АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ГІПЕРТензивні кризи.

Визначення. Гіпертензивний криз – раптове значне підвищення артеріального тиску від нормального або підвищеного рівня, яке супроводжується поглибленням існуючих симптомів хвороби та появою нових зрушень у органах-мішенях (мозок, серце, нирки).

Класифікація кризів. На підставі клінічної картини та гемодинамічних порушень (Мясников А.П., 1954):

Гіпертензивні кризи І типу – легкі та короткочасні. Ознаки: головний біль, запаморочення, збудження, серцебиття, тремор рук та тіла; червоні плям на обличчі, шиї, грудях; АТ – 180-190/100-105 мм рт.ст.; лейкоцитоз; поліурія (сеча білого кольору).

Гіпертензивні кризи ІІ типу – важкі та тривалі (до кількох днів). Ознаки: виражений головний біль, запаморочення; нудота та блювота; минаючі порушення зору, стискаючий біль за грудиною; сплутаність свідомості, минаючі розлади мозкового кровоплину; різке підвищення систолічного АТ – понад 200 мм рт.ст.; лейкоцитоз; на ЕКГ – поширення комплексу QRS та депресія сегменту ST. Ускладнення – серцева астма, інфаркт міокарда, інсульт.

На підставі урахування типу гемодинаміки (Голиков А.П., Эстрин В.А., 1976):

1. З гіперкінетичним типом кровоплину;

2. З еукінетичним типом кровоплину;

3. З гіпокінетичним типом кровоплину.

На підставі переваги ланки вегетативної нервової системи (Ратнер Н.О., 1958):

1. Симпатико-адреналовий.

2. Симпатико-норадреналовий.

На підставі переважного ураження органів-мішеней (Жмуркин В.П., 1982):

1. Гіпертензивний кардіальний криз (ознаки гострої лівошлуночкової недостатності).

2. Церебральний ангіогіпотонічний криз (надмірне повнокрів’я вен головного мозку за умов посиленого притоку крові).

3. Церебральний ішемічний криз (спазм мозкових артерій, дисфункція артеріовенозних анастомозів).

4. Церебральний складний криз (поєднання спазму артерій та дилятації вен головного мозку).

5. Генералізований ангіодистонічний криз (генералізована судинна дистонія у різних басейнах).

На підставі наявності ознак уражень органів-мішеней та необхідності термінового зниження артеріального тиску (Українське наукове товариство кардіологів, 2000):

Ускладнені кризи – з гострим або прогресуючим ураженням органів-мішеней, становлять загрозу життю хворого, потребують негайного (протягом 1 години) зниження АТ:

1. Інфаркт міокарда.

2. Інсульт.

3. Гостра розшаровуюча аневризма аорти.

4. Гостра недостатність лівого шлуночка.

5. Нестабільна стенокардія.

6. Аритмії (пароксизми тахікардії, миготливої аритмії, шлуночкова екстрасистолія високих градацій).

7. Транзиторна ішемічна атака.

8. Еклампсія.

9. Гостра гіпертензивна енцефалопатція.

10. Кровотеча.

Неускладнені кризи – без гострого або прогресуючого ураження органів-мішеней, становлять потенційну загрозу життю хворого, потребують швидкого (протягом кількох годин) зниження артеріального тиску:

1. Церебральний неускладнений криз.

2. Кардіальний неуксладнений криз.

3. Підвищення САТ до 240 мм рт.ст. або ДАТ до 140 мм рт.ст.

4. Значне підвищення тиску в ранньому післяопераційному періоді.

5. Гіпоталамічний пароксизм (криз).

Диференційний діагноз ускладнених кризів слід проводити із наступними хворобами:

1. Уремія.

2. Субарахноідальний крововилив.

3. Пухлини мозку.

4. Травма голови.

5. Епілепсія.

6. Енцефаліти.

7. Системний червоний вовчак.

8. Гіпервентиляційний синдром.

9. Використання наркотиків (кокаїн).

Лікування.

1. На амбулаторному етапі – клонідин всередину чи парентерально; каптоприл всередину; ніфедипін всередину чи сублінгвально; адельфан всередину; нітрогліцерин сублінгвально; метопролол всередину; фуросемід.

2. У випадку неуксладеного кризу – амбулаторне лікування. При появі загрозливих життю симптомів – госпіталізація.

3. У випадку ускладненого кризу – госпіталізація. Довенна інфузія: натрію нітропрусид, лабеталол, нітрогліцерин, гідралазин та інш. На першому етапі лікування кризу метою є часткове зниження артеріального тиску (на 20-25% від вихідного рівня протягом 2-3-х годин) для попередження раптової гіпоперфузії органів-мішеней (серця, нирок, головного мозку).

Алгоритм лікування ускладнених та неускладнених кризів, дози та спосіб введення ліків поданий у розділі “Додатки”.

Ішемічна хвороба серця.

Визначення. Ішемічна хвороба серця (ІХС) – ураження міокарда, яке зумовлене розладами коронарного кровообігу і виникає внаслідок порушення рівноваги між доставкою і метаболічною потребою серцевого м’язу в кисні.

Клінічна класифікація ІХС (Рекомендації робочої групи Українського Товариства Кардіологів, 1999 р.).

1. Раптова коронарна смерть

(МКХ-Х-І46.1)

1.1. Раптова клінічна коронарна смерть з успішною реанімацією

1.2. Раптова коронарна смерть (летальний ви­падок)

2. Стенокардія

(МКХ-Х – І20.0)

2.1.1. Стабільна стенокардія напруги (із зазна­ченням функціональних класів (ФК), для ІІІ і IV ФК можливе приєднання стенокардії спокою, яка, за суттю, є стенокардією малих напруг – І20.8).

2.1.2. Стабільна стенокардія напруги при ангіографічно інтактних судинах (коронарний синдром X). – І20.8.

2.2. Вазоспастична стенокардія (ангіоспатична, спонтанна, варіантна, Принцметала).

(МКХ-Х –І20.1)

2.3 Нестабільна стенокардія

(МКХ-Х – І20.0)

2.3.1. Стенокардія, що виникла вперше до 28 діб (напади стенокардії, що виникли вперше, з транзиторними змінами на ЕКГ - спокою).

2.3.2. Прогресуюча стенокардія (поява стено­кардії спокою або нічних нападів у хворого із сте­нокардією напруги, зміна ФК стенокардії, прогре­суюче зниження толерантності до фізичного наван­таження, транзиторні зміни на ЕКГ - спокою).

2.3.3. Рання постінфарктна стенокардія (з 3 до 28 діб).

3. Гострий інфаркт міокарда

Діагноз виставляють із зазначенням дати ви­никнення (до 28 діб), локалізації (передня стінка, передньоверхівковий, передньобоковий, передньо-септальний, діафрагмальний, нижньобоковий, нижньозадній, нижньобазальний, верхівковобоковий, базальнолатеральний, верхньобоковий, боковий, задній, задньобазальний, задньобоковий, задньосептальний, септальний, правого шлуночка), рецидивуючий (від 3 до 28 діб), первинний, повторний (вказувати розміри і локалізацію не обов'язково, якщо виникають труднощі в ЕКГ- діагностиці)

(МКХ-Х - І21.)

3.1. Гострий інфаркт міокарда з наявністю зуб­ця Q (трансмуральний, великовогнищевий) (МКХ-Х - І21.0-І21.3)

3.2. Гострий інфаркт міокарда без зубця Q (дрібновогнищевий).

3.3. Гострий субендокардіальний інфаркт міокарда.

(МКХ-Х - І21.4).

3.4. Гострий інфаркт міокарда (невизначений) (МКХ-Х - І21.9).

3.5. Рецидивуючий інфаркт міокарда (від 3 до 28 діб).

3.6. Повторний інфаркт міокарда (після 28 діб) (МКХ-Х- І22).

3.7. Гостра коронарна недостатність. Діагноз проміжний - елевація або депресія сегмента ST, що відображає гостру ішемію до розвитку ознак некрозу міокарда або раптової коронарної смерті

(МКХ-Х - І24.8).

Деякі ускладнення гострого інфаркту міокарда вказуються за часом їх виникнення

(МКХ-Х - І20.3):

- гостра серцева недостатність (класи за Kilip I-IV);

- порушення серцевого ритму та провідності;

- розрив серця зовнішній (з гемоперикардитом МКХ-Х - І23.0, без гемоперикардиту МКХ-Х - І23.3) і внутрішній (дефект міжпередсердної перетинки МКХ-Х - І23.1, дефект міжшлуночкової перетинки МКХ-Х - І23.2, розрив сухожильної хорди МКХ-Х - І23.4, розрив папілярного м'язу МКХ-Х - І23.5)

- тромбоемболії різної локалізації;

- тромбоутворення в порожнинах серця (МКХ-Х - І23.6);

- гостра аневризма серця;

- синдром Дресслера (МКХ-Х -І24.1);

- постінфарктна стенокардія (від 72 годин після розвитку ІМ до 28 діб).

4. Кардіосклероз

4.1. Вогнищевий кардіосклероз (МКХ-Х - І25.2)

4.1.1. Постінфарктний кардіосклероз із зазна­ченням форми та стадії серцевої недостатності, ха­рактеру порушення ритму і провідності, кількості пе­ренесених інфарктів, їх локалізації та часу виник­нення).

Аневризма серця хронічна (МКХ-Х - 125.2).

4.1.2. Вогнищевий кардіосклероз, без вказівки на перенесений ІМ.

4.2. Дифузний кардіосклероз (із вказівкою на стадію серцевої недостатності, порушення ритму і провідності)

(МКХ-Х - 125.0)

5. Безбольова форма ІХС.

Діагноз базується на підставі виявлення ознак ішемії міокарда за допомогою тесту з фізичним на­вантаженням, Холтерівського моніторування ЕКГ з веріфікацією за даними коронарографії, сцинтиграфії міокарда Т1, стрес- ЕхоКГ

(МКХ-Х - 125.6).

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 446 | Нарушение авторских прав