжреберні і діафрагма) розслаблюються, ребра опускаються донизу, а органи черевної порожнини випинають діафрагму куполом догори. Внаслідок цього об’єм грудної порожнини зменшується і відбувається видих. Спокійний видих відбувається пасивно, без участі м’язів.

При глибокому вдиху відбувається одночасне скорочення міжреберних м’язів, діафрагми, а також деяких м’язів грудної клітки і плечового поясу, що піднімають ребра вище, ніж при спокійному вдихові. Глибокий видих зумовлюється, крім розслаблення зовнішніх міжреберних м’язів і діафрагми, скороченням внутрішніх міжреберних м’язів, а також м’язів черевної стінки, що призводить до сильнішого випинання діафрагми вбік грудної порожнини. Об’єм зменшується у вертикальному напрямі.

Залежно від того, які м’язи переважають в акті видиху (діафрагма чи міжреберні), розрізняють черевний і грудний типи дихання.

Ефективнішим вважають черевний тип, бо він забезпечує глибшу вентиляцію легень. Тип дихання залежить від статі (у чоловіків переважає черевний), професії, віку.

Звичайно ритм дихальних рухів підтримується імпульсами, які надходять в нервову систему (довгастий мозок) із рецепторів легень і дихальних м’язів. Під час вдиху збуджуються нервові імпульси, які гальмують видих. При активному видиху виникають імпульси, які гальмують вдих.

Отже, видих є рефлексом на подразнення викликане вдихом і навпаки.

На частоту і глибину дихальних рухів впливають різні подразники зовнішнього середовища, що діють на рецептори шкіри, слуху, зору, нюху, смаку. Процес збудження потрапляє в різні ділянки головного мозку, а звідти збудження досягає дихального центру. Від дихального центру через відцентрові нерви збудження йде до дихальних м’язів. Внаслідок цього відбуваються прискорення і посилення, або сповільнення й послаблення дихальних рухів: настає рефлекторна зміна дихання.

№ 88 Нейрогуморальна регуляцыя дихання!

Нейрогуморальна регуляція забезпечує ритмічне чергування вдиху і видиху, зміни частоти та глибини дихальних рухів. Нервові механізми дихання забезпечуються дихальним центром, що міститься в довгастому мозку та руховими нервами, ядра яких розміщені в спинному мозку. Основним гуморальним фактором регуляції дихання є концентрація СО2 в крові (підвищений вміст СО2 викликає збільшення глибини та частоти дихання)

№89 функціональні можлиіості системи дихання у дітей різного віку

До вікових особливостей реактивності зовнішнього дихання дітей і підлітків 11-15 років відноситься те, що в цей період в організмі всі фізіологічні процеси підвищено динамічні і перебувають у стані безперервного тривалого розвитку. Необхідно виділити наступні оптимальні ознаки: 1) кожен віковий період дітей і підлітків при тривалих тренуваннях характеризується оптимальним розвитком функцій дихальної системи, 2) прискоренням або уповільненням темпів функціонального розвитку, що визначається віком і тривалістю тренувань, 3) саме в цей період виникає великий діапазон індивідуальних відмінностей.

Аналіз адаптивних можливостей зовнішнього дихання у юних спортсменів показав, що незначне порідшання частоти дихання і його поглиблення наступало тільки після тривалого впливу фізичних навантажень на 4-5-му роках тренувань. Виявлена наявність значного зворотного зв'язку чутливості реакцій із ступенем економізації функцій системи дихання. Він пов'язаний також з структурою дихальних реакцій на природні хімічні подразники при фізичних навантаженнях. На основі одержаних кількісних показників ми виділяємо різну чутливість елементів системи дихання, яка відображає кумулятивний ефект тренувань. Показано, що визначений рівень, інші характеристики фізіологічних реакцій організму, чутливі елементи певним чином самі змінюються у процесі тривалих повторюваних впливів.

Дослідження можливої кореляційної залежності між вегетативними функціями дихальної системи та індивідуально-типологічними властивостями вищої нервової діяльності при тривалих повторюваних впливах фізичних навантажень показало, що середні значення показників економічності зовнішнього дихання в обстежуваних з різним рівнем функціональної рухливості мають деякі відмінності (табл. 1, 2).

Так, у хлопчиків і дівчаток виявлена істотна різниця між показниками РЖЄЛ, РРЗД, РЕЗД у крайніх групах з високою і низькою функціональною рухливістю основних нервових процесів. Показано, що фізичні тренувальні навантаження різної тривалості в обстежуваних групах залежно від типологічної градації зумовлюють неоднакову мобілізацію дихальної системи, а це позначається на економічності зовнішнього дихання. Також виявлено, що індивідуально-типологічні властивості вищої нервової діяльності, психомоторні якості людини супроводжуються активацією вегетативних функцій під впливом тривалих фізичних тренувань: у осіб з високим і середнім рівнем функціональної рухливості спортивні тренування більш виражено підвищують економічність системи дихання, ніж в осіб з низьким рівнем.

Це ж підтверджується й результатами кореляційної залежності між показниками, які характеризують рівень функціональної рухливості основних нервових процесів обстежуваних, з одного боку, й показниками ЕЗД з другого (табл. 3).

Отже, індивідуально-типологічні властивості вищої нервової діяльності організму дітей і підлітків 11-15 років позначаються на показниках вегетативних функцій при тривалих фізичних навантаженнях.

На основі результатів дослідження індивідуальних особливостей функцій системи дихання учнів середнього шкільного віку виявлено, що адаптаційний процес у них починався з активації гомеостатичних реакцій. Це припадає на період – кінець першого року і початок другого року тренувань. Повторні зрушення в константах внутрішнього середовища організму і посилені запити енергетичного і пластичного забезпечення активують неспецифічні механізми функціонування й перехід до компенсаторної адаптації (другий рівень). Компенсаторні зміни показників зовнішнього дихання спостерігались на другому – третьому роках тренувань. Так, для деяких осіб з високим ступенем адаптації у 15-річному віці РЕЗД становив у хлопчиків до 120% (у дівчаток 110%), а з низьким рівнем адаптації – у хлопчиків 50-55% (у дівчаток до 45%). Деякі автори (Н. Н. Яковлев, 1983) відзначають, що повторюваність компенсаторної адаптації викликає в окремих осіб стійке морфо-функціональне удосконалення клітинних структур.

Нами виявлені й низькі рівні адаптації в учнів спортивних класів середнього шкільного віку. Для періодів індивідуально низької спортивної працездатності і низького ступеня адаптації характерне звуження діапазону коливань структури рівнів системи дихання РРЗД, РХОД і РЕЗД. Індивідуальні відмінності ЕЗД були прямо пов'язані з показниками належних і фактичних величин вентиляторних компонентів реакції ЖЄЛ і НЖЄЛ, ХОД і НХОД, МВЛ і НМВЛ, частоти і глибини дихання. Таким чином, використання даних показників дозволило виявити групи фізіологічних параметрів, які визначають загальну продуктивність і економічність системи дихання при тривалих тренуваннях. В залежності від їх тривалості змінювався комплекс пристосувань, які забезпечують економічність системи дихання. Виділені ознаки перенапруження, коли реакція на навантаження ставала неадекватною. Чутливою ознакою ослаблення адаптаційних можливостей системи дихання є відхилення від нормативного в напрямку різкого зниження резервних можливостей для даного спортсмена.

Виявлення достовірних відмінностей у показниках ЕЗД в обстежуваних з різним рівнем ФРНП під впливом фізичних навантажень робить правомірним використання відповідних вимірювань для прогнозування функціонального стану організму. Узагальнення результатів дослідження учнів середнього шкільного віку показало, що напрямок змін властивостей регуляції системи дихання під впливом фізичних навантажень визначався тривалістю тренувального процесу, віком, індивідуальними особливостями системи дихання.

№90 гігієнічні вимоги до температурного режиму в навчальних приміщеннях школи.природна та штучна вентиляція.

Повітряно-тепловий режим

Одним з найважливіших средовых факторів, які впливають на працездатність і стан здоров'я дітей, є повітряно-тепловий режим приміщення.

У закритих приміщеннях дитячих і підліткових закладів за час перебування в них дітей підвищуються температура і вологість повітря. Змінюється хімічний склад повітря внаслідок виділень продуктів життєдіяльності, так званих антроповибросов (видихається повітря, кишкові гази, виділення з поверхні шкіри). Крім того, повітряне середовище забруднюється виділенням хімічних речовин з оздоблювальних матеріалів, у процесі навчально-виробничої діяльності. Змінюються біологічні властивості повітря (бактеріальна обсемененность), іонний склад (збільшується кількість важких, позитивно заряджених частинок).

Основним джерелом мікрофлори в приміщеннях є флора носоглотки і пил. Дослідження, проведені в школах показали, що кількість колоній в 1 м3 повітря від початку навчального дня до кінця другої зміни зростає в 6-7 разів. Поряд з сапрофітної мікрофлорою міститься і патогенна.

Найбільш ефективний шлях боротьби з бактеріальної забрудненням повітря в дитячих установах - санація носоглотки дітей і боротьба з пилом, що включає ряд заходів з благоустрою та санітарного утримання будівлі і ділянки та особистої гігієни (озеленення території, вологе прибирання приміщень, очищення та зміна взуття).

В повітрі приміщень з'являються домішки органічних речовин - аміаку, летких жирних кислот, сірководню, роблять несприятливий вплив на організм.

Іонний склад повітря змінюється тому, що легкі іони адсорбуються дихальними шляхами, парами води, пиловими частками. Дослідження показали, що кількість легких іонів в повітрі класних кімнат знаходиться в зворотних відносинах з запиленістю повітря, його вологістю і вмістом вуглекислоти. При широкої аерації відбувається сприятливе зміна іонного складу повітря приміщень.

У результаті життєдіяльності організму в навколишнє середовище виділяється значна кількість тепла. За спостереженням багатьох авторів, температура в класній кімнаті до кінця занять підвищується на 2,5-3,50 С, а при несприятливих умовах (відсутність вентиляції) - на 4-60С.

Про якість повітря в приміщенні прийнято судити по кількості вуглекислого газу в ньому, тому що зміст останнього змінюється паралельно зі зміною хімічного складу і фізичних властивостей повітря, що відбуваються за рахунок видихається. Звичайно, вміст двоокису вуглецю є лише непрямим показником забруднення повітря і не завжди відображає ступінь його чистоти. У дитячих установах вміст СО2 може залишатися низьким при значній запиленості і бактеріальної забрудненості повітря, забруднення його виділеннями різних хімічних домішок у зв'язку з використанням сучасних будівельних та оздоблювальних матеріалів.

Однак і в даний час вміст вуглекислоти в повітрі в сукупності з характеристикою температури, вологості повітря широко використовується як показник повітряного середовища закритих приміщень. Шляхом спостережень встановлена гранично допустима концентрація вуглекислоти в приміщеннях для дітей 0,1%. Ця величина і лягла в основу розрахунку необхідного обсягу повітря на одну дитину на годину і наступного приблизного розрахунку кратності повітрообміну в окремих приміщеннях.

Для того щоб запобігти зміні фізико-хімічних властивостей повітря, слід здійснювати повітрообмін. При розрахунку необхідного обсягу повітря на дитину за годину прийнято виходити з кількості видихається їм на годину вуглекислоти і гранично допустимої концентрації її в повітрі приміщень. Виділена вуглекислота повинна розподілитися в повітрі приміщення і не перевищити гранично допустимого вмісту. Розрахунок ведеться за формулою:

С = К: (Р-q)

Де С-об'єм повітря, необхідний дитині; К - кількість вуглекислоти (м3), що виділяється дитиною протягом години; Р - гранично допустимий вміст вуглекислоти в 1 м3 повітря; q-вміст вуглекислоти в 1 м3 атмосферного повітря.

Кількість вуглекислоти, що виділяється за годину, залежить від віку дитини та характеру виконуваної ним роботи. Діти дошкільного віку видихають близько 4 л вуглекислоти на годину, діти молодшого шкільного віку - 8-10 л, старші школярі - 10-12 л.

Виходячи з гранично допустимого вмісту вуглекислоти в приміщеннях для дітей 0,1% і утримання її в атмосферному повітрі 0,04% обчислюємо об'єм повітря на одну дитину шкільного середнього віку:

С = 0,012: (0,001-0,0004) = 0,012:0,0006 = 20 м3.

При фізичній роботі і рухливих іграх виділяється в 2-3 рази більше вуглекислоти, і необхідний об'єм повітря також збільшується вдвічі-втричі.

Зміна фізичних, хімічних і біологічних якостей повітряного середовища справляє негативний вплив на організм дітей: погіршується працездатність, з'являються головний біль і млявість. Хімічні забруднення повітря можуть викликати токсичну дію, алергію. Підвищується захворюваність. Тому велике значення надається санітарно-гігієнічному контролю за показниками повітряного середовища і правильної експлуатації систем опалення та вентиляції в дитячих і підліткових закладах.

Температура повітря в приміщеннях для дітей і підлітків повинна бути диференційована залежно від призначення приміщення, будівельно-кліматичної зони, віку дітей та ін

Оптимальні показники відносної вологості повітря прийняті 30-50%, рухливості повітря - 0,06-0,25 м/с, допустимі: 25-60% і не більше 0,3 м/с. В ігрових і групових, розташованих на 1-му поверсі, температура поверхні підлоги в зимовий період повинна бути 230С.

У різних кліматичних районах при виконанні різних видів діяльності дітьми та підлітків спостерігається різний рівень теплоутворення і тепловіддачі організму. Читання, лист, тихі ігри дітей супроводжуються малим виділенням тепла. У приміщенні з високою температурою повітря, особливо в поєднанні з високою вологістю і малими швидкостями руху повітря, віддача тепла утруднюється, що несприятливо позначається на тепловому стані дітей та їх працездатності.

Діти з ослабленим здоров'ям повинні займатися в приміщенні з дещо підвищеною температурою. Оптимальні показники температури повітря приміщень можуть бути знижені шляхом загартовування дітей.

Для підтримання оптимальних умов мікроклімату приміщень застосовують різні системи опалення. Найбільш широко використовується центральне водяне опалення низького тиску з температурою води-теплоносія для дошкільних установ 850С, для шкіл та інших навчальних закладів - 95%.

При водяному опаленні нагрівальні прилади (конвектори, радіатори) віддають тепло омиває їх повітрю приміщення, при цьому температура стін залишається низькою і викликає негативну радіацію, тобто втрату тепла організмом шляхом випромінювання.

Променисті системи опалення (або панельне опалення) являють собою укладені в огороджувальні конструкції труби або канали, по яких циркулює нагріта вода або повітря. При цьому теплоотдающімі поверхнями можуть бути підлогу і стелю або стіни приміщення.

Лучистая система опалення має ряд переваг: рівномірність температури повітря в приміщенні, відсутність пригорання пилу, можливість краще провітрювати приміщення, тому що тепловий комфорт дітей забезпечується при більш низькій температурі повітря. Для забезпечення оптимального теплового стану дітей рекомендується температура нагріву панелей підлоги дитячих установ у приміщеннях молодших класів не вище 240с, стель - 280с, стін - 30-350С.

Останнім часом у шкільних будівлях широке поширення набуло повітряне опалення. При цій системі зовнішнє повітря надходить у повітро-забірну шахту, потім у приточну шахту, потім у приточну камеру, після чого піддається кондиціонування (нагрів, очищення та зволоження) і через приточні отвори подається в навчальні приміщення в кількості 16 м3/год на одного учня. Температура факела повітря не повинен перевищувати 400С.

Одночасно з навчальних приміщень передбачається природна витяжна вентиляція через рекреації з наступною витяжкою із санітарних вузлів. У школах малої місткості в сільській місцевості допускається пічне опалення. При цьому повинні дотримуватися наступні умови: забезпечення нормованого рівня нагріву повітря, добові коливання температури не більше 30С, нагрівання поверхні печі не вище 900С, розташування паливник і засувок поза навчального приміщення.

Вентиляція забезпечує приплив чистого повітря і видалення забрудненого, сприяє підтримці в приміщеннях оптимальних мікрокліматичних умов та чистоти повітря.

Природна вентиляція передбачає надходження зовнішнього повітря під впливом теплового або вітрового напору і видалення забрудненого через витяжні канали. Приплив повітря здійснюється через фрамуги. Правильне пристрій фрамуги таке, коли зовнішня стулка відкривається назовні на петлях, укріплених у верхній частині фрамуги, а внутрішня - всередину на петлях, укріплених у нижній частині фрамуги. При такому пристрої фрамуги зовнішнє повітря спрямовується до стелі і в зону перебування дітей надходить вже нагрітим, не викликаючи їх охолодження. У теплу і перехідний час року аерація приміщень може здійснюватися безперервно в присутності дітей. Для забезпечення достатнього припливу повітря співвідношення площ перетину фрамуги і підлоги має бути не менше 1:50.

Тривалість провітрювання визначається температурою зовнішнього повітря. До початку занять рекомендується наскрізне провітрювання.

Залежність тривалості провітрювання навчальних приміщень від температури зовнішнього повітря

Температура зовнішнього повітря, 0С

Час провітрювання, хв

У холодну пору аерація навчальних приміщень повинна проводитися до приходу дітей і закінчуватися за 30 хвилин до їх появи.

Швидкість руху повітря виражається в метрах за секунду (м/сек). Швидкості руху повітря менше 1 м/сек не відчувається людиною, що перевищують 1 м/сек сприймаються як вітер.

Так само як і температура і вологість навколишнього нас повітря, рух повітря впливає на теплообмін. В умовах високої та низької температури навколишнього повітря рух повітря підвищує тепловіддачу. Швидкість руху повітря в дитячих приміщеннях не більше 0,2 м/сек.

Швидке поліпшення якості повітря досягається наскрізним провітрюванням (одночасно відкриті фрамуги і двері), але обов'язково в відсутність дітей. Ефективність наскрізного провітрювання в 5-10 разів вище в порівнянні зі звичайним тільки через фрамуги або кватирки.

Система витяжної вентиляції на природному спонуканні малоефективна, вона забезпечує півтора-дворазовий повітрообмін.

Механічна вентиляція дозволяє збільшити кратність повітрообміну до 4-6 об'ємів на годину. При такій вентиляції різко зростає швидкість руху повітря (до 0,3-0,8 м/с), але учні, що сидять у першому ряду біля вікон, зазнають теплової дискомфорт. Крім того, встановлено неправильне переміщення повітря з перших поверхів будівлі у верхні, внаслідок чого забруднюється повітря рекреацій трьох поверхів. Цей забруднене повітря внаслідок підпору і наявності у класах витяжних каналів надходить у класи. В даний час для вентиляції навчальних приміщень рекомендується використовувати механічну приточну вентиляцію, яка може бути організована в двох варіантах: децентралізований приплив неподогретого повітря і централізований, поєднаний з опаленням (повітряне опалення).

Розроблено вентиляційна установка, що забезпечує місцевий приплив атмосферного повітря в приміщення. Вона складається з вентилятора, припливних коробок, знімного протипиловою фільтра. Струмки повітря, нагнітається вентилятором, направляються до стелі, просуваються по ньому до протилежної стіни, звідти поступово опускаються. Система забезпечує оптимальні умови повітряного середовища в поєднанні з панельним опаленням, але використання її обмежене температурою зовнішнього повітря (не нижче 150С).

Переважно система централізованої подачі теплого повітря - поєднання опалення з вентиляцією. Шляхом регулювання обсягу і нагріву повітря в залежності від зовнішньої температури можна створити оптимальний повітряний і тепловий режим у приміщенні. Чинними нормами передбачається притоку повітря в класні приміщення, навчальні кабінети та лабораторії 16 м3 на годину на 1 людину, до майстерень - 20 м3/ч.

При проектуванні системи вентиляції обов'язковою вимогою є створення правильного напрямку руху повітря - з чистого приміщення в приміщення з більш забрудненим повітрям і запобігання можливості зворотного його надходження. З цією метою передбачається пристрій незалежних систем витяжною або припливно-витяжної вентиляції для класів, кабінетів, лабораторій, актових залів, майстерень, кухонь, медпунктів.

З метою локалізації та видалення забруднень безпосередньо на місцях їх виділення передбачається місцева витяжна вентиляція: у кабінетах хімії, навчально-виробничих майстерень. Обсяг повітря, що видаляється від витяжного хімічного шафи приймається 1100 м3/ч.

Природна або штучна вентиляція

Природна вентиляція має свої переваги і недоліки. Історично вже складно визначити, хто першим почав користуватися природною вентиляцією. Наприклад, римляни з нею вже були знайомі, будували удома з врахуванням вентиляції, але наша стаття не про них.

Отже, природна вентиляція. Дешевизна системи, простота облаштування поза сумнівом, є великою перевагою. Продуктивність природної вентиляції безпосередньо залежить від таких природних чинників, як різниця температур зовнішнього і внутрішнього повітря, напряму і сили вітру, різниці тиску. Ця залежність робить ефективність природної вентиляції украй не стабільної.

Механічна вентиляція, або можна її ще назвати штучною, це така вентиляція, коли використовується устаткування і прилади, що дозволяє подавати повітря або видаляти його на значні відстані в необхідній кількості. На таких об'єктах, як житлові приміщення, необхідно, звичайно, застосовувати механічну вентиляцію.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць 'іх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна штучна вентиляція

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної — розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.