АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фази шлункової секреції

В регуляції шлункової секреції виділяють три фази.

Першу фазу назрівають складнорефлекторною (мозковою), або,

за І. П. Пав­ловим, апетитною. Вона об'єднує умовно-і безумовно-

рефлекторні впливи па шлун­кові залози. Вигляд, запах, підготовка їжі до споживання через рецептори зору, слу­ху, нюху зумовлюють виділення шлунко­вого соку, яке триває протягом 20-25 хв і супроводжується відчуттям апетиту, го­лоду. Це умовнорефлекторне збудження.

Секреція значною мірою посилюється, коли їжа надходить до рота, а отже, подразнює рецептори ротової порожнини, зокрема язика, піднебіння, а також глотки. Сек­реція починається через кілька хвилин від початку дії подразника і триває в серед­ньому протягом двох годин. Це безумовно рефлекторна секреція.

Другу фазу секреції шлунка називають шлунковою (хімічною, нервово-гуморальною, гуморально-хімічною). Вона по­чинається через 30-40 хв від початку над­ходження їжі і триває протягом 6-10 год. Отже, вона накладається на першу фазу.

Ця фаза секреції зумовлена механічним чи хімічним подразненням рецепторів сли­зової оболонки шлунка їжею, а також впли­вом гуморальних чинників (гістаміну, гаст­рину тощо), що виробляються слизо­вою оболонкою шлунка.

Гастрин з умовлює виділення шлункового соку з високим вмістом хлоридної кислоти. Ак­тивність секреції при цьому в 500 разів вища, ніж при застосуванні інших її збуд­ників. Нині в медичній практиці й фі­зіологічних експериментах використо­вують синтетичний препарат — пентагастрин.

Гістамін спричинює виділення кислого соку, але є слабшим збудником секреції порівняно з гастрином.

Виділен­ня шлункових гормонів стимулюється блукаючим нервом, місцевими інтрамуральними рефлексами, продуктами трав­лення, алкоголем. Під час другої фази шлункової секреції виділення соку відбу­вається на нижчому рівні порівняно з пер­шою фазою. Активність ферментів також дещо знижена.

Третя, кишкова фаза шлункової сек­реції є результатом надходження шлун­кового вмісту до кишок, що сприяє виді­ленню кишками власних гормонів: ентерогастрину, що стимулює секрецію шлунко­вого соку, секретину, мотиліну і серо­тоніну, які стимулюють секрецію пепсину.

Гальмують шлункову секрецію ентерогастрон, нейротензин, гастроінгібуючий пептид (ГІП), холецистокінін (панкре-озимін) та ін.

Перша фаза є пусковою, оскільки пе­реводить залози зі етапу відносного функ­ціонального спокою до діяльного стану.

Друга й третя фази — коригуючі. Вони пристосовують секрецію до виду їжі, особ­ливостей травного процесу.

Екскреція. У складі шлункового соку виявлено деякі речовини, які виділяються з організму у вигляді екскретів (сечови­на, сечова кислота, креатинін тощо). Виді­лення цих метаболітів зі шлунковим соком значно підвищується під час захворюван­ня нирок, органів дихання і травлення.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1994 | Нарушение авторских прав