АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ШЛУНОК. Шлунок є найширшою ділянкою трав­ного каналу, в якому їжа може затримува­тись на порівняно тривалий час

Шлунок є найширшою ділянкою трав­ного каналу, в якому їжа може затримува­тись на порівняно тривалий час. Його місткість у дорослої людини становить у середньому 3 л.

Шлунок розташований у верхній половині черевної порожнини, більшою частиною зліва від стріло­вої (сагітальної) площини.

У ньому виділя­ють:

- вхідний (кардіальний) отвір

- вхідну (кардіальну) частину,

- склепіння(дно) - верхня ви­пукла частина шлунку,

- тіло шлунка,

- воротар - пілорус ( місце переходу шлунка до 12 - палої кишки).

На межі тіла і пілоричної ділянки знаходиться воротарний м'яз-стискач.

Нижній опуклий край шлунка утворює його велику кривизну, верхній увігнутий - малу кривизну. У шлунку розрізняють дві поверхні -передню і задню.

Слизова оболонка шлунка утворює значну кількість складок, полів і ямок. Частина складок (4-5) розташована поздовжньо вздовж малої кривизни, вони роз­правляються за умови наповнення шлунка. На всій іншій поверхні складки мають хаотичний характер і утворюють поля і ямки.

Шлункові поля - багатокутні ділянки, відмежовані одна від одної борозенками. На поверхні полів розміщені шлункові ямки - заглиблення, на дні яких відкриваються залози шлунка.

У товщі слизової оболонки розташовані багатоклітинні прості трубчасті залози шлунка. Їх три види:

- власні (фундальні),

- пілоричні й

- кардіальні.

Влас­них залоз є найбільше і розміщені вони в ділянці тіла і дна шлунка. У них наявні чотири типи клітин:

- головні (виробляють ензими - пепсиногени),

- паріетальні, або обкладові (виробляють соляну кислоту й антианемічний фактор Кастля),

- слизові, або мукоцити (виробляють слизовий секрет), і

- шлункові ендокриноцити (виробляють гормони та інші біологічно активні речовини - серотонін, гастрит, гістамін).

У м'язовій оболонці шлунка є три шари непосмугованих м'язових воло- кон:

- зовнішній (поздовжній),

- середній (циркулярний) і

- внутрішній (ко­сий).

М`язова оболонка утворює два сфінктера:: кардіальний і воротарний, з яких справжнім (за наявним м'язовим кільцем) є лише воротарний.

М'язи кардіальної частини постійно ско­рочені, чим перешкоджають поверненню вмісту шлунка до стравоходу.

Зовнішня частина стінки шлунка покрита серозною оболонкою.

Сек реторна функція шлунка

За добу залозами шлунку виділяється 1,5-2,5 л шлункового соку.

Шлунковий сік — це безбарвна кисла рідина, основними компонентами якої є ферменти, хлоридна (соляна) кислота та глікопротеїди (мукоїди). Масова частка води у складі соку становить близько 99,4 %.

Основним неорганічним компонен­том шлункового соку є хлоридна кислота у вільному і зв'язаному з протеїдами стані, хлориди, фосфати, сульфати натрію, калію, кальцію гідрогенкарбонати та ін.

Серед органічних сполук — білки, глікопротеїди (муцин), лізоцим, ферменти, продукти мета­болізму.

Ферменти шлункового соку — це протеолітичні фермен­ти (протеази, пепсин) і шлункова ліпаза.

Шлункова ліпаза гідролізує емульговані жири до гліцерину і жирних кислот за рН 6,9-7,9. Вона виконує свою функцію переважно у дітей, яких вигодовують молоком (гідролізує до 59% жиру молока).

Основним ензи­матичним процесом у порожнині шлунка є початковий гідроліз білків до альбумаз і пептонів з утворенням невеликої кількості амінокислот. Проте­олітична активність шлункового соку коливається у широкому спектрі рН, з оптимумом дії за рН 1,5-2,0 та 3,3 - 4,0.

Пепсиногени - неактивні протеази шлункового соку. Головні клітини синтезують і виділяють 8 груп пепсиногенів.

Пепсиногени першої групи утворюються клітинами дна шлунку,

другої (проензими) - воротарною частиною шлунка і початковим відділом дванадцятипалої кишки.

До протеаз, крім пепсину, відносяться хімозин і желатиназа.

Активація пепсиногенів відбувається у порожнині шлунка, де під впли­вом соляної кислоти. Процес активації запускається НС1, а надалі перебігає аутокаталітично під дією раніше утворених порцій пепсину

Протеази шлункового соку розщеплюють білки до великих поліпептидів лише в кислому середовищі.

У нейтральному сере­довищі (за рН 7,2) вони руйнуються самі.

Соляна кислота (НС1) шлункового соку виконує низку важливих функцій:

а) спричиняє денатурацію і набрякання білків, сприяючи наступ­ному їх розщепленню пепсинами;

б) запускає реакцію активації пепсино­генів;

в) створює оптимальну величину рН для дії протеолітичних ензимів шлункового соку;

г) звурджує молоко;

д) регулює перехід химусу зі шлун­ка в дванадцятипалу кишку;

е) забезпечує бактерицидні властивості шлункового соку;

є) бере участь у регуляції утворення 5-клітинами слизо­вої оболонки дванадцятипалої кишки гормону секретину та ензиму ентерокінази, гальмує утворення гастрину.

Протягом перших місяців життя дитини НСІ утворюється у невеликих кількостях. На кінець першого року життя секреція кислоти поступово зростає, але рівня дорослого організму досягає лише у віці 7-12 років.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 579 | Нарушение авторских прав