АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Диференціальний діагноз. Для синдрому фіброзуючого альвеоліту при дифузних захворюваннях сполучної тканини характерними є:

Для синдрому фіброзуючого альвеоліту при дифузних захворюваннях сполучної тканини характерними є:

Наявність виражених системних проявів, часто наявність синдрому полісерозиту, суглобового синдрому, виявлення в крові ауто- антитіл, специфічних для певних нозологічних форм дифузних захворювань тканин.

Саркоїдоз легень відрізняється від ІФА системністю пораження, наявністю синдрому Лефгрена, позитивною реакцією Клейма, підвищенням в крові рівня ангіотензинперетворюючого ферменту; відсутністю важкої прогресуючої дихальної недостатності; відносно доброякісним і малосимптомним перебігом; наявністю специфічних саркоїдних бугорків на слизовій оболонці бронхів.

На відміну від ІФА для дисемінованого туберкульозу легень характерні дані анамнезу про контакт з туберкульозним хворим; перенесений раніше туберкульоз легень; рецидивуючі фібринозні або ексудативні плеврити; часто ураження інших органів і систем; характерні рентгенологічні зміни; позитивні туберкулінові проби; виявлення туберкульозної палички в харкотинні промивних вод.

Для екзогенного алергічного альвеоліту характерною особливістю є чіткий зв’язок розвитку хвороби з відомим етіологічним фактором. Найбільш важливими ознаками, що розрізняють пневмоконіози від ІФА є: зв’язок розвитку захворювання з роботою на запиленому виробництві; переважна локалізація рентгенологічних змін в середньолатеральних легеневих полях і тенденція до злиття дрібних вогнищевих тіней в середні і крупні.

Основною відмінною рисою гемосидерозу легень являється поєднання кровохаркання, анемії, дихальної недостатності рестриктивного типу.

Лікування. Основні середники: глюкокортикоїди, Д-пеніциламін. Ці препарати призначають з врахуванням фази хвороби. В стадії інтерстиціального набряку і альвеоліту, призначають глюкокортикоїди. Вони мають протизапальний і імунодепресивний ефект, гальмують розвиток фіброзу. Призначають преднізолон 40-50 мг, протягом 3-10 днів, потім знижують дозу протягом 6-8 місяців до підтримуючої (2,5-5 мг), тривалість лікування 18-20 місяців.

При переході в стадію інтерстиціального фіброзу призначають Д-пеніциламін разом з преднізолоном. Початкова доза останнього 15-20 мг на добу. Д-пеніциламін інгібує мідьвмістиму амінооксидазу, що зменшує вміст міді в крові і легенях, і гальмує дозрівання і синтез колагену. Д-пеніциламін призначають по 0,3г на добу 4-6 місяців, потім 0,15г на добу 1-1,5 року. При гострому перебігу і загострені хвороби Д-пеніциламін призначають в перший тиждень по 0,3г на добу, другий – 0,6г на добу, третій – 1-2г на добу. Підримуюча доза 0,15-0,3г на добу 1-2 роки.

При виражених імунологічних змінах призначають азатіоприн по такій схемі: 1. 150 мг на добу протягом 1-2 місяців; потім по 100 мг 2-3 місяці; а далі по 50 мг 3-6 місяців. Тривалість прийому 1,9 року. Для видалення циркулюючих імунних комплексів застосовується гемосорбція.

Для зменшення альвеолярного і інтерстиціального набряку призначають верошпірон в дозі 25-75 мг на добу, протягом 10-12 місяців. Окрім того застосовують антиоксиданти (вітамін Е 0,2-0,6г; 5% р-н). На ранніх стадіях хвороби рекомендується тіосульфат натрію 30% р-н 5-10 мл 10-14 днів.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 473 | Нарушение авторских прав