АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Міокардит Абрамова-Фідлера.

За перебігом (М.І. Теодорі) виділяють:

а) гострий, швидкопрогресуючий міокардит з летальинм кінцем на протязі 2-3 тижнів,

б) підгострий (від 3 до 15 місяців) міокардит з наростаючою СН, тромбоемболічними ускладненнями;

в) хронічний (рецидивуючий) міокардит з багатолітнім перебігом;

г) летальний міокардит, який закінчується раптовою смертю.

Окрім цього, в залежності від клінічної симптоматики виділяється декілька форм міокардиту: систолічна, аритмічна, тромбоемболічна, псевдокоронарна, форма з серцевою недостатністю.

Клінічна картина міокардиту Абрамова-Фідлера складається із кардіомегалії, прогресуючої серцевої недостатності, послаблення І тону на верхівці серця, появою патологічного ІІІ тону (діастолічний ритм галопу), появою систолічного шуму, а деколи і діастолічного (шум Кумбса) і порушення ритму і збудливості. Перебіг захворюваня може ускладнюватися емболіями, сильними інфарктоподібними болями у ділянці серця з характерними для ІМ змінами ЕКГ і біохімічних показників.

Диференційну діагностику міокардиту слід провести з НЦД, тиреотоксикозом, тонзилогенною і дисгормональною міокардіодистрофіями, ІХС, кардіоміопатіями.

Лікування.

1. Ліжковий режим за умови кардіомегалії і недостатності кровообігу. Після нормалізації розмірів серця і зниження ознак недостатності кровоплину ліжковий режим відміняється.

2. Етіотропна терапія - у гострий період захворювання, коли не стихли ознаки інфекції, призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати.

3. Терапія нестероїдними протизапальними засобами (індометацин, метіндол, ібупрофен, бруфен, вольтарен, аспірин). Поряд з нестероїдними протизапальними препаратами у випадках ревматичного міокардиту, міокардиту при системних захворюваннях сполучної тканини, алергічних і аутоімунних, а також міокардиті Абрамова-Фідлера необхідно призначати кортикостероїди. При вірусних ураженнях міокарду стероїдні гормони призначати не слід, так як вони знижують резистентність до персистуючих у міокарді вірусів і сприяють їх розповсюдженню.

4. Доцільним є призначення антигістамінних (дімедрол, супрастин, діазолін) засобів.

5. Сприятливий вплив на перебіг міокардиту мають інгібітори кінінової системи (ангінін, контрикал). При затяжному перебігу захворювання рекомендують хінолінові препарати – делагіл, резохін.

6. Метаболічні середники – ретаболіл, неробол, оротат калію з фолієвою кислотою, кокарбоксилаза, рибоксин, ціанокобаламін, мілдронат.

7. Лікування серцевої недостатності.

Диспансеризація. Спостереження за хворими, які перенесли міокардит, проводиться дільничним терапевтом 1 раз на три-чотири місяці протягом року із використанням ЕКГ-дослідження, проведенням загального аналізу крові та визначенням біохімічних показників, що відображають активність запалення.

Профілактика міокардитів включає заходи, направлені на попередження інфекції, раціональне лікування інфекційних хвороб, пристальне спостереження за станом серцево-судинної системи у розпал інфекції. Осіб, які перенесли важку інфекцію слід звільняти від важкої фізичної праці на 1-2 тижні. Важливе місце займає санація хронічних вогнищ інфекції, підвищеня неспецифічної реактивності організму.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 453 | Нарушение авторских прав