АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Соматосенсорний аналізатор

Кожен організм має зовнішній покрив, який огортає його тіло і відокремлює від зовнішнього середовища. Через цей покрив організм отримує інформацію про зміни зовнішнього середовища. Здійснюється це за участю рецепторів поверхні тіла (соми), які забезпечують соматичну чутливість. Від інших видів чутливості вона відрізняється тим,- що рецептори не зібрані у відокремлені органи, а аферен­тні нервові волокна не утворюють спеціальні нерви. Рецепторна поверхня шкірної чутливості людини велика (від 1,4 до 2,1 м²). Шкіра долонь, кінчиків пальців, підошов, губ, сосків грудей позбавлена волосся. Решта шкіри має у тій чи іншій мірі виражений волосяний покрив.

Соматична чутливість грунтується на механорецепції, терморецепції і ноцицепції (больова чутливість).

Усі види механорецепції раніше називали дотиком. Сьогодні відомо, що шкіра містить різні види механочутливих рецепторів, з діяльністю яких пов'язані такі види відчуттів, як тиск, доторкання, вібрація, лоскіт.

У шкірі міститься велика кількість нервових закінчень, які чутливі до доторкання, тиску, вібрації, тепла і холоду, а також до больових подразнень. Вони мають різну структуру, розміщуються на різній глибині і розподілені нерівномір­но. Найбільше їх у шкірі пальців, долонь, підошов, губ і статевих органів. Гісто­логічно у шкірі розрізняють такі види рецепторних утворів: вільні нервові закін­чення, нервові закінчення, які обплітають волосяні сумки, тільця Пачіні, тільця Мейснера, диски Маркеля, тільця Руффіні, колби Краузе.

У людини в шкірі з волосяним покривом («90 % усієї шкірної поверхні) основним типом рецепторів є вільні нервові закінчення, що розташовані вздовж дрібних судин, а також глибше розміщені нервові закінчення, що обплітають волосяні сумки. Останні забезпечують високу чутливість волосків до доторкання. Ре­цепторами доторкання є і диски Маркеля, яких особливо багато у шкірі пальців рук. Рецепторами доторкання є і тільця Мейснера, вкриті капсулами. Вони наявні у шкірі, що не має волосяного покриву. Тільця Пачіні розміщені у глибоких ша­рах дерми безволосої і волосяної шкіри. Вони вкриті капсулами, служать рецеп­торами тиску і, можливо, лоскоту (Г.Шеперд, 1987). Тільця Руффіні вважали ра­ніше тепловими рецепторами, а колби Краузе - холодовими. Точні функції цих рецепторів повністю не досліджені (Г.Шеперд, 1987).

Найкраще вивченими є тільця Пачіні. У відповідь на механічний стимул у тільці Пачіні виникає рецепторний потенціал, який поширюється до першого перехвату Ранв'є, де виникає потенціал дії.

Механорецептори надають змогу шкірі реагувати на легке доторкання і здійснювати тактильне розрізнення. Просторове тактильне розрізнення встановлюють за здатністю до розрізнення двох точок на шкірі. На шкірі кінчиків пальців воно становить близько 2-х, на руці - 30-ти, а на спині - 70-ти мм (Г.Шеперд, 1987). Серед шкірних механорецепторів можна виділити рецептори, що швидко і повільно адаптуються. Найшвидше адаптуються рецептори волосяних сумок і інкапсульовані рецептори. Повільно адаптуються диски Меркеля.

Терморецептори наявні у шкірі, рогівці ока, у слизових оболонках і гіпоталамусі, їх поділяють на два види: теплові (у шкірі вони розміщені глибше) і хо­лодові. Найбільше терморецепторів є у шкірі обличчя і шиї. Холодових точок більше, ніж теплових. Наприклад, на поверхні кисті холодових точок є 1-5 на см², теплових - 0,4 (Р.Шмидт, 1996).

Постійна частота імпульсів від теплових рецепторів спостерігається у діапа­зоні +20...+50° С, а від холодових - +10 до +41° С. Холодові рецептори можуть збуджуватись і теплом (вище +45° С), тому у людини виникає відчуття холоду під час швидкого занурення у гарячу воду.

Інформація про температуру зовнішнього середовища має важливе значення для діяльності механізмів терморегуляції. Тому вважають, що активність терморецепторів залежить від абсолютного значення температури, а не її змін. Термо­рецептори адаптуються до нової температури за кілька секунд, хоча суб'єктивна адаптація триває багато хвилин. Терморецепторну функцію виконують вільні нервові закінчення. Охолодження відчувається через А-дельта-волокна, нагріван­ня - через С-волокна (Г.Шеперд, 1987). Під впливом високих температур термо­рецептори сигналізують про гострий біль.

Больова чутливість має основне значення для виживання організму, оскіль­ки сигналізує про небезпеку під час дії надмірно сильних і шкідливих факторів. Біль - один із перших проявів патології, тому змушує людину звертатися до ліка­ря.

Розрізняють біль соматичний і вісцеральний. Якщо біль виникає у шкірі, його називають поверхневим, якщо у м'язах, кістках, суглобах, сполучній ткани­ні - глибоким. Поверхневий і глибокий біль є двома різновидами соматичного болю. Найбільш відомим прикладом глибокого болю є головний біль. Вісцераль­ний біль виникає під час швидкого і сильного розтягання порожнистих внутріш­ніх органів, спазмів і сильних скорочень гладеньких м'язів.

Якщо викликати поверхневий біль уколом голки, то людина відчуває споча­тку спалах раннього болю, за яким виникає пізній біль. Це - тупий ниючий біль, який важче локалізувати і який зникає повільно.

Практично всі стимули, які ушкоджують тканини, спричиняють біль. Тому не можна назвати який-небудь один стимул, який був би адекватний для відчуття болю. Для вимірювання больових порогів використовують механічні і термічні стимули. Хімічними стимуляторами діють на базальний шар епідермісу. Встано­влено, що багато речовин у підвищених концентраціях спричиняють біль: аце­тилхолін, серотонін, гістамін, протони (починаючи з рН 6), К⁺ (починаючи з 20 ммоль/л), а також багато поліпептидів.

Важливим є питання, чи існує адаптація до болю? Повсякденний досвід вка­зує на відсутність адаптації (головний і зубний біль тривають годинами). Експе­рименти теж не підтверджують наявність адаптації до болю.

Невирішеним залишається питання про природу больових рецепторів і механізм їхнього збудження. Існують дві протилежні точки зору: специфічними больовими рецепторами є вільні нервові закінчення; специфічних больових рецепторів немає і біль виникає під впливом сильного подразнення будь-яких рецепторів. Про роль вільних нервових закінчень у больових відчуттях свідчить той факт, що рогівка ока, барабанна перетинка вуха і пульпа зубів містять тільки ці закінчення, а больові відчуття у цих тканинах виникають найшвидше (Р.Шмидт, 1985). Бо­льові рецептори містяться у скелетних м'язах, міокарді, стінках внутрішніх орга­нів, легенях.

До порушень больових відчуттів належать гіпералгезія, гіпоалгезія і анал­гезія. Можна виділити фізичні, фармакологічні і нейрохірургічні підходи лікуван­ня при болю.

Розділ 11

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 704 | Нарушение авторских прав