АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ. В ході заняття студенти оволодівають методикою вимірювання і оцінки фізіологічних показників оцінки ступеня важкості (частота серцевих скорочень

В ході заняття студенти оволодівають методикою вимірювання і оцінки фізіологічних показників оцінки ступеня важкості (частота серцевих скорочень, сила та витривалість м’язів кисті тощо) та ступеня напруженості (увага, оперативна пам’ять. латентний період сенсомоторних реакцій тощо) праці. Оцінка ступеня важкості та напруженості праці за фізіологічними показниками проводиться на підставі оцінки ступеня їх змін протягом робочого дня (додаток 1). Оцінка ступеня важкості та напруженості праці за ергономічними показниками передбачає визначення характеристик динамічної та статичної фізичної праці, уваги та стану аналізаторних систем, монотонності тощо

З метою вивчення ступеня важкості та напруженості навчальної діяльності у вищому навчальному закладі студенти на початку та наприкінці практичного заняття визначають стан провідних психофізіологічних операцій та особливостей організму, розраховують дані щодо рівня змін функцій у процентах та обґрунтовують висновки щодо спрямованості та ступеня змін фізіологічних функцій, які підлягали дослідженню.

З фізіолого-гігієнічної точки зору до основних видів трудової діяльності відносять фізичну динамічну роботу, фізичну статичну роботу та розумову або інтелектуальну працю.

Фізична динамічна робота являє собою процес скорочення м’язів, який приводить до переміщення вантажу, а також переміщення тіла людини або його частин у просторі.

Фактично фізичну динамічну роботу слід вважати як один з найбільш поширених видів рухової активності людини у процесі виконання трудової діяльності. При цьому різні частини рухового апарату можуть приймати неоднакову участь у виконанні роботи.

Виділяють такі різновиди фізичної динамічної роботи:

- загальна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь більше ніж 2/3 маси скелетних м’язів, передусім м’язів нижніх кінцівок та тулуба;

- регіональна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь від 1/3 до 2/3 маси скелетних м’язів, переважно м’язів плечового пояса та верхніх кінцівок;

- локальна м’язова робота, у виконанні якої приймає участь до 1/3 скелетних м’язів, насамперед м’язів верхніх кінцівок.

Фізична статична робота - це процес скорочення м’язів, який необхідний для підтримування тіла або його частин у просторі. Тому, найбільш характерними її рисами слід вважати те, що напружування м’язів відбувається без зміни їх довжини та без активного переміщення тіла людини.

У залежності від характеру діяльності фізична статична робота може бути розподілена на 2 різновиди:

- фізична статична робота, яка спрямована на підтримку знарядь та предметів праці і відбувається за участю верхніх кінцівок;

- фізична статична робота, яка спрямована на підтримування певної робочої пози і відбувається за участю м’язів тулуба та нижніх кінцівок.

Зрештою, такий вид трудової діяльності як розумова або інтелектуальна праця об’єднує роботи, що пов’язані з необхідністю прийому, аналізу та переробки інформації і потребують виняткового напруження сенсорного апарату, уваги, пам’яті, активації процесів мислення та емоціональної сфери.

Виділяють такі різновиди розумової праці:

- операторська праця;

- адміністративно–керівна праця;

- творча праця;

- праця викладачів і медичних працівників;

- праця учнів і студентів.

Під час здійснення санітарно–гігієнічного контролю за змістом, режимом та умовами професійної діяльності необхідно оцінити роботу людини з кількісного боку, тобто визначити фізіологічну вартість праці, а також встановити ступінь функціональної напруженості у період її виконання.

Така оцінка необхідна у ході вирішення питань щодо організації раціонального режиму праці та відпочинку, праці жінок та підлітків, обґрунтування тривалості робочого дня, тарифікації праці, нормування факторів навколишнього середовища, визначення пільг відносно відпусток та допоміжних компенсацій тощо.

Функціональне напруження організму протягом періоду роботи схематично можна охарактеризувати з двох боків – енергетичного та психоемоційного. Перший – переважає у ході виконання фізичної праці, другий – під час розумової. Характеристику праці, яка потребує інтенсивної роботи головного мозку в ході одержання та аналізу цифрової інформації називають напруженістю, характеристику навантаження на організм при роботі, що потребує значних м’язових зусиль та енергетичного забезпечення – важкістю.

За важкістю різноманітні види праці поділяються на легку, середньої важкості, важку та дуже важку.

За напруженістю – на ненапружену, мало напружену, напружену, дуже напружену.

Для оцінки ступеню важкості та напруженості праці використовуються ергономічні та фізіологічні методи. До ергономічних показників фізичної роботи відносять вагу (масу) виробу, що піднімається, потужність виконуваної роботи, характер робочої пози, величина статичного навантаження тощо. До ергономічних показників розумової роботи відносять кількість об’єктів одночасного спостереження, тривалість зосередженого спостереження чи часу активних дій (у % від загального часу робочого дня), щільність сигналів за 1 годину, емоційна напруженість, змінність, напруженість функцій аналізаторів, обсяг оперативної пам’яті, інтелектуальна напруженість та монотонність.

Основними показниками важкості праці є потужність і величина статичного навантаження, а також інтенсивність (щільність м’язових зусиль за одиницю часу).

При визначенні напруженості праці основними показниками є показники уваги, щільність сигналів інформації, що переробляється, характеристика емоційної напруженості. Інші критерії – додаткові.

Визначати, до якої категорії належить та чи інша робота, потрібно по одному, найбільш інформативному основному показнику, чи двох додаткових.

Як фізіологічні критерії оцінки ступеня важкості та напруженості праці визначають ступінь змін фізіологічних показників впродовж періоду виконання діяльності (функції уваги, пам’яті, сила, врівноваженість, рухомість нервових процесів тощо.).

Фізіологічні показники визначають на початку та наприкінці робочого дня та відповідно до змін з боку досліджуваних функцій встановлюють рівень працездатності досліджуваних осіб та категорію праці.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 598 | Нарушение авторских прав