 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
М-холіноблокувальні засоби
Серед препаратів з М-холіноблокувальною активністю потрібно назвати атропін, платифілін, метацин, пірензепін (гастроцепін), телензепін. Залежно від спорідненості до різних типів холінорецепторів ці препарати поділяють на селективні (пірензепін, телензепін) та неселективні М-холіноблокатори (атропін, метацин, платифілін). Неселективні холінолітики групи атропіну були першими препаратами, які почали успішно застосовувати для лікування виразкової хвороби та гіперацидних гастритів. Механізм дії їх пов`язаний з блокуванням М2-холінорецепторів, розміщених на мембранах клітин залоз слизової оболонки шлунка і в гладеньких м`язах шлунково-кишкового тракту. Препарати усувають вагусні холінергічні впливи головним чином на базальну та нічну секрецію, меншою мірою - на стимульовану секрецію. Зменшуються об`єм шлункового соку і вміст у ньому соляної кислоти. Однак холінолітики одночасно зменшують тонус шлунка і кишечника, збільшують час перебування їжі у шлунку і перехід її у дванадцятипалу кишку. Це супроводжується активацією секреторної фази у відповідь на розтягнення шлунка. Клінічно помітна антисекреторна дія неселективних М-холінолітиків розвивається при досить високому ступені блокування периферичних холінорецепторів. А це, як правило, супроводжується небажаними реакціями (запори, сухість у роті, порушення акомодації, тахікардія та ін.). До холіноблокаторів швидко розвивається звикання, і їх терапевтичний ефект зникає. Із неселективних холіноблокаторів застосовують настойку та екстракт беладони, таблетки та ін`єкційні форми атропіну, платифіліну, метацину та ін. Використовують і комбіновані препарати: “Бекарбон”, “Беластезин”, “Белалгіл” та ін. Показані М-холіноблокатори неселективної дії для зняття гіпертонусу пілоричного відділу із затримкою евакуації їжі у дванадцятипалу кишку і при спастичних болях. Сьогодні в основному використовують селективні препарати пірензепін і телензепін. Для них характерна більш висока спорідненість із М1-холінорецепторами парасимпатичних нервових сплетень шлунка. Селективність дії препаратів різко зменшує ймовірність побічних реакцій, зумовлених блокуванням інших підтипів М-холінорецепторів. Пірензепін вводять парентерально і призначають всередину. Біодоступність із шлунково-кишкового тракту становить 20-30%. Максимальна концентрація в крові спостерігається через 2 години. Препарат незначною мірою зв`язується з білками плазми, майже не зазнає біотрансформації, виводиться в основному із жовчю. Призначають пірензепін двічі на день за 15-20 хвилин до їди курсами по 3-4 тижні. При тривалому застосуванні у високих дозах можуть бути сухість у роті, тахікардія та ін. Телензепін за своїми властивостями подібний до пірензепіну, але активність його в 25 разів вища. Однак препарат різко пригнічує секрецію не тільки шлункових, а й слинних залоз, що обмежує його використання.
Н2-гістаміноблокатори Блокатори Н2-гістамінових рецепторів поділяють на 5 поколінь: - І покоління - циметидин; - ІІ покоління - ранітидин (зантак); - ІІІ покоління - фамотидин (гастер); - IV покоління - нізатидин (аксид); - V покоління - роксатидин (алтат).
В основу такої класифікації покладені різна фармакологічна активність препаратів, відмінності фармакокінетики, побічні ефекти. Н2-гістаміноблокатори блокують відповідні рецептори за конкурентним типом. Ступінь спорідненості препаратів із Н2-гістаміновими рецепторами різний. У препаратів ІІ-V поколінь афінітет суттєво вищий, ніж у препаратів І покоління. Це дає можливість призначати їх у значно менших дозах. Блокатори Н2-рецепторів пригнічують базальну продукцію соляної кислоти, нічну секрецію, а також секрецію, стимульовану їжею, розтягненням шлунка, гістаміном та ін. Препарати підвищують продукцію простагландину Е2 слизовою оболонкою шлунка і дванадцятипалої кишки, який забезпечує цитопротекторну дію. Завдяки цьому препарати сприяють загоєнню виразок. При монотерапії блокатори гістамінових рецепторів усувають симптоми захворювання і прискорюють загоєння ерозій і виразок шлунка та дванадцятипалої кишки. Однак відміна препаратів може супроводжуватися синдромом “рикошету” (крім нізатидину і роксатидину). Причиною цього є гіпергастринемія, яка розвивається у відповідь на зменшення кислотності у шлунку, та адаптивні реакції у вигляді підвищення щільності Н2-рецепторів і їх спорідненості із гістаміном. Через це дуже важливо поступово відміняти препарати цієї групи, зменшуючи дозу та застосовуючи інші препарати з антисекреторною активністю. Препарати даної групи призначають всередину і вводять внутрішньовенно. Біодоступність їх із шлунково-кишкового тракту коливається в межах від 50 до 90%. Ступінь зв`язування з білками плазми - 15-20%. Препарати досить легко долають плацентарний бар`єр, можуть виділятися з материнським молоком. Циметидин легко проникає через гематоенцефалічний бар`єр, інші препарати - гірше. Тривалість дії циметидину - 6 годин, ранітидину - 8-12 годин, фамотидину - 12-24 години, нізатидину і роксатидину - більше 24 годин. Циметидин призначають Циметидин зазнає біотрансформації на 50%, меншою мірою - ранітидин, фамотидин та інші в організмі практично не метаболізуються. Основний шлях виведення із організму - нирки. Циметидин є малоактивним, короткодіючим і досить токсичним препаратом. Але незважаючи на це, його використовують в практиці лікування виразкової хвороби завдяки вираженій здатності зменшувати артеріальний тиск. У зв`язку з цим циметидин є препаратом вибору для пацієнтів з кровоточивістю виразок. З урахуванням ролі Helicobacter pylori у розвитку виразкової хвороби був створений препарат ранітидин-вісмут цитрат (телорид), який не тільки блокує Н2-гістамінові рецептори, а й виявляє високу бактерицидну активність стосовно цього мікроорганізму.
Показання до застосування Н2-гістамонолітичних засобів такі. 1 Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. 2 Гіперацидні гастрити. 3 Дуоденіти, езофагіти та інші захворювання, що супроводжуються підвищеною секрецією соляної кислоти. 4 Профілактика ерозій та виразок у хворих з черепно-мозковими травмами, сепсисом, значними опіками та ін. 5 Невідкладна допомога при кровоточивості виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, стравоходу (внутрішньовенно вводять ранітидин по 0,05 кожні 6-8 годин, за відсутності ампульованого розчину вводять у шлунок через зонд подрібнений препарат по 0,15г кожні
Із побічних реакцій під час лікування Н2-гістамінолітиками можуть спостерігатися діарея, запори, шкірні висипання, головні та м`язові болі, запаморочення. Ці ефекти частіше виникають при застосуванні циметидину. Крім того, циметидин блокує андрогенні рецептори, що в деяких випадках призводить до порушення сперматогенезу та імпотенції. Якщо препарат призначають вагітним жінкам, то може народитися дитина з андрогенітальним синдромом. Циметидин зменшує секрецію гонадотропних гормонів і збільшує рівень пролактину, що є причиною розвитку гінекомастії, галактореї, макромастії та ін. Препарати ІІ-V поколінь антиандрогенної активності не виявляють. Зв`язуючись із Н2-гістаміновими рецепторами клітин крові, препарати можуть сприяти розвитку лейкопенії, тромбоцитопенії, гемолітичної анемії. Блокуючи Н2-гістамінові рецептори на тканинних базофілах, препарати збільшують синтез гістаміну і його секрецію, тому можливі загострення бронхіальної астми, шкірних проявів системного червоного вовчка та ін. Необхідно зазначити, що тривале штучне зменшення кислотності шлункового соку сприяє канцерогенезу.
Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 855 | Нарушение авторских прав |