АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДОСЛІДЖЕННЯ ЧЕРЕВА

При дослідженні черева можна виявити ряд симптомів, які від­носять до захворювань органів черевної порожнини. Для дослі­дження черева застосовують загальноклінічні методи досліджен­ня — огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, а в разі необхід­ності— пробний прокол, лапароскопію та інші методи.

Оглядом черева визначають величину, форму, симетричність,, стан голодних ямок, здухвин, нижніх контурів живота, наявність-вип'ячувань.

Величина і форма черева в межах виду залежать від годівлі тварин і напряму продуктивності, фізичного навантаження, тре­нінгу. Годівля переважно концентрованими кормами, моціон, тре­нінг призводять до зменшення об'єму черева, при цьому воно під­тягнуте. При незадовільній годівлі голодні ямки і здухвини запа­дають. Внаслідок годівлі переважно грубими кормами об'єм чере­ва збільшується, нижній контур його дугоподібний. При вагітності спостерігається збільшення черева, особливо його задньої трети­ни, у корів сильніше — справа.

Збільшення об'єму черева і зміна його форми спостерігаються при гострій тимпанії рубця і метеоризмі кишечника, переповненні шлунка у хижаків і всеїдних, черевній водянці. Місцеві змін» форми черепа (вип'ячування) спостерігають при пупкових і черев­них грижах, набряках, абсцесах черевної стінки, лімфоекстрава-затах, гематомах. У зв'язку із збільшенням черева змінюється його форма. Так, при перитоніті і водянці черево відвисає, нага­дуючи за формою черево жаби, у випадку метеоризму кишечника випинаються голодні ямки та здухвини, внаслідок чого черево-набуває округлої форми.

Зменшення об'єму черева спостерігається при хворобах, які супроводжуються діареєю, виснаженням, а також при тонічному скороченні м'язів черевної стінки при перитоніті, стовбняку.

16$

Пальпація черева — основний метод дослідження черевної стін­ки і органів черевної порожнини у дрібних тварин. Залежно від поставленої мети застосовують поверхневу або глибоку пальпацію.

Застосування поверхневої пальпації черева дає змогу визначи­ти стан шкіри й підшкірної клітковини, тонус, болючість всієї че­ревної стінки або окремих ділянок, наявність набряків, диферен­ціювати набряк від напруження стінки при асциті, метеоризмі, перевірити різні ущільнення черевної стінки, вузли, злоякісні пух­лини, грижі. При пальпації лікар кладе долоню правої руки на черево пацієнта і ніжно без натискування м'якоттю кінцевих фа­ланг пальців пальпує черевну стінку. Якщо заздалегідь відоме місце, де є болючість, то пальпацію необхідно починати з небо-лючої ділянки. У здорових дрібних тварин пальці при пальпації не зустрічають опору з боку черевної стінки, яка є м'якою і по­датливою. При патології може зустрічатися м'язове напруження черевної стінки в місці її запалення. Загальне м'язове напруження усієї черевної стінки спостерігається при дифузному перитоніті, місцеве — при обмеженому.

Болючість черевної стінки при поверхневій пальпації буває при запаленні очеревини (перитоніті), особливо гострому. У випадку загального перитоніту болючість відчувається по всьому череву, а при місцевому — на обмеженій ділянці відповідно до місця ура­ження. При перитоніті, який розвивається внаслідок перфорації стінки шлунка, біль через короткий проміжок часу іррадує і від­чувається по всьому череву.

У коней органи черевної порожнини зовнішньою пальпацією дослідити не вдається, у них можна виявити лише болючість і тонус черевних м'язів. Болючість її є основним симптомом пери­тоніту, а підвищений тонус стінок живота, крім перитоніту, буває у коней при гастроентериті і стовбняку. В той же час при оцінці одержаних результатів необхідно пам'ятати, що тонус черевних стінок і їх чутливість у здорових коней значно коливаються, що залежить від віку тварин, їх годівлі, тренінгу та індивідуальних особливостей.

У великої рогатої худоби, крім стану черевної стінки, поверх­невою пальпацією виявляють частоту, силу і ритмічність скоро­чень рубця.

Глибоку пальпацію черева застосовують для виявлення черев­ної водянки (асциту) і дослідження органів черевної порожнини. При наявності асциту нанесення поштовху рукою по черевній стінці з одного боку викликає флюктуацію рідини, яка відчуває­ться долонею, накладеною з другого боку.

Глибокою пальпацією визначають вагітність, величину, фор­му, положення, наповнення, характер поверхні, болючість, рухли­вість органів черевної порожнини у дрібних тварин, наявність ін­вагінації, пухлин та непрохідності. У великої рогатої худоби гли-

бокою пальпацією визначають ступінь наповнення рубця кормо­вими масами, болючість ділянки печінки, її збільшення, болючість з боку сітки, книжки, жовчного міхура, у телят, крім того, дослі­джують сичуг, нирки.

Особливість глибокої пальпації органів черевної порожнини у дрібних тварин (собак, кролів, котів, хутрових звірів, поросят-сисунів, ягнят) полягає у тому, що їх досліджують не безпосеред­ньо, а через покрови черевної стінки. Це вимагає дотримання деяких додаткових положень: пальпацію органів черевної порож­нини необхідно робити при розслабленій черевній стінці, для чого тварині надають лежачого положення; краще прощупувати ма­лорухомий або зовсім нерухомий орган, тому за можливістю його слід притримувати; легше пропальпувати орган, якщо він лежить на твердій основі, або його можна притиснути до неї. Цього мож­на досягти бімануальною пальпацією, яку широко застосовують для дослідження дрібних тварин, коли пальці другої руки вико­нують не лише роль твердої основи, а й обмежують рухливість досліджуваного органа.

Перкусію черева застосовують для визначення меж печінки, се­лезінки, зміщення сичуга, болючості книжки, сітки. При наявності транссудату в череві одержують зону тупого звуку, обмежену зверху горизонтальною лінією.

Аускультацію черева застосовують для дослідження рубця, книжки, сичуга, кишечника.

Крім загальноклінічних методів, при дослідженні органів че­ревної порожнини проводять пробний прокол черевної стінки з метою одержання і дослідження рідини, що набралася. Прокол у великих тварин за можливістю роблять на стоячій тварині, а у дрібних — на лежачій, на середині відстані між мечовидним хря­щем і пуповиною, відступивши від білої лінії на 1—2 см; у жуй­них— справа по ходу 9-го ребра на 1—2 см вище або нижче «молочної вени»; у коней — зліва; у свиней, собак і котів — у най­нижчій частині живота поближче до білої лінії.

Нагромадження транссудату в черевній порожнині спостерігає­ться при місцевих розладах кровообігу в системі ворітної вени, наприклад, при тромбозі її, цирозі печінки, застої у венозній си­стемі у хворих з недостатністю серцевого м'яза, хворобах нирок, аліментарній дистрофії. Нагромадження ексудату в черевній по­рожнині буває при перитоніті.

, ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕДШЛУНКІВ І СИЧУГА ЖУЙНИХ

У жуйних усіх видів, за винятком верблюдів, шлунок складає­ться з чотирьох відділів: передшлунків — рубця, сітки і книжки 'та власне шлунка — сичуга. На відміну від інших жуйних, у верб- 'людів відсутня книжка.

Дослідження рубця. Рубець (rumen) — перший і найбільший відділ багатокамерного шлунка жуйних тварин, майже повністю займає ліву половину черевної порожнини від діафрагми до входу в таз, а позаду і внизу частково переходить і на праву половину черевної порожнини. Вміст рубця у новонароджених телят — 0,4— 0,5 л, а у корів — 100—150 і навіть до 200, у овець і кіз — 13—23 л.

Рубець досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, аускуль­тацією. У деяких випадках застосовують руменографію і прово­дять лабораторне дослідження вмісту рубця.

Оглядом визначають об'єм і форму черева, ступінь заповнення голодних ямок. У здорових тварин обидві половини черева до го­дівлі приблизно однакові за об'ємом, а після годівлі ліва полови­на дещо збільшена і голодна ямка виповнена. При гострій тимпа-нії рубця і переповненні його кормовими масами черево набуває округлої форми, голодні ямки, особливо ліва, сильно випинаю­ться. У тварин, які тривалий час недоїдають, голодні ямки силь­но западають, а черево зменшується у об'ємі.

При огляді лівої голодної ямки у здорових тварин можна по­мітити періодичне хвилеподібне випинання черевної стінки, ви­кликане скороченням рубця.

Пальпація — основний метод дослідження рубця, оскільки з її застосуванням одержують досить об'єктивні дані: частоту скоро­чення рубця, силу й ритм скорочень, ступінь його наповнення, характер і консистенцію вмісту, чутливість і напругу стінок.

У здорових тварин перед прийманням корму черевна стінка в ділянці лівої голодної ямки м'яка, неболюча. При натискуванні тильним боком долоні, зібраної у кулак, відчувається невелика кількість газів, а через неї глибокою поштовховою пальпацією можна виявити кормові маси тістоподібної консистенції. Після приймання твариною великої кількості корму і в процесі його травлення дорсальна частина рубця заповнюється досить великою кількістю газів, голодна ямка вирівнюється, черевна стінка і стін­ка рубця стають еластичними. Сильним поштовхом вдається подо­лати шар газів і відчути вміст тістоподібної консистенції. При переповненні вміст рубця стає щільної консистенції, при надав­люванні в ділянці лівої голодної ямки утворюється повільно зни­каюча ямка. У в-ипадку хронічної атонії, особливо у кіз, спосте­рігається флюктуюча консистенція, а при тимпанії черевна стінка у ділянці рубця буває настільки напруженою через нагромаджен­ня у рубці великої кількості газів, що навіть сильною поштовхо^ вою пальпацією не вдається відчути тістоподібної консистенції вмісту, що знаходиться вглибині.

Частоту скорочень рубця визначають, поклавши тильний бік долоні в ліву голодну ямку і злегка натиснувши на неї. Під час скорочення рубця рукою відчувають напруження черевної стінки і її випинання, що викликає підняття руки, після чого рука па-

вільно і поступово опускається. Таким методом легко підрахувати частоту скорочень рубця, визначити їх силу та ритм. У здорової великої рогатої худоби частота скорочень рубця становить 3—5 протягом 2 хв або 8—12 за 5 хв, у овець — 3—6 і у кіз — 2—4 протягом 2 хв. Силу скорочень рубця визначають за висотою ви­пинання лівої голодної ямки.

При гіпотонії частота і сила скорочень рубця зменшуються, а при атонії скорочення рубця стають настільки слабкими, в'я­лими й разом з тим короткими, що їх майже не вдається виявити. У початковій стадії гострої тимпанії рухи рубця стають частими (6 разів і більше за 2 хв), сильними та тривалими.

Аускультацією рубця виявляють періодично виникаючі трі­скаючі звуки, які поступово підсилюються і досягають найбільшої інтенсивності в період скорочення рубця, а потім послаблюються, в проміжках між скороченнями рубця прослуховуються поодинокі звуки. При послабленні перистальтики рубця шуми затихають або зовсім зникають, а при підсиленні інтенсивність їх зростає.

Перкусією лівої голодної ямки у здорових тварин виявляють тимпанічний звук з різними відтінками залежно від кількості га­зів у рубці. При переповненні рубця кормовими масами звук стає притупленим або тупим, а при газовій тимпанії рубця — тимпаніч­ним з металевим відтінком.

Руменографія — графічний запис скорочень рубця, який дає змогу точно і об'єктивно охарактеризувати його моторну функцію. Нині користуються руменографом 3. С. Горяїнової (рис. 53). Рухи рубця реєструють У вигляді зубців. На одержаній румено-грамі визначають: частоту скорочень рубця за 5 хв; силу скоро­чень (за висотою хвиль у міліметрах), яка у здорових корів повин­на становити 16—26 ^мм; загальну тривалість скорочень, врахо­вуючи, що 1 мм на руменограмі відповідає 3 с; тривалість актив­ної діяльності рубця, виражену в процентах до загального часу записування (у здорових корів — ЗО—38 %); ритмічність скоро­чень _ за рівномірністю проміжків між вершинами зубців і рів­номірністю хвиль скорочень за висотою.

При атоніях і гіпотоніях передшлунків частота скорочень і ви­сота зубців різко зменшені, а тривалість активної діяльності руб­ця скорочена, іноді на руменограмі зубці майже не виражені. При травматичному ретикулоперитоніті на руменограмі виявляють чер­гування нормальних і послаблених хвиль скорочень рубця, подов­жені паузи спокою рубця тривалістю до 1,5—2,5 хв, частота ско­рочень і тривалість активної діяльності рубця знижені.

Дослідження вмісгу рубця дає змогу одержати досить об'єк­тивну й цінну інформацію про біохімічні процеси, які відбуваю­ться у передшлунках жуйних. Вміст рубця беруть за допомогою зонда з тяжкою оливою через 2—3 год після годівлі, але у хворих

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 619 | Нарушение авторских прав