АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Діагностика перикардитів.

1. ЕКГ. При фібринозному перикардиті відмічається підвищення ST від ізолінії в усіх стандартних і частині грудних відведень (конкордантне), зубець Т при цьому додатній. Через 1-2 дні сегмент ST опускається нижче ізолінії, а потім впродовж 3-20 днів повертається на ізолінію. Зубець Т поступово сплощується і через 10-15 днів стає від’ємним або двохфазним у тих відведеннях, у котрих була динаміка ST. Від’ємні зубці Т зберігаються значно довше ніж зміщення ST. При хронічному перикардиті інверсія зубця Т може залишатися постійною. У випадках втягнення у патологічний процес передсердь змінюється зубець Р та знижується нижче ізолінії сегмент PQ.

Для констриктивних перикардитів характерні наступні зміни ЕКТ - розширений високий зубець Р, низьковольтажний комплекс QRS, від’ємний зубець Т в усіх стандартних та перикардіальних відведеннях. Можуть бути також зміни форми QRS: розширення, поширення, утворення зазубрин, поглиблення Q, що є свідченням втягнення у патологічний процес міокарду.

2. Рентгенологічне дослідження малоінформативне при фібринозному перикардиті, однак має велике значення у діагностиці ексудативних і адгезивних форм перикардиту.

Ексудативний перикардит у початковій стадії свого розвитку проявляється змінами конфігурації тіні серця за рахунок згладження його талії, в подальшому вона може стати навіть випуклою. По мірі накопичення перикардіального випоту серцева тінь стає все більш сферичною, силует серця втрачає свою диференціровку на дуги, швидко збільшується тінь серця і його поперечний розмір переважає над повздовжнім. Зникає тінь нисхідної частини аорти. Кардіодіафрагмальні кути (особливо правий) стають більшим як на 90°.

При зміні положення тіла форма серцевої тіні змінюється. Амплітуда пульсації контурів серця зменшується і врешті решт зникає.

3. Значно полегшує діагностику ексудативного перикардиту ЕхоКГ. Вона дає можливість виявити у порожнині серцевої сорочки невелику кількість рідини (100-200мг). Прямою ЕхоКГ-ознакою ексудативного перикардиту є утворення "еховільного" простору довколо серця.

4. Вирішальним діагностичним методом, разом з терапевтичним впливом, є пункція перикарду з можливим введенням лікарських засобів і/або накладанням діагностичного, штучного пневмоперикарду.

Диференційний діагноз перикардиту слід провести із ІХС, міокардитами, вадами серця, кардіоміопатіями, амілоїдозом міокарда, синдромом компресії верхньої порожнистої вени при медіастінальній формі раку, плевритами.

Лікування перикардиту. Лікування перикардиту залежить від його етіології. При перикардитах інфекційного (неспецифічного) генезу застосовуються:

- антибіотики (пеніцілін, стрептоміцин, цефалоспорини, гентаміцин);

- сульфаніламідні препарати (сульфадіметоксин, сульфапирідазин, бісептол, норсульфазол, етазол);

- неспецифічні протизапальні засоби (індометацин, метіндол, ібупрофен, вольтарен);

- антигістамінні засоби (супрастін, дімедрол, діазолін, тавегіл, глюконат кальцію). У випадках рецидивуючого перебігу перикардиту призначають препарати хінолінового ряду (хінгамін, делагіл, плаквеніл, хлорохін).

При лікуванні перикардиту у хворих з ревматизмом, застосовують глюкокортикоїди, цитостатики.

У разі швидкого накопичення рідини в серцевій сорочці, обмежують рідину до 600 – 700мл/добу, призначають сечогінні засоби. Якщо кількість ексудату наростає, проводять пункцію перикарда.

За даними Е.Е.Чогіна (1979), пункція перикарда показана у разі:

1). наростання явищ тампонади серця (венозний тиск 200 – 300мл водного стовпа, ціаноз, збільшення розмірів печінки);

2). підозріння на гнійний характер випоту;

3). уточнення етіології захворювання.

При здавлюючих перикардитах лікування серцевими глікозидами малоефективне, а інколи призводить до погіршення стану, у таких випадках необхідна операція. Можливо застосовувати інгібітори АПФ, венозні вазоділятатори

(молсідомін, нітрати).

Прогноз сприятливий, якщо проводиться адекватне медикаментозне чи оперативне лікування.

Профілактика здавлюючих перикардитів – успішне лікування ексудативних перикардитів, особливо туберкульозного генезу.

АРИТМІЇ.

Визначення. Аритмії – це будь-який серцевий ритм, який не є регулярним синусовим ритмом нормальної частоти, а також порушення провідності електричного імпульсу по різним ділянкам провідної системи серця.

Етіологія.

1. Функціональні порушення ритму при: споживаннні чаю, кави, тютюнопалінні, фізичному навантаженні, психоемоційних стресах, внаслідок дії тепла, холоду, надмірного ультрафіолетового опромінення, тощо.

2. Аритмії органічного характеру: ІХС, міокардити, кардіоміопатії, міокардіосклероз, міокардіодистрофія.

3. Гемодинамічні впливи: вади серця, артеріальна гіпертенія, гіпотонія, серцева недостатність.

4. Гормональні розлади: тіреотоксикоз, гіпотиреоз, мікседема, феохромоцитома, альдостерома та інші.

5. Аномалії розвитку серця: додаткові хорди, дисплазія ендокарду, синдроми WPW, CLC, подовження Q-T (більше 0, 52с).

6. Інтоксикації медикаментозними засобами: серцевими глікозидами, адреноміметиками, еуфіліном, хінідином, новокаїнамідом, тощо.

7. Захворювання інших органів:

- органів травлення;

- органів дихання;

- органів виділення;

- захворювання хребта,

- захворювання ЦНС;

8. Порушення водно-електролітного обміну:

- гіпокалійемія;

- гіперкалійемія;

- гіпо- і гіперкальційемія.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 454 | Нарушение авторских прав