АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

СЕЧОГІННІ ЗАСОБИ

Сечогінними називають лікарські засоби різної хімічної структури, які сприяють виведенню із організму солей та води. Згідно з сучасним розумінням основою механізму дії препаратів є здатність виводити із організму в першу чергу солі натрію. Враховуючи це, сечогінні засоби іноді називають “салуретиками”. Сечогінні засоби досить широко застосовуються в медицині, у тому числі у невідкладній терапії. Затримкою солей та води у організмі із збільшенням гідратації тканин, утворенням набряків і накопиченням рідини у порожнинах супроводжуються багато захворювань нирок, серцево-судинна недостатність, деякі форми патології печінки та інші захворювання.

Механізм дії діуретиків можна зрозуміти лише на основі сучасних уявлень про процес утворення сечі. За добу в нирках людини фільтрується 150-200 л рідини, яка містить 25000 мекв. натрію. Близько 2 літрів рідини і 100 мекв. натрію виводиться із сечею, тобто майже 99% первинної сечі зазнає реабсорбції у нефроні. Реабсорбція натрію відбувається із просвіту канальця всередину клітини спочатку через апікальну мембрану. Вважають, що транспорт натрію через апікальну мембрану здійснюється за допомогою білка-переносника, синтез якого регулює альдостерон. Альдостерон спочатку зв`язується з рецепторами клітин ниркового канальця, потім транспортується всередину клітин, де взаємодіє з ядром і стимулює синтез інформаційної РНК, яка контролює синтез білків-переносників (пермеаз) на рибосомах. Натрій, потрапивши у клітину, потім реабсорбується через базальну мембрану епітелію ниркових канальців до інтерстицію і капілярів. Транспорт натрію через базальну мембрану є активним процесом, який відбувається проти градієнта концентрації із затратою енергії за допомогою спеціальних насосів. Один із насосів переносить іони натрію в обмін на іони калію, а інший переносить іони натрію разом із хлором або іонами гідрокарбонату незалежно від іонів калію. За іонами натрію пасивно реабсорбується вода. Ресинтез необхідної АТФ забезпечується за рахунок окисного фосфорилювання у кортикальному шарі нирки і за рахунок гліколізу - у мозковому шарі. Для реабсорбції має значення можливість транспортування іонів натрію не тільки через клітину, але і міжклітинними просторами. Натрій “закачується” боковими поверхнями клітин у “сліпі” канали, просвіт яких закритий з боку апікальної мембрани, але відкритий з боку базальної мембрани. Підвищення концентрації натрію у цих міжклітинних просторах супроводжується течією води із канальця у перитубулярні капіляри. Міжклітинні щілини створюють умови для надходження води і натрію із перитубулярного простору всередину канальця, що є дуже важливим.

Ступінь опору стінки канальця для реабсорбції води різний. Низхідний відділ петлі Генле добре проникний для води, а висхідний відділ - для іонів натрію і хлору, але погано проникний для води. Кінцеве формування вторинної сечі здійснюється у дистальному відділі нефрону і збиральних трубочках.

Транспорт натрію і води контролюється гормонами. Вазопресин (антидіуретичний гормон) контролює затримку води в організмі. Мінералокортикоїдний гормон (альдостерон) стимулює затримку натрію. Одночасно відбувається пасивна секреція калію із клітин нефрону через апікальну мембрану за електрохімічним градієнтом. Транспорт натрію у нирках регулює також натрійуретичний фактор, який секретується передсердями, гіпоталамусом і печінкою. Також беруть участь у регуляції екскреції натрію естрогени, соматотропний гормон, інсулін (посилюють реабсорбцію натрію); прогестерон, паратгормон, глюкагон (пригнічують реабсорбцію натрію). Мають значення також локальні фактори, які утворюються в нирках (кініни, простагландини, дофамін та ін.).

Ураховуючи принципи функціонування системи сечоутворення, стає очевидним, що лікарські препарати, які стимулюють сечовиділення, можуть безпосередньо впливати на сечоутворення в нирках або змінювати гормональну регуляцію.

Існує значна кількість класифікацій сечогінних засобів. Ми наведемо класифікацію, що ґрунтується на механізмі та локалізації дії препаратів.

І Засоби, що діють на рівні клітин епітелію ниркових канальців.

1 Засоби, які впливають на рівні базальної мембрани:

а) похідні антранілової кислоти: фуросемід, буфенокс, клопамід;

б) похідні бензотіадіазепіну - тіазиди: дихлотіазид, політіазид, циклометіазид;

в) похідні дихлорфеноксиоцтової кислоти: кислота етакринова;

г) інгібітори карбоангідрази: діакарб.

2 Засоби, які впливають на рівні апікальної мембрани:

а) препарати, які блокують білки-переносники натрію: тріамтерен, амілорид;

б) антагоністи альдостерону: спіронолактон.

3 Осмотичні діуретики: сечовина, маніт.

4 Засоби, які підвищують кровопостачання нирок: еуфілін, теобромін.

5 Рослинні сечогінні засоби: трава польового хвоща, лист толокнянки, березові бруньки, лист ортосифону, квітки волошки синьої, леспенефрил та ін.

Залежно від сили сечогінної дії всі препарати можна розділити на такі групи.

1 Найбільш ефективні діуретики: фуросемід (лазикс), етакринова кислота (урегіт), клопамід (бринальдикс), маніт, сечовина.

2 Діуретики з середньою ефективністю: тіазидні діуретики (дихлотіазид та ін.), оксодолін (гігротон).

3 Слабкі діуретики: спіронолактон (верошпірон, альдактон), діакарб, тріамтерен, амілорид, препарати рослинного походження.

Залежно від швидкості розвитку сечогінної дії препарати поділяють на такі групи.

1 Препарати зі швидким розвитком ефекту (30-40 хвилин): фуросемід, кислота етакринова, сечовина, маніт, тріамтерен.

2 Препарати із середньою швидкістю розвитку ефекту: дихлотіазид, діакарб, еуфілін, теофілін, циклометіазид, клопамід, оксодолін.

3 Препарати з повільним розвитком ефекту: спіронолактон, капреонат калію.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 460 | Нарушение авторских прав