АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Склад шлункового соку.

Чистий шлунковий сік - безколірна прозора рідина кислої реакції (рН - 0,8-1,5). Кислотність шлункового соку ви­значається вмістом в ньому соляної кислоти, концентрація якої при прийнятті їжі — 0,4-0,5%. При відсутності процесу травлення соляна кислота не виділяється і рН шлункового соку нейтральна.

До складу шлункового соку входять ферменти — протеази, які перетравлюють білки (пепсин, желатиназа, хімозин) і ліпаза, гідролізуюча жири. Пепсин виділяється головними клітинами шлунку в неактивному стані — у вигляді пепсиногену Активує, його соляна кислота. Пепсин розщеплює білки до поліпептидів. Желатиназа (парапепсин) здійснює гідроліз желатину (білок сполучної тканини), а хімозин (ренін) — розщеплює казеін молока в присутності кальцію до параказеїну і сироваткового білка. У дорослих людей хімозин не виділяється. Ліпаза розщеплює жири на гліцерин та жирні кислоти. Ліпаза шлункового соку дорослих осіб малоактивна, вона діє лише на емульговані жири. У грудних дітей шлункова ліпаза розщеплює до 25% жиру молока. Важлива роль в шлунковому травленні належить соляній кислоті. Вона активує пепсиноген, забезпечує бактерицидну дію шлункового соку, викликає денатурацію і набухання білків, зокрема білків молока, сприяючи їх подальшому ферменітивному розщепленню. Нарешті, соляна кислота активує гормон гастрін, який утворюється в слизовій оболонці воротаря шлунку, стимулює шлункову секрецію і бере участь в процесах переміщення харчових мас з шлунку в кишечник. В захисті стінки шлунку від пошкоджуючої дії пепсину і соляної кислоти важлива роль належить слизовому бар'єру з великим вмістом муцину, який вироб­ляється додатковими клітинами шлункових залоз. Обкладовими клітинами шлунку крім соляної кис­лоти виробляється внутрішній фактор шлункового травлення — глікопротеїд. При відсутності цього фактору порушується всмоктування вітаміну В і виникає перніціозна анемія. Під впливом ферментів слини в шлунку про­довжується розщеплення полісахаридів. Проте цей процес триває лише до тих пір, поки їжа, що на­дійшла в шлунок, не змішається з шлунковим со­ком, соляна кислота якого гальмує активність карбоангідраз слини.

Регуляція шлункової секреції. Діяльність шлунку залежить від складу і кількості прийнятої їжі. Стимулюючу дію на залози шлунку виявляють екстрактивні речовини м'яса, гальмівну — жир, концентровані розчини кухонної солі тощо. При споживанні хліба, як і м'яса, максимальна секреція шлункового соку настає через годину, при спожи­ванні молока — через три години. Направлена зміна секреторної діяльності шлункових залоз в залежності від характеру їжі досягається активізацією механізмів нервової та гуморальної регуляції. Весь період шлункового соковиділення умовно поділяють на три фази — реф­лекторна (психічна), власне шлункова (нейрогумо­ральна або хімічна) і кишкова.

Кишкова фаза секреції шлункового соку обу­мовлена хімічним впливом на залози шлунку (через кров) продуктів гідролізу харчових речовин в тон­кому кишечнику. Наявність кишкової фази секреції пояснює відносно велику тривалість активності шлункових залоз. Секреторна функція шлункових залоз знач­ною мірою залежить від емоційного стану людини. Надмірне збудження людини завжди посилює сек­реторну діяльність травних залоз, а страх і смуток її гальмують. Зниження кислотності і атрофія слизової оболонки за таких умов сприяють виникненню виразок шлунку.

В період психічної фази. секреції сік виділяється при дії умовних подразників — умовні харчові рефлекси (вид, запах їжі, неспецифічні подразники які раніше співпадали з прийняттям їжі, її запахом тощо). Шлунковий сік, який виділяється при ба­ченні їжі і її відчутті І.П.Павлов назвав апетитним (запальним) соком.

Виділення апетитного соку за­безпечує підготовку травного тракту до прийняття їжі. А оскільки виникнення апетиту визначається рядом умовних і безумовних подразників, то обстановка, в якій людина споживає їжу, і її смакові якості мають важливе значення для процесів трав­лення. При подразненні їжею смакових і нюхових рецепторів відбувається безумовнорефлекторне по­силення секреції не лише слинних, а й шлункових травних залоз (рис. 11). Наявність фази шлункової секреції доведено дослідом "уявного годування".

Шлункова (нeйpoгуморальна) фаза секреції розвивається після надходження їжі в шлунок і триває декілька годин. Ця фаза шлункової секреції обумовлена дією механічних і хімічних подразни­ків. Вона регулюється блукаючим нервом, місце­вими інтрамуральними рефлексами, гістаміном і гастрином, виділення якого посилюється в присутності амінокислот, дипептидів, алкоголю, под­разненні чутливих рецепторів стінок шлунку при його помірному розтягненні. Гастрин значно активніший гістаміну.

Хімічними подразниками секреторних клітин шлунку є речовини, які утворюються при розщеп­ленні білків, жирів і вуглеводів, екстрактивні ре­човини відварів м'яса і овочів, кінцеві продукти гідролізу білків тощо. В регуляції шлункової секреції беруть участь такі біологічно активні речовини, як серотонін (по­силює утворення муцину і ферментів шлунковими залозами), секретин (гальмує утворення соляної кислоти і секрецію пепсину), бомбезин (посилює секрецію соляної кислоти) та інші. В цілому регуляція діяльності шлункових залоз здійснюється одночасним впливом гормонів, медіаторів, активних ме­таболітів і, звичайно, нервової системи.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 949 | Нарушение авторских прав