АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Дослідженя передшлунків і сичуга.

Досліджують спочатку рубець, потім сітку, книжку і сичуг. Рубець, який займає ліву половину черевної порожнини від діафрагми до входу в таз і частково переходить унизу на праву половину черевної порожнини, досліджують оглядом, пальпацією, перкусією і аускультацією. Крім того, застосовують руменографію і лабораторне дослідження вмісту рубця.

При огляді звертають увагу на ступінь заповнення голодних ямок, об'єм і форму живота. У здорових тварин обидві половини живота до годівлі приблизно однакові за об'ємом, а після годівлі ліва половина живота дещо збільшена і голодна ямка наповнена. При тимпанії рубця і переповненні кормовими масами живіт набуває округлої форми, голодні ямки, особливо ліва, сильно вип'ячуються. У тварин, які тривалий час недоїдають внаслідок поганого апетиту, голодні ямки сильно западають, а живіт зменшується за об’ємом.

При огляді лівої голодної ямки у здорових тварин помітити періодичне хвилеподібне вип'ячування черевної стінки, викликане скороченням рубця, проте краще досліджувати скорочення рубця пальпацією – плавним глибоким надавлюванням кулаком або пальцями на ліву голодну ямку. При цьому звертають увагу на частоту, силу і ритм скорочення рубця, ступінь наповнення, характер і консистенцію вмісту, чутливість і напруження його стінок. У дрібної рогатої худоби рубець досліджують пальцями. Частота скорочень рубця у корів: до годівлі 2—3 протягом 2 хв або 5—7 протягом 5 хв; після годівлі — 3—5 протягом 2 хв або 8—12 протягом 5 хв кількість скорочень рубця в овець 3—6, у кіз — 2 протягом однієї хвилини.

При гіпотонії частота і сила скорочень рубця зменшуються, а при атонії скорочення рубця стають настільки слабкими, в'ялими і разом з тим короткими, що їх майже не вдається виявити. У початковій стадії гострої тимпанії, при переповненні рубця, деяких отруєннях (чемерицею та ін.) рухи рубця стають сильними і тривалими. При переповненні вміст рубця стає щільним, прихронічній атонії, особливо у кіз, відзначають флуктуючу консистенцію, а при тимпанії черевна стіні рубця буває настільки напруженою через накопичення в ньому великої кількості газів, що навіть при сильній пальпації не вдається відчути тістоподібної консистенції вмісту, що знаходиться вглибині.

Перкусія лівої голодної ямки в нормі дає тимпанічний звук з різними відтінками залежно від кількості газів, що накопичились в рубці. При гострому переповненні рубця кормом звук притуплений і навіть тупий, при тимпанії рубця — тимпанічний, інколи з металевим відтінком. Аускультацію рубця краще проводити в ділянці лівої голодної ямки безпосереднім методом або за допомогою фонендоскопа. У здорових тварин чути своєрідні тріскучі шуми, які поступово підсилюються і досягають найбільшої інтенсивності в період скорочення рубця, а потім послаблюються. При підсиленні перистальтики рубцяшуми також підсилюються, а при послабленні затихають або зовсім зникають.

Сітку, яка розміщується в куполі діафрагми, досліджують в основному шляхом застосування проб на больові відчуття. Найбільш поширеним і простим методом дослідження сітки є глибока пальпація в ділянці мечоподібного відростка. При проведенні пальпації у дорослої великої рогатої худоби дослідник присідає з правого боку тварини, правою рукою спирається на коліно правої ноги і кулаком правої руки надавлює на ділянці мечоподібного відростка, підсилюючи натиск підніманням ноги на носок. Здорова тварина при цьому поводить себе спокійно, тоді як тварина, хвора на травматичний ретикуліт, відчуває сильний біль, стогне й ухиляється від дослідження. При цьому слідкують за тазовими кінцівками, бо тварина часто б’є по руці або нозі дослідника. В ряді випадків підводять під мечоподібний відросток товсту палку і, піднімаючи її одночасно з обох боків, сильніше натискують на ділянку мечоподібного відростка. У дрібної рогатої худоби пальпацію сітки проводять правою рукою.

При дослідженні сітки застосовують також спосіб Рюгга. Суть його полягає в тому, що помічник піднімає голову тварини так, щоб поверхня лоба набула горизонтального положення, а дослідник в цей час збирає шкіру в складку в ділянці холки. При травматичному ретикуліті (ретикулоперикардиті) внаслідок вигинанням спини і напруженням м'язів черевного пресу, що зумовлюють здавлювання сітки, виникає біль, від чого тварина прогинає хребет, стогне, іноді падає на зап’ясткові суглоби.

При підозрінні на травматичний ретикуліт тварину проводять по похилій площині. При травматичному ретикуліті вона обережно і неохоче спускається згори, тоді як вгору йде порівняно добре. В ряді випадків непогані результати дає сильна перкусія по лінії кріплення діафрагми, накачування повітря в рубець через зонд, здавлювання передніх часток вим'я тощо.

Металеві інородні тіла в сітці можуть бути виявлені за допомогою металошукачів Меліксетяна. Металошукач прикладають до тіла тварини в ділянці мечоподібного відростка. Металеві тіла викликають зміни звучання в слуховому апаратів навушників.

Книжку досліджують пальпацією, перкусією і аускультацією. При потребі проводять пункцію книжки. Слід мати на увазі, що розміщення книжки в правій половині черевної порожнини між сіткою і сичугом, справа від рубця утруднює ії дослідження.

Пальпацію книжки проводять в ділянці VIІ- Х ребер на рівні плечового суглоба надавлював злегка зігнутими пальцями або кулаком на міжребер'я. При закупорці книжки, запаленні і некрозі слизової оболонки пальпація викликає у тварин больову реакцію.

Перкутують ділянку книжки способом стаккато. При захворюванні книжки перкусія її ділянки супроводжується більш вираженою больовою реакцією, ніж пальпація.

При аускультації книжки у здорових тварин чути слабкі крепітуючі шуми, які після прийняття корму і в період жуйки стають частішими і сильнішими, на відміну від шумів рубця, ці шуми значно слабкі частіші і не співпадають з ними. При закупорці книжки спостерігають послаблення або повне зникнення шумів.

Сичуг досліджують у правому підребер'ї, де він прилягає до вентральної черевної стінки, під книжкою і в ділянці реберних хрящів оглядом, пальпацією, перкусією і аускультацією; в овець і телят — зондуванням. Інколи застосовують пальпацію сичуга і рентгенологічне дослідження.

У випадку гострого розширення сичуга, а також, при правосторонньому його зміщенні оглядом ділянки живота виявляють асиметрію живота і вип'ячування м'якої черевної стінки з правого боку знизу.

Пальпацію сичуга проводять сильними надавлюваннями кінцями пальців, підведеними під реберну дугу справа, в напрямі вперед і вниз, або кулаком. При запальних процесах в сичузі і його розширень виразках, кормових інтоксикаціях, отруєннях тварини неспокійні (часто скрегочуть зубами, стогнуть, переступають з ноги на ногу), помітна больова реакція.

При перкусії сичуга здорових тварин залежно від ступеня наповнення і характеру його вмісту виявляють притуплення, а інколи – тимпанічний звук. При аускультації прослуховуються слабкі шуми, які при бродінні вмісту сичуга посилюються і нагадують перистальтичні шуми кишок. Посилення перистальтики спостерігаються також при запаленні сичуга і накопиченні газів, а при гіпотонії і атонії перистальтика стає рідкою і слабкою або зникає.

5. Дослідження шлунка і кишок.

В діагностиці захворювань шлунка у коней використовують зовнішній огляд, зондування, ректальне дослідження і лабораторне дослідження вмісту і соку.

Оглядом встановлюють ряд своєрідних змін і симптомів, які виникають при гострому і хронічному гастриті, функціональних розладах секреції і виразковії хворобі шлунка. Найбільш характерними із них є в’ялість, сонливість тварин, інколи непокоєння, зменшення або втрата апетиту, часте позіхання, своєрідне вивертання верхньої губи, запах із рота, сірий нальот на язиці, набряклість слизової оболонки твердого піднебіння, незначна жовтяничність. При гострому розширенні шлунка спостерігаються сильне непокоєння тварин, вимушені пози, нерідко у вигляді пози сидячого собаки; віддишка, блювання, а інколи у коней незначне вип'ячування п'ятнадцятого — сімнадцятого міжреберних проміжків зліва над серединою грудної клітини.

Зондування шлунка дає змогу визначити і ліквідувати гостре розширення. В таких випадках після введення зонда через його отвір з шумом вириваються гази, а при нагинанні голови тварини витікає велика кількість рідкого вмісту, різко кислої реакції, кислого запаху, білого, зеленого або жовто-бурого кольору. Зондування застосовують і при гастриті, різного роду розладах моторики і секреції шлунка з метою отримання шлункового вмісту і шлункового соку.

При ректальному дослідженні у невеликих коней вдається пальпувати під переднім краєм лівої нирки задню стінку шлунка у випадку його розширення у вигляді еластичного, напруженого напівкруглого тіла, також селезінку, зміщену в ділянку лівої голодної ямки. Шлунок у свині досліджують знизу і зліва з краю реберної дуги, оскільки він розміщується на нижній черевній стінці в лівому підребір’ї. При цьому застосовують огляд, пальпацію, перкусію і аускультацію, а при необхідності – зондування і рентгенологічне дослідження. У дорослих свиней внаслідок значного відкладання жиру в підшкірній клітковині і сальнику, а також сильного непокоєння тварини дослідження шлунка загальними клінічними методами утруднено.

При огляді живота визначають його об'єм і форму. У тварин низької і середньої вгодованості можна помітити збільшення об'єму ділянки лівого підребер’я при розширенні шлунка кормовими масами або газами. Глибокою пальпацією шлунка витягнутими пальцями рук, позаду реберних дуг, можна визначити ступінь його наповнення і больову реакцію. Перкусією шлунка у здорових тварин з лівого боку в ділянці XII—XIII ребер в більшості випадків відзначають тимпанічний звук; при розширенні шлунка кормовими масами перкусійний звук стає тупим, при розширенні його газами — тимпанічним. Аускультація шлунка у свиней малоефективна, проте при послабленні або посиленні його моторики можна встановити послаблення або посилення перистальтичних шумів. Для діагностики захворювань шлунка у свиней проводять фізико-хімічні і мікроскопічні дослідження шлункового вмісту, отриманого зондуванням, а також блювотних мас, що виділяються під час блювання, супроводжує багато захворювань шлунка.

Шлунок у м'ясоїдних досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, аускультацією, зондуванням і рентгенологічним методом. При огляді звертають увагу на об'єм і форму живота, а також наявність симптомів характерних для захворювань шлунка. Пальпацію шлунка проводять зобох боків позаду реберних дуг поступово надавлюючи пальцями в напрямі вперед і всередину. При цьому визначають розміщення шлунка, ступінь його наповнення, болючість, наявність сторонніх тіл і пухлин. Для виявлення шумів плескоту застосовують поштовхоподібну пальпацію. Перкусія ділянки шлунка дає тимпанічний звук при скупченні в ньому газів і тупий — при переповненні його кормовими масами. Ефективні зондування і рентгенологічне дослідження.

У птахів шлунок пальпують і застосовують рентгенологічне дослідження.

Кишки у жуйних досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, аускультацією.

При огляді звертають увагу на зміни форми живота, непокоєння тварини, особливості акту дефекації і фізичні властивості фекалій. Основними симптомами, безпосередньо пов'язаними з захворюваннями кишок, є пронос або запор, повне припинення дефекації, затримка або виділення газів у великій кількості, зміна консистенції, кольору, запаху фекалій, наявність в них слизу, крові, гною та ін. Пальпація кишок помірним здавлюванням пальцями черевної стінки в різних місцях, з урахуванням топографії кишок, ефективніша у дрібних тварин. У великих тварин цей спосіб дає змогу визначити в основному больову реакцію органів черевної порожнини і очеревини. Больова реакція при пальпації в нижній частині правого боку стінки живота спостерігається при запаленні кишок, розлита болючість характерна для перитоніту. Перкусія кишок у здорових тварин дає різні звуки залежно від кількості, характеру вмісту і топографії кишок. При метеоризмі кишок отримують тимпанічний звук, при хімостазі або копростазі кишок перкусійний звук стає притупленим або тупим.

Аускультацією в ділянці правої черевної стінки визначають перистальтичні шуми тонких і товстих кишок, характер і сила яких залежать від перистальтики кишок, наповнення їх газами і рідким вмістом. У здорових тварин ці шуми порівняно рідкі і короткі, нагадують звуки дзюрчання або переливання рідини. При цьому шуми товстих кишок більш глухі і грубі, ніж тонких. Інколи вони чутні у вигляді періодичного булькотіння. Посиленню перистальтичних шумів сприяють згодовування соковитих кормів, напування холодною водою, пасовищне утримання тварин, тоді як стійлове утримання, відсутність моціону, давання сухих і грубих кормів викликають послаблення їх. Посилення шумів вказує на посилення перистальтики кишок або скупчення в них великої кількості газів і вмісту при запаленні кишок і ентералгії. Інколи при метеоризмі кишок перистальтичні шуми набувають металевого відтінку. Послаблення і навіть повне припинення перистальтичних шумів спостерігають при атонії кишок і їх непрохідності.

У коня кишки досліджують оглядом, перкусією, аускультацією і пальпацією (ректальне дослідження).При необхідності застосовують ректоскопію, прокол, лапароскопію, лапаротомію.

Доступна для зовнішнього дослідження частина тонких кишок розміщена переважно з лівого боку.

Товсті кишки знаходяться в правій половині черевної порожнини і в нижній частині з лівого боку. Оглядом виявляють збільшення живота, особливо в правій клубовій ділянці, внаслідок скупчення в товстих кишках газів. Скупчення газів в тонких кишках не спричинює значного збільшення черевної порожнини.

Зменшення живота спостерігають при тривалому недоїданні і проносі.

Перкусію кишок проводять лише в тих ділянках, що безпосередньо прилягають до черевної стінки.У здорових тварин, залежно від ступеня наповнення кишок і характеру їх вмісту, вона дає різні звуки. В середній третині черевної порожнини з лівого боку, каудально від селезінки, в ділянці клуба і голодної ямки перкутують петлі порожньої кишки, при цьому в нормі частіше чути притуплений звук, нерідко з тимпанічним відтінком. В нижній третині живота перкутують ліві вентральні і дорсальні положення великої ободової кишки, а у верхній третині, вище тонких —малу ободову кишку. Перкусійний звук над ними змінюється від притупленого, навіть тупого, до тимпанічного. У верхній клубовій ділянці і ділянці голодної ямки з правого боку розміщується поле перкусії сліпої кишки. Звичайно над головкою сліпої кишки - тимпанічний звук. Краніальніше від поля перкусії сліпої кишки і вниз по підребер'ю розміщується поле перкусії правих вентрального і дорсального положень великої ободової кишки, а каудальніше - вузької смугою йде поле перкусії тонких кишок. Перкусія дає гучні тимпанічні з металевим відтінком звуки при метеоризмі кишок, а при копростазі чутно притуплений або частіше тупий перкусійний звук.

При дослідженні кишок у коней особливу увагу надають аускультації. За характером перистальтичних шумів визначають характер перистальтики кишок: прискорення, посилення, послаблення або повне припинення. Шуми тонких кишок схожі на звук рідини, що переливається,— плескіт, полоскання, булькотіння,дзюрчання струмка. Шуми товстих кишок більш глухі і нагадують буркотіння, віддалені перекати грому.Сила і характер перистальтичних шумів залежать від ступеня напруження кишкової стінки, кількості і властивості кишкового вмісту. Щільні маси зумовлюють слабкі шуми, рідини і гази — сильні.

Призгодовуванні трави перистальтичні шуми посилюються і прискорюються, а грубих кормів без зерна і концентратів — стають рідкими і слабкими.

При згодовуванні недоброякісних кормів, при запаленні слизової оболонки кишок, ентералгії в початковій стадії розвитку, метеоризмі кишок і деяких формах кишкової непрохідності відзначають посилення перистальтичних шумів. Кишкові шуми з металевим відтинком («звук падаючої краплі») властиві метеоризму кишок. При тяжких запаленнях кишкової стінки метеоризмі кишок і атонії їх спостерігають послаблення перистальтичних шумів. Повне припинення перистальтики вказує на непрохідність кишок або різкий їх метеоризм.

Кишки у свиней досліджують оглядом, пальпацією, перкусією і аускультацією з врахуванням особливостей топографії різних його відділів. Петлі тонких кишок лежать між печінкою і конусом ободової кишки. Досліджують їх з правого боку і в нижній третині живота з лівого боку. Товсті кишки досліджують в основному з лівого боку. При загальному метеоризмі кишок помітне збільшення всього живота із значним вип’ячуванням і напруженням черевних стінок. Збільшення правого боку вказує на метеоризм тонких кишок, а лівого — метеоризм товстих кишок.

У поросят, підсвинків і не дуже вгодованих свиней глибокою пальпацією можна встановити копростаз, у дорослих вгодованих свиней через товстий шар жиру, непокоєння їх зовнішнє дослідження кишок малоефективне.

У м'ясоїдних тварин кишки досліджують пальпацією, посередньою аускультацією і рентгенологічним методом. Тонкі кишки досліджують у нижній частині живота з обох боків. З правого боку над ним розміщується сліпа кишка, а з лівого, у верхній частині черевної порожнини,— ободова і пряма кишка.

При пальпації кишок можна виявити їх наповнення, характер вмісту, розміщення, форму, рухливість болючість і тим самим діагностувати копростаз, інвагінації, пухлини, виявляти сторонні тіла. Аускультація дає змогу визначати силу і характер перистальтичних шумів кишок. Рентгенологічні дослідження допомагають виявити копростаз, метеоризм кишок, закупорку їх сторонніми тілами, розвиток пухлин.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 2337 | Нарушение авторских прав