АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фізіологія сну

Практично всім живим істотам притаманні добові, або циркадні ритми, що пов'язані зі зміною дня і ночі. Найбільш вираженим добовим ритмом людини і тварин є цикл сон-неспання. Період активності називають станом бадьорості, а період спокою - сном. Отже, сон - це періодичне виключення організму з активної діяльності, здійснюване нервовою системою. Основна відмінність між станом бадьорості і сном полягає у тому, що бадьорість є свідомим, а сон - несвідомим станом мозку. У стані бадьорості людина активно взаємодіє з навколишнім середовищем, а під час сну цей зв'язок послаблюється, але не зникає повністю. Наяв­ність сновидінь вказує на те, що під час сну свідомість не відключається повніс­тю, як під час наркозу або коми.

Виникає питання, для чого потрібен сон? До 50-х років ні у кого не викли­кала сумнівів відповідь, що сон - це відпочинок усього організму. На думку К.Економо (1930), під час сну відпочиває і тіло, і дух. Насамперед сон необхід­ний для нормальної розумової діяльності. Тривале позбавлення людини сну супроводжується розладами психіки, підвищеною роздратованістю, аномальною поведінкою. Вважається, що сон відіграє роль відновлювального процесу. Під час сну поріг збудження для рефлексів підвищується, м’язовий тонус знижується. Тонус вегетативних функцій зміщується від симпатичного до парасимпатичного: сповільнюється частота серцевих скорочень, знижується тиск крові, частота дихання і температура тіла.

Нині таке пояснення значення сну доповнюють його роллю в обробці інформації. Вважається, що під час сну, коли взаємодія з зовнішнім середовищем не відбувається, проходить сортування інформації, яка накопичувалась, коли люди­на перебувала у стані бадьорості, і переведення ну довготривалу пам'ять.

Зміни багатьох функцій організму у сні пов'язували зі сном. Проте експериментально встановлено, що добові коливання багатьох фізіологічних парамет­рів зберігаються й в умовах позбавлення сну. На цій підставі дійшли висновку, що у людини і інших живих істот функціонують чисельні циркадні осцилятори, які дещо відрізняються за частотою. Ці осцилятори синхронізовані з циклом сон-бадьорість та зовнішніми добовими змінами. У людини після кількатижневої ізоля­ції (перебування в печерах) з'являється тенденція до встановлення циклів, які близькі до 24-х-25-ти-годинних (Ф.Блум и соавт., 1988). Отже, ці ритми зумовлені не зовнішніми впливами, а ендогенними процесами невідомої природи, які назвали біологічним годинником (Р.Шмидт, 1996).

Внутрішні циркадні ритми піддаються регуляції і узгоджуються з добовим циклом. Згідно сьогоднішніх уявлень, циркадні ритми регулюються за участю органів зору і залежать від освітленості (Г.Шеперд, 1987). Встановлено, що у щурів від зорового нерва відходить тонкий пучок нервових волокон, який закін­чується у супрахіазмальному ядрі, розташованому у передньому відділі гіпота­ламуса над перехрестям зорових нервів (хіазмою). Руйнування цього ядра супро­воджується розладами добової періодичності багатьох функцій. У підтриманні циркадних ритмів відіграють роль і інші підкіркові структури зорової системи (латеральні колінчасті тіла і передні горбики чотиригорбикового тіла).

У регуляції циркадних ритмів бере участь і епіфіз, як випинання проміж­ного мозку. У деяких нижчих тварин (акули, жаби, ящірки) з цього випинання формується третє око, що реагує на рівень освітленості. У птахів і ссавців цей орган перетворюється у епіфіз, що виробляє гормон мелатонін. Є дані про те, що епіфіз птахів (зокрема курей) містить фоторецептори (Ф.Блум и соавт., 1988).

Вважається, що в багатьох тварин роль біологічного годинника, що підда­ється дії світла, виконує саме епіфіз, але шляхи передачі до нього інформації про освітленість різні) У нижчих тварин він реагує безпосередньо на рівень освітлено­сті. У птахів і особливо ссавців він виробляє мелатонін, синтез якого зазнає добо­вих коливань. Мелатонін синтезується із серотоніну за участю ферменту М-ацетилтрансферази, активність якого в ссавців регулює норадреналін. Його ви­вільняють закінчення симпатичних нервових волокон, які ідуть від верхнього шийного ганглію,і на функцію якого впливає супрахіазмальне ядро.

У багатьох тварин найвища активність М-ацетилтрансферази припадає на темні години доби. У птахів мелатонін зумовлює циркадні ритми. Ін'єкція мелатоніну є причиноною засинання горобців. При збільшенні у крові вмісту мелатоніну кури засинають, і у них знижується температура тіла. Раннє світло, впливаючи на епіфіз, знижує активність М-ацетилтрансферази, що веде до зменшення в крові вмісту мелатоніну; підвищення температури тіла і активності курей. Якщо у пта­хів механізм біологічного годинника зрозумілий, то хронометрична роль епіфіза у людини не встановлена (Ф.Блум и соавт., 1988).

Сон розглядають і як адаптацію, що проявляється пригніченням активності у період найменшої доступності їжі, загрози коливань зовнішніх умов і небезпеки з боку хижаків (А.С.Батуев, 1991). Тваринам, які мають безпечні сховища, або які не мають ворогів, властивий тривалий сон (макаки, хижаки, ховрахи). Тварини, які часто стають здобиччю або не мають безпечних сховищ, сплять мало (морські

свинки, кролики, копитні).

Більшість тварин і люди сплять уночі. Такий сон називають монофазним. Якщо зміна періодів сну і бадьорості відбувається кілька разів на добу, сон називають поліфазним.

У деяких тварин важко встановити період сну, оскільки вони проявляють активність цілодобово. Наприклад, у дельфінів, які через кожні півтори хвилини піднімаються на поверхню води для дихання, кожна із півкуль мозку "спить" почергово через кожні 12 годин, незалежно від дня і ночі. Цікаво відзначити, що коні можуть спати стоячи. Влітку більша частина їхнього сну припадає на середину дня, а взимку - на ніч. Жуйні під час сну тримають голову прямо, не заплющують очі і ремиґають.

Важко сказати, чи властивий сон безхребетним тваринам, хоча їхня актив­ність зазнає коливань. Щодо них говорять про зміну періодів активності і спокою.

У хребетних виділяють три етапи еволюції сну (И.Г.Карманова, 1977). У риб і амфібій наявний сноподібний стан, або первинний сон, як адаптація до освітленості, що виконує функцію захисту і пасивного відпочинку. Для рептилій характерний проміжний сон, який характеризується повільнохвильовою електроенцефалограмою (ЕЕГ) без парадоксальних фаз. У теплокровних (птахи, ссавці) ускладнюється структура сну, що стає двостадійним - повільним і парадоксаль­ним.

Тривалість сну сільськогосподарських тварин становить 5-7 годин і вони сплять 7-8 разів за добу (А.Н.Голиков, 1991). Сон дорослої людини триває при­близно 8 годин. Новонароджені сплять до 20-ти годин на добу, діти двох-чотирьох років - до 16, чотирьох-восьми - до 12, восьми-дванадцяти - до 10, дванадцяти-шістнадцяти - до 9 годин на добу. У середньому людина третину життя пе­ребуває у стані сну.

Поведінка перед сном людей і тварин є такою: пошуки тихого місця, зруч­ного положення і намагання уникнути зовнішніх впливів. Експериментально встановлено, що людина засинає не поступово і перехід від стану бадьорості до сну є раптовим.

Експериментальне дослідження сну і циркадних ритмів розпочато нещодав­но. Цьому сприяли методи електроенцефалографії і реєстрації рухів очей. Про рухи очей під час сну було відомо давно, хоча тільки у 1953 році Б.Азерйнськи і Н.Клейтман здійснили безперервну реєстрацію рухів очей за допомогою електродів, які контактували зі шкірою навколо очей. На підставі цих досліджень вчені виявили дві стадії сну і назвали їх глибоким і поверхневим сном. Саме під час поверхневого сну спостерігаються швидкі рухи очей, а пробуджені під час цієї стадії люди говорили, що у них були сновидіння. Б.Азерйнськи і Н.Клейтман пов'язували швидкі рухи очей із зоровими образами під час сновидінь.

Пізніше У.Димент і Н.Клейтман проаналізували зміни ЕЕГ протягом сну і. зіставили їх з швидкими рухами очей і сновидіннями. З'ясувалось, що під час глибокого сну ЕЕГ характеризується високоамплітудними синхронізованими хви­лями (дельта-ритм), тому глибокий сон називають С-сном (синхронізований), або повільнохвильовим. Під час поверхневого сну реєструється низькоамплітудна і високочастотна ЕЕГ, тому поверхневий сон називають Д-сном (десинхроні зований), парадоксальним (ЕЕГ така ж, як у стані бадьорості), або швидким (з швидкими рухами очей). Саме під час поверхневого сну з'являються сновидіння.

Доведено, що сон завжди починається з глибокої стадії, а потім спостерігає­ться чергування поверхневого і глибокого сну, який з кожним новим циклом стає менш глибоким, а період поверхневого сну - більш трипалим (Г.Шеперд, 1987). Отже, під час парадоксального сну мозок перебуває у більш активному збудже­ному стані, ніж під час глибокого сну.

Два види сну у людини чергуються приблизно через 90 хв. У дорослої лю­дини загальна тривалість парадоксального сну становить 1,5-2 години. У більшос­ті людей виникають 3-4 періоди сновидінь, що триваючі, від 10-ти до 30-ти хв. Тривалість окремих стадій парадоксального сну становить у середньому 20 хв, поступово збільшуючись. Загалом з 60-ти років життя людина перебуває у стані сну 20 років, з них 15 припадає на глибокий сон без сновидінь і 5 - на парадок­сальний із сновидіннями.

У рептилій парадоксальний сон відсутній, у птахів спостерігаються короткочасні епізоди парадоксального сну, він притаманний, мабуть, усім ссавцям.

З'ясувалось, що парадоксальний сон більш важливий, ніж глибокий. Якщо кішок позбавляли парадоксального сну, вони поводили себе неприродно і навіть гинули. Позбавлення швидкого сну у людини супроводжується підвищенням збудливості, зростанням апетиту, виникненням немотивованого страху і галюцина­цій.

Існує припущення, що під час швидкого сну нові навики переходять у довготривалу пам'ять. Можливо, саме тому в дітей швидкий сон досягає 50% від йо­го загальної тривалості.

Цікаво, що під час парадоксального сну часто настає ерекція статевого чле­на, а деякі снодійні (барбітурати, алкоголь) зменшують тривалість парадоксально­го сну (Й.Хамори, 1985). Ця втрата компенсується під час наступного сну, але під час нього сняться жахи.

Необхідно звернути увагу на ту плутанину, що з'явилась щодо терміна "глибокий сон". Електроенцефалографічні дослідження свідчать, що перехід із стану бадьорості до сну і його поглиблення супроводжується зміною ЕЕГ від високочастотних до низькочастотних ритмів. Тому повільно хвильовий сон здебільшого називають глибоким (С.И.Гальперин, 1970; П.Д.Харченко, Г.М.Чайченко, 1977; А.В.Коробков, 1980; П.Стерки, 1984; Р.Шмидт, 19815; Г.Шеперд, 1987; А.Д.Ноздрачев, 1991; І.С.Кучеров, 1991).

Найбільш простим показником глибини сну служить порогова сила подразнення, необхідна для пробудження людини. Оскільки під час парадоксального, або швидкого сну людину розбудити важче, ніж під час повільнохвильового, деякі вчені саме парадоксальний сон називають глибоким (А.Б.Коган, 1984; Д.Адам,1985; Г.И.Косицкий и др., 1985; Ф.Блум и соавт.,1988; А.С.Батуев, 1991).

Стверджують, що під час повільнохвильового сну людина може швидко прокинутись під впливом важливих для неї подразників (плач дитини, скрипіння дверей), а неважливі подразники (шум трамваїв або поїздів) такого ефекту не викликають (П.Стерки, 1984). Для пробудження людини під час парадоксального сну сила навіть важливих подразників повинна бути великою. Однак Р.Шмідт (1996) наголошує, що поріг подразнення на стадії парадоксального сну приблизно такий самий, як і під час глибокого сну.

На думку О.Д.Ноздрачова (1991), глибокі стадії повільного сну є чисто людським надбанням, яке пов'язане з безпечною ночівлею цивілізованої людини. Хоча під час повільного сну сновидіння бувають рідко, саме на цій стадії трапляються такі прояви мозкової діяльності, як розмова уві сні, сноходіння, нічні страхи та жахи у дітей та дорослих (П.Д.Харченко, Г.М.Чайченко, 1987; А.Д.Ноздрачев, 1991; Р.Шмидт, 1996).

Усі ці явища, а також сновидіння під час парадоксального сну вказують на виникнення під час сну періодів мозкової активності, що подібні до періодів бадьорості. Хоча бадьорість і сон - стани цілісного організму, вони зумовлені процесами, що протікають у мозку. Отже, не можна стверджувати, що сон зводиться до виключення мозкової активності. Електроенцефалографічні зміни свідчать про реорганізацію мозкової діяльності під час сну.

Природа сну як загального стану організму давно цікавила людину. Проте тільки з другої половини XIX ст. розпочалось наукове дослідження і формулю­вання теорій сну. Деякі з них мають на сьогодні тільки історичне значення. До них належать циркуляторна і гістологічна теорії. Циркуляторна теорія пояс­нювала чергування бадьорості і сну зміною кровопостачання мозку, а гістологіч­на - зміною форми нейронів залежно від надходження у мозок аферентних імпу­льсів.

Згідно хімічної теорії, сон настає внаслідок нагромадження у крові і ткани­нах токсичних продуктів обміну речовин (молочна кислота, карбонові кислоти, холестерин, СО₂).Хімічна теорія знайшла продовження у XX ст. у гуморальній теорії. Не підтверджують ці теорії спостереження за сіамськими близнюками, у яких спільна кровоносна система, а цикл сон-бадьорість роз'єднані. Однак, ма­буть, не можна повністю заперечувати роль гуморальних факторів у засинанні та пробудженні. Добре відома, наприклад, сонливість після вживання їжі. Крім того, роль гуморальних факторів у регуляції сну підтверджує виявлення так званих факторів сну (мураміл-пептид, пептид дельта-сну).

Біохімічна теорія передбачає роль моноаміноергічних медіаторів (серотонін, норадреналін) у регуляції циклу сон-неспання. Серотонін вивільнюють ней­рони ядер шва, що розташовані у довгастому мозку, а норадреналін - нейрони голубої плями (дно IV шлуночка). Якщо блокувати синтез серотоніну, зменшуєть­ся тривалість як швидкого, так і повільного сну і настає безсоння. Двобічне руйнування ядер голубої плями супроводжується зникненням швидкого сну, а повільний зберігається. Вважають (В.М.Ковальзон, 1986), що серотонін зумовлює настання стадії повільного сну, а норядреналін - швидкого, який настає після повільного.

Кортикальну теорію сну сформулював І.П.Павлов (1951). Він розглядав сон як особливий вид охоронного гальмування, що виникає внаслідок висна­ження нервової системи. Таке гальмування іррадіює в корі великих півкуль, по­ширюється і на нижчі відділи центральної нервової системи. Ця теорія завоювала визнання і широко висвітлюється у навчальній літературі. На сьогодні, щоправда, вважають, що під час сну немає глобального гальмування активності нейронів кори, а змінюється тільки її характер. У стані бадьорості коркові нейрони Генеру­ють безперервні імпульси, а під час сну - короткі групові, які розділені тривалими проміжками мовчання. На стадії повільного сну групові розряди синхронізовані, тому виникають повільні хвилі ЕЕГ.

Кортикальна теорія сну не узгоджувалась з клінічними та нейрофізіологіч­ними даними про центри сну. К.Економо (1917) висловив думку про існування центру сну на межі середнього і проміжного мозку у стінці сільвієвого водопро­воду. Швейцарський фізіолог В.Гесс (1931) викликав у кішок сон, подразнюючи струмом деякі ділянки гіпоталамусу.

І.П.Павлову були відомі результати цих досліджень, проте він не визнавав наявність у мозку спеціальних центрів сну. Він висловив припущення, про існування двох видів сну - активного і пасивного. Активний сон виникає у корі внаслідок виснаження, а пасивний - припинення надходження у кору імпульсів від

органів чуття.

М.Жуве (1958) також стверджував про існування двох видів сну - підкірко­вого і коркового походження. Корковий сон виникає у корі, а потім поширюється на підкірку, підкірковий виникає у підкіркових структурах і охоплює кору.

Важливе підтвердження ролі нижчих відділів центральної нервової системи у регуляції циклу сон-неспання отримали Х.Мегун і Дж.Моруцці (1956, 1959) у дослідах з подразненням ретикулярної формації. Встановлено, що подразнення ретикулярної формації є причиною пробудження сплячих тварин, а її руйнування – коматозного стану. Ці факти служать на користь ретикулярної теорії сну і бадьорості.

Г.Шеперд (1987) розглядає окремо структури мозку, що беруть участь у підтриманні бадьорості (центри бадьорості), і структури, що забезпечують сон (центри сну). До центрів бадьорості він відносить ретикулярну формацію, голу­бу пляму і чорну субстанцію, а до центрів сну - ядра шва, ядро одинокого тракту, до якого підходять сенсорні волокна від смакових сосочків язика і від внутрішніх органів, преоптичну область базальних відділів переднього мозку. Він зауважує, що всі ці утвори впливають не тільки на таламо-кортикальну систему, а й на стовбурову частину мозку та спинний мозок. Саме тому під час сну змінюється рівень свідомості, активність сенсорних та рухових систем.

Не зважаючи на велику кількість гіпотез, теорій і поглядів, поки що немає чітких уявлень щодо конкретних нейрофізіологічних механізмів сну. Дискусійним

є питання про роль, гальмування у розвитку і перебігу сну. Зустрічаються твердження, що немає підстав вважати сон гальмуванням. Припускають навіть, що мозок увесь час спить, а ретикулярна формація пробуджує його у денний час.

Ще більш загадковим явищем є сновидіння. Безперечно, сновидіння пов'язані з діяльністю мозку під час сну, з невпорядкованою, хаотичною діяльніс­тю. Л.Г.Воронін (1974) пояснює сновидіння як незвичне мислення, що здійсню­ється хаотично тому, що мозок частково спить і частково перебуває у стані бадьо­рості.

Сновидіння часто вражають, дивують і лякають, тому інтерес до них спостерігається з давних-давен. У минулому їх пов'язували з надприродними силами, вбачали в них прикмети майбутніх подій. Наукове дослідження сновидінь розпо­чалось у першій половині XX ст. (Ф.ГІ.Майоров, 1951).

Доведено, що сновидіння виникають у всіх людей, але не всі люди можуть їх пам'ятати. Якщо пробудження настає на стадії швидкого сну, 70-90 % людей детально і емоційно розказують про них, а якщо під час повільного - тільки 7-10%. Водночас психічні процеси під час повільного сну зводяться до переказу­вання подій минулого дня.

Здебільшого сновидіння нецікаві, лише частина їх містить елементи фантас­тики. Саме такі сновидіння запам'ятовуються, а звичайні забуваються. Частота сновидінь збільшується під час захворювань і складних життєвих ситуацій. У жі­нок сновидіння бувають частіше, ніж у чоловіків.

Аналіз змісту сновидінь показав їхній зв'язок з особливостями особистості сплячої людини. Старі люди часто бачать себе у сновидіннях немічними. У молодому віці сновидіння бувають сексуальними: з полюціями у хлопців і оргазмом у дівчат під час менструацій. Дехто з лікарів відзначає, що хворі з пригніченим настроєм і депресією бачать переважно приємні сни.

Найчастіше сновидіння носять зоровий характер (60 %). Рідше зустрі­чаються сни з слуховими і тактильними компонентами, найрідше - з нюхови­ми. У незрячих від народження відсутні зорові сновидіння, а у людей, які втрати­ли зір у 9-15 років, вони бувають. Музиканти переживають здебільшого слухові сновидіння. Кольорові сновидіння властиві людям художнього, а чорно-білі -мислительного типу. У дорослих і дітей художнього типу сновидіння бувають яскраві і образні, а в осіб мислительного типу - фантастичні (В.М.Касаткин, 1983).

Деякі сновидіння свідчать про продовження уві сні творчої діяльності моз­ку. Часто під час творчих сновидінь мозок вирішує проблеми, які невирішені вдень. Хімік Кекуле у сні побачив формулу бензолу, а Д.І.Менделеєв - періоди­чну систему хімічних елементів.

Сновидіння деколи бувають віщими, що пророкують захворювання. Меха­нізм цього явища зрозумілий. Слабкі больові сигнали вдень не відчуваються, а у сні можуть стати відчутними. Коли згодом настає хвороба, людина пов'язує її з таємничістю сновидіння.

Експериментально доведено, що зовнішні подразники, які сприймаються сплячим мозком, можуть включатись у картину сновидінь і стати причиною їх розвитку. Наприклад, теплове подразнення під час сну викликало сновидіння з образами жаркого літнього дня. Сновидіння можуть виникати і під впливом подразнень внутрішніх органів (наприклад, наповнення сечового міхура). О.С.Батуєв (1991) стверджує, що сновидіння відображають наявні у людини проблеми, а їх матеріалом є набутий протягом життя досвід. Припускають, що снови­діння є і у теплокровних тварин.

Результати експериментальних досліджень і клінічних спостережень навели на думку, що сновидіння виникають в основному на стадії швидкого сну, коли гальмування не охоплює всієї кори і деякі її ділянки знаходяться у збудженому ста­ні. Ці ділянки кори сприймають зовнішні і внутрішні подразники, у них оживають сліди від попередніх подразників. За твердженням І.С.Сєчеиова, сновидіння - це небувалі комбінації бувалих вражень.

Виникає питання про те, яке значення мають сновидіння? Вважають, що у тварин сновидіння є захисним процесом, оскільки на стадії швидкого сну зростає чутливість аналізаторних систем, підсилюється діяльність серця і дихальної системи. У людей сновидіння перешкоджають, мабуть, надмірному поглибленню сну (Г.М.Чайченко, 1991). Припускають також, що за допомогою сновидінь мозок позбавляється від непотрібної інформації.

З.Фрейд (1900) вважав, що у сновидіннях відображаються усвідомленні і підсвідомі бажання людей, тому, розпитуючи про їх зміст, можна проникнути у таємниці душі людини. Ще у другій половині XIX ст. Вундт характеризував сновидіння як хаос, ніщо, порожнечу без мети і смислу.

У наш час такі міркування заперечують. Сновидіння розглядають як біоло­гічно корисний процес, один із тих, які підтримують функціональну активність нервової системи (Г.М.Чайченко, 1991).

Існує багато видів порушення сну. Деякі люди хроплять під час сну. Зумо­влене це тим, що м'яке піднебіння розслаблюється і звисає, чим утруднює дихан­ня. Дехто під час сну скрегоче зубами. Зауважимо, що прояви діяльного стану мозку є причиною розмови уві сні і сноходінь (лунатизм, або сомнамбулізм). У 10 % дітей зустрічається нічне нетримання сечі (енурез).

Приблизно 15 % дорослих людей страждають від безсоння, яке відносять до захворювань нашого часу. Такі люди переживають вночі неприємні відчуття від того, що не можуть заснути, а вдень для них характерні сонливість, роздратова­ність і стомлюваність. Безсоння настає в результаті хвилювань і переживань. Теофілін і кофеїн інгібують фосфодиестеразу, що супроводжується підвищенням вмісту цАМФ, тому ці речовини чинять на головний мозок загальну м'яку стиму­люючу дію (Л.Иверсян, 1984).

У зв'язку з поширеністю безсоння у багатьох країнах розробляють снодійні засоби. Хоча багато хто з психоневрологів вважають, що їх необхідно вживати дуже обережно. Основний спосіб боротьби з безсонням - усунення причин, які його спричиняють.

У деяких людей спостерігається денна сонливість, коли вони можуть засну­ти на роботі, у кінотеатрі, в транспорті. Такі напади трапляються 4-5 разів на день і тривають 10-15 хв (Г.М.Чайченко, 1991).

Крім розглянутого нами періодичного добового сну, розрізняють періодич­ний сезонний сон (сплячка), гіпнотичний, наркотичний та патологічний сон.

Сезонна сплячка - це фізіологічний стан, у якому деякі ссавці пережива­ють несприятливі пори року. В зимову сплячку впадають соні, хом'яки, їжаки, кажани, борсуки, ведмеді, в літню - ховрахи, бабаки. Під час сплячки знижується життєдіяльність організму, обмін речовин, загальмовуються нервові процеси, сповільнюється дихання і серцебиття.

Сплячка ссавців відрізняється за досконалістю механізмів фізіологічного контролю від заціпеніння холоднокровних тварин (наземні і водні безхребетні, риби, земноводні, плазуни), яке характеризується різким зниженням життєдіяль­ності і є проявом анабіозу.

Наркотичний сон спричиняють речовини, що діють на нервову систему (морфій, ефір, хлороформ, алкоголь). Сон також можна викликати, діючи на нер­вову систему електричним струмом (електросон).

Гіпнотичний сон відомий з давніх часів. Слово "гіпноз" - грецьке, означає "сон". Гіпноз - це стан людини і вищих тварин, який виникає під впливом дуже сильних раптових або дуже слабких одноманітних подразників.

Могли вводити людей у стан гіпнотичного сну жерці, надаючи йому таємничого явища, що пов'язане з вищими силами. Пізніше гіпнотизерські властивості деяких людей пояснювали тим, що вони випромінюють особливі флюїди, елект­ромагнітні хвилі.

Вперше науково пояснив гіпноз І.П.Павлов. Він вважав, що під впливом одноманітних рухів або слів гіпнотизера у людини виникає гальмівний процес, який не охоплює всю кору, залишаючи окремі вогнища збудження. Залежно від того, де залишаються ці вогнища, загіпнотизована людина виконує різні дії, або у неї виникають різні відчуття.

Під час гіпнозу помітно змінюються психічні функції людини, змінюється якість відчуттів, поведінка, емоційний стан, увага, моральні та естетичні якості. На людину, яка знаходиться у стані гіпнозу, можна впливати, керуючи рухами окремих кінцівок, змушуючи забути власне ім'я. Наголошується, що такі досліди є небезпечними, оскільки несприятливо діють на психіку людини (Г.М.Чайченко, 1991).

У метані гіпнозу можна здійснювати навіювання, тобто примусово нав'язувати певні ідеї. Навіювання - це тиск, який здійснює одна людина на ін­шу різними способами (словами, інтонацією, мімікою, жестами, власними вчин­ками). Молоді люди легше піддаються навіюванню, ніж старші. Найлегше навію­ванню піддаються сангвініки, за ними холерики, меланхоліки і флегматики. Доведено що під час гіпнозу функціонально переважає права півкуля, але після вста­новлення контакту між гіпнотизером і гіпнотизованим різко зростає активність передніх відділів лівої півкулі.

У тварин гіпнотичний сон можна спричинити різким раптовим перевертан­ням на спину або під впливом небезпеки з боку хижака (завмирання).

Патологічний сон виникає внаслідок гальмування обширних ділянок мозку у зв'язку з порушенням кровопостачання, пухлинами, виснаженням нервової сис­теми, важкими переживаннями. Найбільш відомим є летаргічний сон (мале життя), що часто зустрічається у істериків. Летаргічний сон може тривати тижні, місяці і навіть роки (до 20 років). Хворі мають вигляд людей, які сплять: у них заплющені очі, зіниці звужені, реакція на світло слабка, температура тіла знижена, частота серцебиття і дихання знижені, артеріальний тиск і тонус м'язів також. Можливо, що удавана смерть йогів є летаргічним сном, який виникає внаслідок самонавіювання.

Сноходіння відносять до частково патологічного сну (Л.Г.Воронин, 1 974). Спляча людина раптово прокидається і починає ходити, виконуючи спритні рухи, не боячись висоти. Після пробудження хворий не пам'ятає, що робив. Така пове­дінка зумовлена тим, що ділянки кори і підкірка, які відповідають за рухи, збу­джуються, а решта відділів мозку перебувають у стані гальмування. Ходіння під час сну називають лунатизмом, а людей - лунатиками, хоча ніякого відношення до місяця вони не мають. Очевидно, так стали називати цих людей тому, що бачи­ли їх у місячні ночі. Розбудити лунатиків важко і робити цього не радять, оскільки після пробудження вони можуть налякатись, наприклад, висоти.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 969 | Нарушение авторских прав