АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Предмет фармакології, її місце серед інших медичних дисциплін

ПЛАН

Визначення фармакології як науки, її місце в системі медичної освіти. Основні розділи фармакології: фармакодинаміка, фармакокінетика, лікарська токсикологія, фармакотерапія, загальна та спеціальна фармакологія.

Поняття про лікарські препарати. Значення фармакологічних знань для практичної діяльності фармацевта.

Короткий нарис історії фармакології (Гіппократ, Клавдій Гален, Авіценна, Парацельс). Розвиток вітчизняної фармакології (О.П. Павлов, І.П. Нелюбін, С.П. Боткін, О.І. Черкес, Г.Е. Батрак, Ф.П. Тринус, Я.Б. Максимович тощо).

Перспективи розвитку фармакології. Шляхи пошуку нових лікарських препаратів.

ЛІТЕРАТУРА

Виноградов В. М. Фармакологія. Л., 1085.- Кудрин А. И. Фармакологія з основами патофізіології.-М.: Медицина, 1977.- ХаркевичД. А. Фармакологія. -М.: Медицина, 1987.- ХаркевичД: А. Фармакологія -М.: Медицина, 1989Батрак Г. Е, Фармакологія - К.: Вища школа, 1980. - Чекман И. С. Побічна дія ліків (ускладнення фармакотерапії),-К-; Вища школа, 1982

Домашнє завдання:

Предмет фармакології, її місце серед інших медичних дисциплін

Фармакологія - це наука про дію на організм хімі­чних сполук, які використовуються для лікування, профілактики і діаг­ностики захворювань людей і тварин.

Фармакологія знаходиться на стику багатьох наук - хімії, біофізики, фармації, медицини, біології - і є їх складовою частиною. Вивчаючи механізми дії лікарських речовин, вона формулює для хіміків і техноло­гів теорії направленого пошуку нових ліків, створює теоретичний фун­дамент для раціонального застосування медикаментозних засобів у клі­ніці. Біологам вона допомагає з'ясувати суть життєвих явищ. Проміжне становище фармакології між теоретичними і практичними медичними дисциплінами зумовлює розмаїття її наукових напрямків: від фундамен­тальних загальнобіологічних проблем до прикладних аспектів, пов'яза­них із створенням і впровадженням у практику нових ліків.

В курсі фармакології виділяють «Загальну фармакологію», в якій розглядаються загальні закономірності фармакокінетики і фармакодинаміки, а також «Спеціальну фармакологію», що містить відомості про окремі групи лікарських речовин і окремі лікарські препарати.

Як прикладний розділ приводиться «Загальна рецептура (правила виписування в рецептах основних лікарських форм).

Основними розділами фармакології є фармакодинаміка, фармакокі­нетика і лікарська токсикологія. Фармакодинаміка - вчення про локалізацію, механізм дії і фармако­логічні прояви (ефекти) лікарських засобів. Фармакокінетика - складова частина фармакології, яка вивчає закономірності всмоктування, розподілу, метаболізму і виділен­ня (екскреції) цих засобів.

Крім фармакодинаміки і фармакокінетики, медичним працівникам необхідні також знання і про токсичні властивості ліків, вивченням яких займається лікарська токсикологія. Адже всі ліки, або майже всі, за пев­них умов проявляють на організм не тільки позитивну дію, але можуть викликати негативні побічні ефекти, навіть серйозні ускладнення. Це різко обмежує ефективність лікування хворих, може бути причиною тя­жких пошкоджень організму, навіть смерті.

Таким чином, знання в галузі фармакодинаміки та фармакокінетики дають можливість медичному працівнику здійснити раціональний ви­бір лікарського засобу, оптимально використати його при тих чи інших захворюваннях. Знання у галузі лікарської токсикології сприяють попе­редженню небезпечних наслідків лікування.

Дуже важливими для практики є рекомендації клінічної фармакології, яка вивчає особливості дії лікарських засобів на організм хворої людини.

Визначенням арсеналу лікарських засобів, необхідних для лікування того чи іншого захворювання, займається фармакотерапія. Остання здійснює­ться за такими напрямками: етіотропне, патогенетичне, симптоматичне лікування, замінна і загальностимулююча терапія. Засоби етіотропного лікування призначаються для усунення причини хвороби, патогенетично­го —для впливу на основні ланки розвитку захворювання. Симптоматичне лікування — це усунення за допомогою ліків окремих його симптомів. У ряді випадків в організм вводять природні речовини, які не виробляються в ньому в достатній кількості. Це отримало назву замінної терапії. Для стимуляції захисних сил і підвищення загального тонусу організму при­значають загальностимулюючі засоби.

У зв'язку з бурхливим розвитком медичної науки, особливо в другій половині XX століття, сформувався ряд спеціальних наукових напрямків у фармакології, зокрема психофармакологія, фармакогенетика, хронофа-рмакологія, молекулярна, вікова і біохімічна фармакологія, які своїми ре­комендаціями сприяють значному покращанню лікувальної справи.

Психофармакологія вивчає дію лікарських засобів на психічну дія­льність людей. Завдяки її досягненням закладено основу сучасної пси­хотерапії. Якщо на початку нашого століття в розпорядженні медиків були лише заспокійливі засоби і кофеїн, то тепер існує багато нових пре­паратів для успішного лікування численних розладів психічної діяльно­сті та тяжких психічних захворювань, зокрема шизофренії. Успіхи в цій галузі фармакології також сприяли прогресу у вивченні їх патогенезу та пошуку нових психотропних засобів.

Фармакогенетика - це складова частина медичної генетики, фар­макології і біохімії. Вона вивчає спадково зумовлені реакції організму на лікарські засоби та відхилення цих реакцій у хворих із генетичною патологією..

Молекулярна фармакологія вивчає процеси взаємодії лікарського засобу з живими організмами на молекулярному і субмолекулярному рівнях. Вона пояснює механізм дії на рівні окремих молекул, їх компле­ксів, певних структурних компонентів біологічних мембран, кінцевим результатом чого є виникнення відповідної фармакологічної реакції. Мо­лекулярна фармакологія тісно пов'язана з біохімічною фармакологією.

Біохімічна фармакологія - це розділ чи науковий напрямок фарма­кології, який вивчає дію лікарських засобів на рівні біохімічних проце­сів. Зокрема, ліки можуть змінювати інтенсивність тих чи інших реак­цій шляхом впливу на активність відповідних ферментів.

Вікова фармакологія вивчає особливості впливу лікарських засо­бів на людей і тварин, залежно від їх віку, зокрема дитячого (педіатрич­на фармакологія) і похилого та старечого (геріатрична фармакологія). Своїми рекомендаціями вона сприяє створенню ефективних програм лікування пацієнтів вказаних вікових категорій.

Усі ці наукові напрямки фармакології збагачують її і сприяють її розвитку як загальнобіологічної науки, підвищенню ефективності ліку­вання хворих. Одним з основних принципів, що закладені в їх основу, є індивідуальний вибір лікарських речовин, їх доз і створення програм лікування, залежно від особливостей перебігу захворювання в конкрет­ної людини. Цей принцип проголошує: кожному хворому - індивідуаль­ну високоефективну і безпечну програму лікування.

У процесі вивчення фармакології студенти постійно зустрічаються з та­кими термінами, як лікарські засоби, препарати, речовини, ліки, лікарські форми. Тому виникає потреба в поясненні різниці між цими визначеннями.

Лікарські засоби - це речовини або їх суміші природного, синтетич­ного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для профілак­тики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функ­ції організму. До лікарських засобів належать: а) діючі речовини (субстан­ції); б) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти); в) гомеопатичні засоби; г) засоби, які використовуються для виявлення збуд­ників хвороб, а також боротьби із збудниками хвороб або паразитами.

Готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти) - це дозовані лікарські засоби в тому вигляді та стані, в якому їх застосовують.

Діючі речовини (субстанції) - біологічно активні речовини, які мо­жуть змінювати стан і функції організму або мають профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва го­тових лікарських засобів.

Лікарські форми - це форми випуску лікарських засобів, які найкра­щим чином відповідають меті їх застосування і найбільш вигідні для використання з лікувальною і профілактичною метою.

Пошук нових лікарських препаратів здійснюється за такими напрям­ками:

а) отримання нових ліків із природної сировини і виділення з неї індивідуальних речовин

і б) хімічного синтезу препаратів.

Природними джерелами отримання ліків є органи і тканини тварин та людини, рослини, продукти життєдіяльності грибів та мікроорганіз­мів, мінеральні речовини. До лікарських препаратів тваринного похо­дження належать кортикотропін, інсулін, сирепар, панкреатин та інші, які отримують із органів і залоз забійної худоби. Із людської крові отри­мують лейкоцитарний інтерферон, а із сечі вагітних жінок або з плацен­ти — деякі гормони.

Із рослинної сировини отримано багато ліків, які широко застосову­ються в медицині. Це галенові (відвари, настої, рідкі екстракти, настой­ки) та новогаленові (омнопон, адонізид) препарати. Із рослин також ви­ділені індивідуальні діючі речовини, які часто використовуються як ефе­ктивні лікарські препарати: алкалоїди (атропін, папаверин, морфін), глі­козиди (строфантин, дигоксин), біофлавоноїди (силібінін). До продук­тів життєдіяльності грибів та мікроорганізмів належать антибіотики: бензилпеніцилін, стрептоміцин, поліміксин, граміцидин. Препаратами мінерального походження є натрію хлорид, магнію сульфат, сірка.

Великого поширення набув метод направленого хімічного синтезу нових ліків, коли створюються речовини з бажаними, заздалегідь відомими, запла­нованими властивостями. Одним із його напрямків є відтворення природних біологічних сполук. Таким способом отримано адреналін, норадреналін, дофамін, простагландини, деякі гормони. Шляхом зміни структури відомих спо­лук, із метою створення більш активних і менш токсичних речовин, син­тезовано тріамцинолон, дексаметазон, сальбутамол, нові антибіотики з групи пеніцилінів та цефалоспоринів. Деякі синтетичні ліки є антагоніс­тами природних речовин: сульфаніламіди- параам і нобензойної кислоти, неодикумарин - вітаміну К, спіронолактон - гормону альдостерону.

З'явилися ліки, які отримано методом генної інженерії, наприклад, інсулін. Для цього в культуру кишкової палички вводиться ген, що від­повідає за синтез цього гормону в людини. У результаті мікроорганізми отримують властивість продукувати сполуку, що абсолютно тотожна людському інсуліну.

Не втратив свого значення емпіричний шлях отримання лікарських речовин, зокрема, один з його напрямків - скринінг. Цей метод є надзвичайно трудомістким і малоефективним, потребує використання великої кількості різноманіт­них методів дослідження. При цьому в середньому з 5-10 тис сполук, що вивчаються, отримують одну-дві речовини, які можна застосувати як лі­карський препарат. До методу скринінгу вдаються тоді, коли досліджу­ється новий клас хімічних сполук, властивості яких, виходячи з їхньої структури, важко прогнозувати.

Деякі препарати впровадили в медичну практику в результаті випад­кових знахідок. Так, при призначенні сульфаніламідних препаратів було встановлено, що вони мають здатність знижувати рівень цукру в крові. Згодом синтезували засоби (бутамід та інші), що використовуються для лікування цукрового діабету.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 2480 | Нарушение авторских прав