АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Вікові особливості швидкості, точності виконання рухів

У процесі розвитку опорно-рухового апарату змінюються швидкість і точність виконання рухів. Зростання цих показників в значній мірі залежить не стільки від розвитку м’язів, скільки від розвитку центральної нервової системи (зокрема швидкості нервових процесів у моторних ділянках кори великих півкуль). Швидкість рухів характеризується швидкістю одноразового скорочення, та швидкістю виконання повторюваних рухів. Швидкість одноразового скороченнярізко зростає в дітей з 4-5 років і в 13-14 років є майже такою ж як в дорослої людини. Частота виконання рухів за одиницю часу досягає максимальних показників у 15 років після чого починає знижуватися.

Точність виконання рухів суттєво змінюється з віком. Діти до 5 років не можуть виконувати точні рухи. Ця властивість починає зростати у шкільний період, коли діти починають вчитися писати. В 9-10 років точність виконання рухів майже така ж, як в дорослої людини. У вдосконаленні цієї властивості важливу роль відіграє формування центральних механізмів виконання довільних рухів.

2.Ви́ща нерво́ва дія́льність (ВНД) — сукупність різноманітних форм спільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму із навколишнім середовищем (поведінку людини)

Нервова система складається з мільйонів нервових клітин — нейронів. По чутливих нейронах інформація про зміни, що відбулися всередині й поза тілом, надходить у спинний і головний мозок. По рухомих нейронах мозок передає команди до залоз і м'язи.

Вчення І. М. Сеченова про рефлекторну природу психіки далі розвинув І. П. Павлов (1849-1936) у своєму вченні про вищу нервову діяльність. Теорія рефлекторної діяльності спирається на три головні принципи наукового дослідження:

1) принцип детермінізму, тобто поштовху, причини будь-якої дії, її ефекту;

2) принцип аналізу та синтезу, тобто розкладання цілого на частини і потім створення нового цілого з елементів старого;

3) принцип структурності і пристосування динаміки до структури. Засадовим у вченні про вищу нервову діяльність є розуміння єдності організму та середовища. В організмі "все із зовнішнього світу". Зв'язок організму з його середовищем здійснює нервова система. Вона, як зазначає І. П. Павлов, є системою відношень, зв'язків. Поведінка організму визначається тими умовами і середовищем, в якому живе й діє жива істота.

Дослідженнями доведено, що великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у діяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку, забезпечуючи потреби організму, разом з найближчими до кори підкорковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються складні тимчасові нервові зв'язки, за допомогою яких здійснюється регуляція відносин між організмом та зовнішнім середовищем, а також регуляція діяльності самого організму.

Рефлекс - відповідь організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи. Рефлекторна діяльність - головна форма діяльності нервової системи. Розрізняють два різновиди рефлексів: безумовні, з якими тварина народжується, та умовні, які виробляються в неї після народження, протягом життя.

Безумовні рефлекси виробилися, закріпилися протягом тривалого періоду біологічного розвитку живих істот. Вони потрібні тварині від перших днів її життя для її існування. Безумовні рефлекси забезпечують організмові пошук поживи, уникнення шкідливих впливів тощо.

Білет №17

1.Кров — рідка сполучна тканина організму тварин, що виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності. Кров складається з рідкої частини плазми та різноманітних клітин. Вона циркулює системою судин (хребетні та частина безхребетних тварин) під дією сили ритмічних скорочень серця або судини, що його заміщує.

Кров складається з плазми крові і формених елементів (клітин), яких у хребетних тварин і людини є 3 групи:

• Червоні кров'яні тільця (еритроцити) — найчисленніші з формених елементів. Зрілі еритроцити не містять ядра і мають форму двоввігнутих дисків.

Кров'яні пластинки (тромбоцити) є обмежені клітинною мембраною фрагменти цитоплазми гігантських клітин кісткового мозкумегакаріоцитів.

Білі клітини крові (лейкоцити) є частиною імунної системи організму. Всі вони здатні до виходу за межі кров'яного русла в тканини. Головна функція лейкоцитів — захист.

Функції крові

Транспортна• Поживна •Видільна • Дихальна •Регуляторна • Терморегуляторна, тобто збереження сталості температури тіла. Ця функція здійснюється за рахунок фізичних властивостей води плазми крові. Кров, рівномірно розподіляючись в організмі, створює умови або для тепловіддачі (посилюючи рух крові в капілярах шкіри), або для збереження тепла (розширюючи судини внутрішніх органів).

• Захисна • Гомеостатична. • Трофічна

Плазма крові — рідка частина крові, що містить розчинені у воді іони, неорганічні й органічні речовини, зокрема білки, вуглеводи, солі, біологічно активні речовини(гормони, цитокіни, вітаміни тощо), а також продукти клітинної дисиміляції, які підлягають виведенню із організму.

Склад плазми:

• Вода — 90%

• Білки — 7,8%

• Жири — 0,8-1%.

• Глюкоза — 0,12%.

Гомеостаз — відносна сталість складу та властивостей внутрішнього середовища біологічних систем різних рівнів організації.

В основі гомеостазу лежать динамічні процеси, оскільки сталість внутрішнього середовища безперервно порушується і так само безперервно відновлюється.

Фізіологічні процеси в організмі і процеси підтримання гомеостазу знаходиться під контролем зворотного зв'язку (керований об'єкт у свою чергу, контролює об'єкт огляду, між ними існує взаємодія).

2.Звук — коливальний рух частинок пружного середовища, що поширюється у вигляді хвиль у газі, рідині чи твердому тілі. У вузькому значенні під звуком мають на увазі ці коливання, розглянуті стосовно того, як вони сприймаються органами чуттів тварин і людини[1].

Механізм передачі звуку шляхом кістково-тканинної провідності ґрунтується на інерції та компресії. Інерційний механізм передбачає, що кістки черепа під дією звукових хвиль здійснюють коливні рухи, але при цьому ланцюг слухових кісточок внаслідок інерції відстає від коливань черепа, що забезпечує переміщення основи стремінця відносно овального вікна завитки та зміщення лабіринтної рідини. Такий механізм відіграє основну роль у передачі чЛюдина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20000 Гц за секунду. З віком сприйняття високих частот знижується, знижується сприймання слуху і при дії звуків великої сили, високих і особливо низьких частот.

Слухові рецептори завитки внутрішнього вуха (волоскові клітини) сприймають звукові подразнення і перетворюють їх на нервові імпульси, які по волокнам слухового нерва йдуть в підкіркові центри слуху та до слухової зони, що містяться в скроневій долі кори великих півкуль головного мозку.

Коливання барабанної перетинки за допомогою слухових кісточок передається на мембрану овального вікна. Слухові кісточки діють як важелі, зменшуючи амплітуду коливань і збільшуючи їх силу в 30-40 разів. Коливання мембрани овального вікна спричинюють відповідні коливання рідини перілімфи верхнього каналу та вібрацію основної мембрани за типом хвилі, що біжить. При цих коливаннях волоски рецепторних клітин згинаються, що зумовлює збудження клітин і виникнення нервових імпульсів через кістку низькочастотних звукових подразників.

3.Мікроклі́мат (від мікро... і клімат) — клімат приземного шару повітря, обумовлений мікромасштабними відмінностями земної поверхні усередині місцевого клімату. Наприклад, в місцевому кліматі лісового масиву розрізняють мікроклімат лісових полян, узлісь тощо; в місцевому кліматі міста — мікроклімат площ, провулків, скверів, дворів і ін. Основні джерела забруднення повітря населених місць, виробничих приміщень - викиди промислових підприємств, автотранспорту; пило-, газоутворення промислових підприємств; метеорологічні фактори (вітри) та тип поверхонь регіонів (пилові бурі пустинних місць без зелені).

Джерела забруднення повітря житлових приміщень, приміщень комунально-побутового призначення, громадських - продукти життєдіяльності організму людей, які виділяються шкірою.Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної – розріджений.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозбір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Білет №18

1.Еритроци́ти — або червонокрівці, у ссавців і людини є нерухомими, високодиференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції - дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту гемоглобіну. Тобто еритроцити, це невеликі без'ядерні клітини крові червоного кольору, функція яких — транспорт кисню і вуглекислого газу.

Еритроцити у людини і ссавців здебільшого мають форму двоввігнутих дисків, їх називають дискоцитами. У нормі дискоцити становлять 80% від загальної кількості еритроцитів. Діаметр еритроцита у людини 7,1 - 7,9 мкм, товщина клітини на краях 2-2,5 мкм, у центрі - до 1мкм.

За хімічним складом еритроцити мають 60% води і 40% сухого залишку.95% сухого залишку складає гемоглобін і лише 5% - інші речовини. Таким чином, гемоглобін становить одну третину загальної маси еритроцитів. У крові дорослої людини міститься близько 600г гемоглобіну, тобто в 100г крові 15г гемоглобіну. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору.

Гемоглобін зв'язуючи кисень переносить його і віддає периферійним тканинам. Гемоглобін, який віддав кисень називається відновленим або редукованим, він має колір венозної крові. Віддавши кисень кров поступово вбирає в себе продукт обміну речовин СО2 (вуглекислий газ). Гемоглобін який зв'язує вуглекислий газ називаєтьсякарбогемоглобіном.

Скорочення кількості гемоглобіну у еритроцитів крові називається анемією.Функції

Основна функція еритроцитів – перенесення кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин до легень. Газообмін організму з навколишнім середовищемздійснюється таким чином. Проходячи через капіляри легень, гемоглобін легко приєднує кисень і перетворюється у нетривку сполуку — оксигемоглобін, що у тканинах інших органіврозщеплюється виділяючи при цьому кисень, який використовується клітинами тканин.

Лейкоци́ти (грец. leuko - білий), білокрівці, білі (безбарвні) кров'яні клітини — складаються із цитоплазми і ядра; утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. На відміну від еритроцитів, що рухаються завдяки току крові, лейкоцити здатні самі активно рухатись подібно до амеби, проникати крізь стінку капілярів і виходити у міжклітинний простір. Лейкоцити виконують важливу функцію захисту організму від проникнення хвороботворних мікробів. При пошкодженні шкіри вони направляються із судин у тканини, до рани, де захоплюють бактерії і перетравлюють їх. Цей процес називається фагоцитозом, а білі кров'яні клітини, що здійснюють цю функцію, — фагоцитами.

Є кілька видів лейкоцитів, різних за розмірами, будовою і функціями. Всі вони мають ядро. Форма лейкоцитів непостійна, змінна. Лейкоцити руйнуються в селезінці та місцях запалення. Живуть від кількох діб до кількох десятків років. Лейкоцитам, на відміну від еритроцитів, властивий амебоїдний рух, завдяки чому вони здатні проходити крізь стінки найменших кровоносних судин і рухатися між клітинами. Збільшення лейкоцитів понад фізіологічну норму називають лейкоцитозом. Система крові - це поняття, яке об”єднує власне кров, органи кровотворення і кроворуйнування. У процесі онтогенезу кількісні і якісні параметри, які характеризують стан системи крові зазнають значних змін.

На 4-5 місяці починається третій кістково-м”язовий період кровотворення, який поступово стає визначальним в продукції формених елементів крові.

На момент народження припиняється кровотворення в печінці, а селезінка зберігає лише функцію утворення лейкоцитів.

Після народження у дитини гемопоез здійснюється в кістковому мозку всіх кісток. У дітей раннього віку відзначається функціональна лабільність кровотворної системи і існує можливість повернення її до ембріонального типу кровотворення під впливом будь-яких несприятливих чинників. При цьому вогнища кровотворення виникають в печінці,селезінці, лімфатичних вухлах. У дітей раннього віку також висока регенеративна здатність клітин крові.

В абсолютних значеннях кількість крові у дітей значно менша, ніж у дорослих (відповідно 0,5 і 4-6 л). Але відносно маси тіла у новонароджених маса крові складає 15%, у грудних дітей - 11%,а у дорослих - 7%. Відносно великий об”єм крові у дітей забезпечує вищий рівень обміну речовин в дитячому віці.

У новонароджених і дітей 1 року життя кров за своїми фізико-хімічними властивостями відрізняється від крові дорослих. У процесі старіння фізико-хімічні показники крові змінюються мало: залишаються постійними рН (в нормі 7,4 - 7,36), осмотичний тиск, концентрація Nа + і К+, в”язкість крові. Але підвищується ШОЕ, осмотична резистентність еритроцитів, зменшуються показники гематокриту, абсолютна та відносна концентрація альбумінів, рівень глобулінів істотно не змінюється (або підвищується за рахунок гама-фракцій), коефіцієнт А/Г зменшується (в нормі 1,2 - 2,0).

2.Головний подразник, що викликає в корі головного мозку найсильніший осередок збудження, називають домінантним, а нервове збудження, що виникає під впливом, називають домінантною.

Відомий російський фізіолог І. П. Павлов так говорив про фізіологічні механізми домінанти: якби черепна коробка людини була скляною, а нервові імпульси світилися на зразок електричних, то ми б побачили, як то в одному, то в другому куточку кори головного мозку з'являється електричний вогник, який може світитися все яскравіше, коли увага зростає, або переміщатися в інший бік, коли людина переключає свою увагу. При цьому всі інші нервові клітини знаходяться у стані гальмування.

Щоб краще зрозуміти явище домінанти, спробуйте уявити собі, що у вас дуже сильно болить зуб і при цьому засвербіла рука. Чи звернете ви увагу на свербіння? Звичайно, ні, тому що зубний біль буде сильнішою домінантою, яка підкорить собі всі інші осередки збудження від подразників.

3.Енурез – мимовільне або навмисне випускання сечі в ліжку або в одязі, не обумовлене відсутністю контролю над функцією сечового міхура внаслідок будь-якого неврологічного захворювання, епілептичного нападу або структурної аномалії сечових шляхів. Енурез може безперервно спостерігатися з самого народження або виникнути після періоду контролю над цією фізіологічною функцією. В деяких випадках, енурез сполучається з емоційними або поведінковими розладами загального характеру.

Принципи лікування:

а) корекція навичок батьків з контролю сечовипускання у дитини – запобігання покарань, нічних її розбуджень, заохочення дитини до своєчасного сечовипускання, обмеження її споживання рідини перед сном;

б) поведінкова психотерапія – використання апарату, який подає звуковий сигнал при зволоженні постільної білизни; ефект забезпечується в 50% випадків;

в) медикаментозна терапія:

1) за наявності емоційної напруженості, тривоги, зниженого настрою, схильності до страхів і побоювань призначають денні транквілізатори у вікових дозах: медазепам (рудотель) та інші

2) при дуже глибокому сні рекомендують повторні короткі курси (3-5 днів) меліпраміну, дітям до 5 років можна рекомендувати на ніч пірацетам 0,25-0,5 г

г) фізіотерапевтичні методи лікування (електрофорез седативних засобів).

Профілактика

- Первинна – навчання батьків тренуванню контролю сечевипускання у дітей.

- Вторинна – основне значення має нормалізація психологічної атмосфери в сім’ї, виключення залякування, фізичних покарань, глузувань і застосування покарання в зв’язку з енурезом.

- Третинна – формування стійкості особистості до впливу психотравмуючих ситуацій, недопущення невротичних та інших розладів як ускладнень енурезу, шляхом психотерапії та психофармакотерапії.

Білет №19

1. За дослідження фагоцитозу в 1908 p. І. І. Мечникову присуджено Нобелівську премію. Захист організму від інфекцій забезпечується також утворенням білими клітинами крові особливих білкових речовин — антитіл (імуноглобулінів). Антитіла склеюють чужорідні білки, розчиняють або розщеплюють їх. Вони утворюються деякими видами лейкоцитів, плазматичними клітинами й містяться в плазмі крові.

Імунітет (від лат. immunitas — звільнення, позбавлення від чого-небудь) — несприйнятливість, резистентність, опірність, здатність організму захищати власну цілісність і біологічну індивідуальність. Це явище відоме з кінця XVIII ст. Воно було відкрито англійським лікарем Е. Дженнером при спостереженні хворих на натуральну віспу. Дженнер став основоположником вакцинації, оскільки він вперше почав проводити вакцинацію проти натуральної віспи.

Природний імунітет — це несприйнятливість до інфекційного захворювання у осіб, що перенесли це захворювання (набутий імунітет), або у дітей після хвороби матері (природжений імунітет). При природженому імунітеті дитина одержує антитіла або внутрішньо-утробно через судини плаценти, або після народження з молоком матері.

Штучний імунітет досягається введенням в організм вакцин або сироваток. Вакцини (препарати з ослаблених або вбитих збудників) створюють активний імунітет, оскільки у відповідь організм виробляє антитіла. Такий імунітет стійкий і тримається протягом років. Пасивний імунітет пов'язаний з введенням до організму сироватки заражених тварин або людини, котра перехворіла, що містить готові антитіла. Цей імунітет нестійкий, він зберігається 4-6 тижнів, після чого антитіла руйнуються і необ-хідне повторне введення імунної сироватки.

2.Розрізняють безумовне і умовне гальмування умовних рефлексів.

Безумовне гальмування є вродженим, може проявлятися в любому відділі ЦНС. Розрізняють безумовне гальмування:

- зовнішнє - виникає, якщо у корі великого мозку під час здійснення умовного рефлексу виникає нова, досить сильна ділянка збудження, не зв’язана з даним умовним рефлексом. Даний вид гальмування не потребує вироблення - умовний рефлекс гальмується одразу, як тільки подіє сторонній, надзвичайно сильний подразник. У молодших школярів гальмуються умовні рефлекси пов’язані з письмом, якщо на учнів подіє достатньо сильний сторонній подразник. Таким подразником може бути крик вчителя, почуття голоду, переповнення сечового міхура, запалення певної ділянки. Така форма взаємодії між нервовими центрами дозволяє зосередити увагу на більш важливій у даний момент події;

- позамежове, яке проявляється при надмірному збільшенні сили або часу дії умовного подразника. При цьому умовний рефлекс різко послаблюється, або повністю зникає. Позамежове гальмування захищає нервові клітини від виснаження. У школярів позамежове гальмування спостерігається тоді, коли вчитель пояснює навчальний матеріал надто гучним голосом.

3.Поставу визначають багато факторів, перерахуємо найбільш значні.

• Довжина і форма кінцівок. Для правильної постави необхідно щоб довжина і форма ніг були однакові, оскільки навіть при невеликій різниці у функціональній довжині кінцівок не може бути правильного положення тазових кісток і крижів. Крижі - це підстава хребта, на ньому базуються всі інші відділи. Тому навіть невелике відхилення крижів від правильного положення веде до значних змін становища верхніх відділів хребта.

• Кут нахилу таза - кут, утворений горизонтальною площиною і площиною входу в малий таз. У нормі у жінок цей кут дорівнює 55-60 градусів, у чоловіків - 50-55 градусів. Величина цього кута багато в чому визначає величину вигинів хребта в сагітальній площині.

• Положення і форма хребта. У нормі хребет має вигини в сагітальній площині: грудної і крижово-куприковий кіфози, поперековий та шийний лордоза. У фронтальній площині хребет вигинів не має;

• Положення лопаток. У нормі лопатки розташовані симетрично, на всьому протязі рівномірно прилягають до грудної клітки.

• Ступінь розвитку мускулатури. В даний час відомо дві системи поперечносмугастих м'язів. Вони різняться між собою тим, що одні схильні до підвищення тонусу і вкорочення, а інші - до гіпотонії і збільшення довжини. До перших належать: литковий, пряма стегна, клубово-поперековий, напружує широку фасцію стегна, задня група стегна, грушовидна, розгиначі спини, грудина частина великого грудного, що піднімає лопатку і деякі м'язи верхніх кінцівок. До других відносяться: великі, середні, малі сідничні, широкі голівки чотириголового м'яза стегна, передня великогомілкова, малогомілкові, м'язи черевного преса, нижні фіксатори лопаток, поверхневі і глибокі згиначі шиї. У дітей дошкільного віку на м'язи припадає 21-25% маси тіла, у дорослого - 35 - 40% і більше. Тому навіть невеликі відхилення від оптимальних значень м'язового тонусу призводять у дітей до значних порушень постави.

• Наявність хронічних хвороб. Будь-яке хронічне захворювання супроводжується появою захисної напруги м'язів над хворою областю, що змінює м'язовий баланс у всьому тілі. Деякі захворювання супроводжуються порушенням дихального стереотипу або прийняттям вимушеного положення. Це теж порушує поставу.

Дефекти постави умовно можна поділити наступним чином: порушення постави у фронтальній, сагітальній площині і обох площинах одночасно. Для кожного виду порушення постави характерно своє положення хребта, лопаток, тазу та нижніх кінцівок. Збереження патологічної постави можливо завдяки певному стану зв'язок, фасцій і м'язів.

З'явилися в дитячому віці відхилення в поставі можуть у подальшому призвести до утворення стійких деформацій кісткової системи. Порушення постави сприяє тривале вимушене сидіння на одному місці, особливо якщо стілець і стіл не відповідають зростанню і пропорцій тіла дитини. Тому слід регулярно проводити з дітьми фізичні вправи, рухливі ігри, прогулянки на свіжому повітрі, зміцнюють їх здоров'я та опорно-руховий апарат. Не можна допускати, щоб діти лежали чи спали в дуже м'якій або прогибающейся під вагою їх тіла ліжка, і до того ж завжди на одному і тому ж боці. Не можна до 3 місяців життя тримати дитину у вертикальному положенні, до 6 місяців садити, до 9 -10 місяців надовго ставити на ніжки. При навчанні ходьбі не слід водити дитину за ручку, тому що при цьому положення його тіла стає дещо асиметричним; корисно користуватися спеціальними пристосуваннями.

Білет №20

1.Гру́па кро́ві — це класифікація крові за наявністю або відсутністю певних успадковуваних антигенів на поверхні еритроцитів. Такими антигенами можуть бути білки, вуглеводи, глікопротеїни або гліколіпіди, в залежності від системи груп крові. У людини відомо близько тридцяти систем груп крові[1], серед яких найважливішими є система AB0 та система Rh. У разі переливання крові тільки несумісність за цими двома системами може становити серйозну загрозу для здоров'я. Несумісність за іншими системами, такими як MNS, Duffy, Kell, Lewis, має наслідком дуже слабку реакцію, або ж вона взагалі відсутня

Алергі́я (грец. αλλος — інший і εργον — дія) — змінена чутливість організму тварин і людини до чужорідних речовин (здебільшого білкової природи), що вводяться повторно. Речовини, які викликають алергію (т. з. алергени), здебільшого мають білкову природу (тваринні та рослинні білки, білкові речовини мікроорганізмів).

Алергени можуть потрапляти в організм через шкіру і слизові оболонки або надходити в кров з вогнищ запалення. Алергени поділяються на два типи: екзоалергени та ендоалергени.

2.Умовне (внутрішнє) гальмування - характерне лише клітинам кори великого мозку, виникає за певних умов і настає не одразу, а виробляється поступово. Розрізняють умовне гальмування:

1) згасаюче - виникає у тому випадку, коли умовний подразник багато разів не підкріплюється безумовним. Згасанням можна пояснити неміцність знань навчального матеріалу, якщо він не закріплювався повторенням, тимчасову втрату навички гри на музичному інструменті. Згасання лежить в основі забування. У дітей згасаюче гальмування відбувається повільно, тому їх важко відучити від шкідливих звичок;

2) запізнювальне - воно розвивається, якщо безумовний подразник давати з запізненням після умовного. Наприклад, якщо після багаторазового повторення вмикання дзвонику їжу давати не через 1-5сек., а через 2-3хв., то і слина буде виділятися через 2-3хв. У дітей запізнювальне гальмування виробляється з труднощами під впливом виховання і тренування. Першокласник тягне руку, встаючи з-за парти, намагаючись привернути увагу вчителя, важко привчити його стримувати свої бажання;

3) диференціювальне - організм відрізняє умовні подразники близької якості. Виробляється внаслідок підкріплення одних умовних подразників і непідкріплення інших. Завдяки диференціювальному гальмуванні молодші школярі у процесі навчання розрізняють звуки, кольори, відтінки, форму предметів, тварини, рослини, з багатьох предметів вибирають той, який потрібний. Це дає можливість їм засвоїти правильне написання букв, фіксувати результати спостережень тощо. Уже з перших днів життя дитини починає вироблятися диференціювання. Це допомагає орієнтуватися в навколишньому світі, вичленяти з нього подразники значущі, сигнальні;

4) умовне гальмо - якщо у собаки виробити слиновидільний умовний рефлекс на свисток, то свисток викликатиме виділення слини, а комбінація свисток-світло - ні, оскільки ця комбінація двох подразників не підкріплюватиметься годуванням. У даному випадку світло виступає умовним гальмом. Процес навчання пов’язаний з виробленням у школярів умовних гальм. Наприклад, слово “не можна” гальмує умовні рефлекси, небажані на певному етапі навчання;

5) зберігальне гальмування - розвивається внаслідок стомлення після тривалої роботи. Спрямоване на збереження нервових структур від функціонального виснаження і морфологічного руйнування.

3.В школі склалася, закріпилася і продовжує удосконалюватися певна система санітарної освіти. Її основними складовими частинами є:

1. Гігієнічне виховання і навчання учнів, куди входять:

•

послідовне та систематичне викладання на уроках основ гігієни, передбачених шкільними учбовими програмами;

•

позакласна і позашкільна санітарно-освітня робота з учнями;

• розвиток ініціативи і самодіяльності учнів в галузі охорони і зміцнення свого здоров’я і здоров’я інших людей;

• повсякденний нагляд і контроль за виконанням учнями гігієнічних навичок.

2. Систематична санітарна освіта батьків.

Білет №21

1. Серце людини розташоване посередині між правою і лівою легенями і трохи зміщене ліворуч. Маса серця людини становить 250-360 г. Це порожнистий м'язовий орган. Стінка серця утворена трьома шарами: внутрішнім - ендотеліальним, середнім м'язовим - міокардом (від грец. міо - м'яз ікард - серце) і зовнішнім - сполучнотканинним. Ззовні серце оточене еластичною навколосерцевою сумкою - перикардом, який оберігає його від перерозтягнення під час наповнення кров'ю. Внутрішні стінки навколосерцевої сумки виділяють рідину, що зволожує серце і зменшує його тертя об стінки перикарду під час скорочень

Серце людини чотирикамерне: складається з двох передсердь (верхня частина серця) і двох шлуночків. Властивості серцевого м’яза:

Середня оболонка серця - міокард - складається з особливої м'язової тканини.

Серцевий м'яз завдяки особливості своєї будови має фізіологічні властивості - збудливість, скоротливість, провідність, автоматія. Так, він здатний сприймати зміни зовнішнього і внутрішнього середовища і відповідати на них збудженням. Збудження серцевого м'яза, як і скелетних м'язів, супроводжується скороченням. Збудження, яке виникає в певній ділянці серця, поширюється по всьому серцю завдяки провідності серцевого м'яза. Тому серце скорочується як єдине ціле з чіткою послідовністю: спочатку передсердя, а потім - шлуночки. У серцевому м'язі містяться спеціальні клітини, в яких автоматично виникають ритмічні імпульси, що поширюються по серцевому м'язу і задають ритм його скороченню. Це явище називають автоматією серця. Завдяки автоматизму серце може скорочуватися незалежно від нервових і гуморальних впливів. Це дає змогу підтримувати життєдіяльність організму навіть при порушенні діяльності нервової системи.

Серце, яке забезпечує постачання кров'ю організм, також потребує постійного і значного надходження кисню і поживних речовин. Для цього воно має дві коронарні, або вінцеві, артерії, що починаються від початкової ділянки аорти, розгалужуються і ніби обплітають серце навколо. Через коронарні артерії за добу протікає 500 л крові. Зменшення просвіту цих артерій призводить до змертвіння ділянки серцевого м'яза - інфаркту міокарда.

2. Фізіологічною основою пам'яті є здатність кори півкуль головного мозку утворювати нові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків - фізіологічна теорія запам'ятовування. Основою акту запам'ятовування є утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом. їх зміцнення та згасання - фізіологічна основа процесів пам'яті. Фізіологічно запам'ятати - означає зберегти слід тимчасового нервового зв'язку, що утворився як відповідь на дію подразника.Для розуміння фізіологічних основ пам'яті має значення підкріплення як досягнення мети дії індивіда, реакція на стимул, що мотивує цю дію. «Якщо зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився» (І. Павлов). Підкріплення - пункт злиття фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятовування того, що «було», має сенс для того, що «буде».

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 1024 | Нарушение авторских прав