Місцевий зігріваючий ефект можна одержати за допомогою грілки. Ефект грілки залежить не стільки від інтенсивності температури, скільки від тривалості процедури. При застосуванні грілки відбувається рефлекторне розширення кровоносних судин органів черевної порожнини та розслаблення непосмугованих м'язів. Болезаспокійливий ефект грілки застосовують при лікуванні виразкової хвороби, ниркової коліки, радикуліту тощо (табл. 6).
Протипоказання до застосування грілок. Біль у животі невідомого генезу, кровотечі різного виду, гострі запальні явища в черевній порожнині: апендицит, гнійний холецистит, перитоніт, будь-які панкреатити (підшлункова залоза дуже чутлива до тепла, і при її запаленні відбувається самоперетравлення залози), злоякісні і доброякісні пухлини, туберкульоз будь-якої локалізації, тромбофлебіт, нагнійні та алергічні захворювання шкіри, свіжі травми, забиті місця, обмороження, інфіковані рани, септичний стан хворого.
Для накладання водяної грілки необхідно наповнити її водою температури 70 °С до двох третин об'єму. Витісняють з грілки повітря, поклавши її на якусь площину горизонтально і піднявши верхній кінець до появи у горловині води. Це можна робити й іншим чином: тримати грілку вертикально і натискати її посередині до появи у горловині води. Повітря з грілки слід витискати з метою надання їй плоскої еластичної форми і щоб вона щільніше прилягала до тіла. Потім грілку герметично закривають корком. Перевіряють герметичність. Для цього грілку перевертають дном догори, а отвором донизу. Якщо вода починає підтікати, відкривають корок і знову закривають та перевіряють на герметичність. Якщо з отвору постійно підтікає вода, така грілка не придатна для користування.
Сухим рушником витирають грілку.
Гумову грілку, ніколи не прикладають безпосередньо до тіла, а завжди обгортають її чистим сухим рушником. Спочатку, коли грілка ще надто гаряча, під неї підкладають рушник, складений у декілька шарів. У міру охолодження грілки кількість шарів зменшується.
Якщо грілку слід накласти до хворого місця на тривалий час (години, доби), через кожні 2—3 год воду в ній треба міняти. Дуже важливо слідкувати за правильністю положення грілки та загальним станом важкохворих і хворих, які перебувають у непритомному стані. Якщо через негерметичність грілки намокла білизна, її обов'язково слід перемінити. У разі виникнення значної гіперемії, пухирів або сильних больових відчуттів грілку слід негайно зняти.
За умови дотримування показань та протипоказань, а також техніки накладання грілки ускладнення при її застосуванні зустрічаються надто рідко. Серед них трапляються опіки. Вони, як правило, виникають у хворих, які перебувають у непритомному стані, важкохворих, у яких шкіра стає нечутливою, зі зменшеною опірністю. Опіки, особливо II—III ступеня, стають вхідними воротами для інфекції та виникнення септичного стану або ранової інфекції.
Якщо чутливість шкіри підвищена, можуть виникнути пухирі алергічної етіології. Поширюються запальні та септичні процеси. У разі неправильного накладання грілки на живіт виникають кровотечі, перфорації, перитоніт. Внаслідок тривалого застосування грілки може виникнути гіперпігментація шкіри. Щоб запобігти їй, шкіру на місці накладання грілки греба змащувати вазеліновою олією.
Електрична грілка має переваги перед водяною, бо вона сприяє поступовому наростанню теплової дії, тривалому застосуванню тепла, регулюванню необхідного рівня температури та рівномірного постійного тепла. Вона м'яка, пластична.
Для кожного хворого електричну грілку слід загортати у_ чисту наволочку та індивідуально підбирати необхідний рівень температури.
При користуванні електричною грілкою необхідно суворо додержуватися правил техніки безпеки. Для цього необхідно перевіряти цілість електричного шнура, слідкувати, щоб грілка не була вологою, не залишати хворого, який перебуває у непритомному стані, самого, не накривати електричну грілку ковдрою, бо це загрожує перегріванням та виникненням пожежі.
Застосування холоду
До лікувальних процедур шкіри належить застосування холоду. Місцеві холодові процедури викликають дію, протилежну дії тепла.
Протипоказання. Виснаження хворого. Хвороби, яким притаманні артеріальні спазми (облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно). Підвищена чутливість до холоду. У хворих, що втратили чутливість шкіри (паралічі). У хворих з гострою затримкою сечі. При трофічних ураженнях шкіри. Холодові процедури слід обережно застосовувати у хворих, які перебувають у непритомному стані.
Міхур з льодом
Міхур для льоду виготовляють з гуми. Він має пласку, круглу форму з отвором у центрі, що загвинчується корком з нарізкою. Лід має знаходитися у морозильнику у вигляді великої грудки.
Перед застосуванням міхура лід дрібно розколюють для зручнішого розміщення у міхурі та щоб міхур був легшим і краще моделювався за формою тіла. Лід набирають у совок і на дві третини заповнюють ним міхур.
Не можна наливати воду у міхур, а потім заморожувати його, тому що внаслідок цього утворюється велика холодова поверхня, що може призвести до сильного охолодження або навіть обмороження місця прикладання міхура. Такий міхур стає надто важким і сильно давить на підлеглі органи (але його можна застосовувати при маткових кровотечах), він погано набуває форму ураженого місця.
З міхура витісняють повітря, надавивши на дно, щоб в отворі з'явився лід. Отвір герметично закривають корком. Міхур насухо витирають рушником, обгортають його сухим рушником та прикладають до тіла хворого.
Дітям та виснаженим хворим міхур з льодом слід підвішувати на висоті 3—5 см від тіла.
Тримати міхур з льодом можна 1—2 год, але кожні 20— ЗО хв робити перерву на 10—15 хв. Необхідно слідкувати, щоб шкіра під міхуром, не побіліла, щоб на ній не виникли пухирі. При необхідності тривалого тримання міхура з льодом (протягом доби) через 2—3 год лід треба поновлювати.
Примочки (холодні компреси)
Правила накладання. Змочують у холодній (льодяній) воді велику марлеву серветку. Віджимають її і прикладають до хворого місця. Змінюють серветку кожні 2—3 хв, тому що вона швидко набуває температури тіла. Примочки прикладають протягом 5 хв — 1 год.