АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Ускладнення ран. Ранева інфекція , гостра крововтрата, травматичний шок.

Прочитайте:
  1. TORCH- інфекція у вагітних.
  2. Анаеробна інфекція
  3. Анаеробна інфекція. Характеристика ознак анаеробної гангрени
  4. В приймальному відділенні роділлі стало зле, вона втратила свідомість, почалися судоми. Про яке ускладнення це свідчить?
  5. Варіанти клінічного перебігу й ускладнення склеротичної та варикозної форм ПТФС.
  6. Венозні ускладнення під час вагітності
  7. Відкриті травми черепа і головного мозку. Їх види, особливості, ускладнення.
  8. ВІЛ - інфекція
  9. ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ/СНІД
  10. Вірусні повітряно-крапельні інфекції. ВІЛ-інфекція. Дітячі інфекції. Карантінні інфекції.

Ускладнення ран численні і зустрічаються на різних етапах перебігу їх. Вони бувають місцевими та загальни

ми. Найчастіше спостерігаються ускладнення інфекційного характеру. Нерідко також бувають ускладнення рубцево-дистрофічного походження в зоні розташування рани — гіпертрофічні та келоїдні рубці, рубцеві обмеження (контрактури) рухів, рубцеві грижі та діастази на грунті атрофії м'язів, трофічні виразки та рідко — пухлини. Інфекція переважно має характер місцевої гнійної, рідше — гнильної (гнійне та гнильне запалення) і набагато рідше — анаеробної, спо-ротворчої (газова гангрена та флегмона) та специфічної (правець, дифтерія). Збудниками перших двох форм — гнійної та гнильної — є стафілококи та стрептококи, кишкова паличка, протей, синьогнійна паличка та ана-еробні неспоротворчі клостридії — бактероїди тощо.

Ранова інфекція - це хворобливий процес, спричинений патогенними мікробами. Види ранової інфекції: гнійна, гнильна, анаеробна, специфічна, змішана. Шляхи проникнення мікробів у рани: зовнішній (контактний, краплинний, повітряно-пиловий, імплантаційний), з джерела інфекції до організму хворої людини. Місцеві ознаки вогнищевої гнильної інфекції: посилення пульсуючого болю, почервоніння, набряк рани, місцевий жар та гній у рані. Вогнищева гнійна інфекція: фурункул, абсцес, флегмона, бешиха, панарицій, лімфаденіт тощо.

Інфекція, занесена у рану в момент пошкодження, називається первинною інфекцією рани. Вторинна інфекція заноситься в рану при неправильних діях під час надання першої медичної допомоги.

У результаті травми в постраждалого формується одне чи декілька вогнищ пошкодження тканин або органів. При цьому ушкоджуються судини різного калібру — виникає кровотеча, відбувається подразнення великого рецепторного поля — виникає масивна аферентна дія на центральну нервову систему, пошкоджується певний об’єм тканин, і продукти їх розпаду всмоктуються в кров — виникає ендотоксикоз. При пошкодженні життєво важливих органів відбувається порушення відповідних життєво важливих функцій: пошкодження серця супроводжується зниженням скоротливої функції міокарда; пошкодження легені — зниженням об’єму легеневої вентиляції; пошкодження глотки, гортані, трахеї — асфіксією. Таким чином, механізм розвитку травматичного шоку моноетіологічний (травма), але поліпатогенетичний.

Основними діагностичними критеріями травматичного шоку є клінічні ознаки порушення кровообігу за типом гіпоциркуляції поєднано з важкою механічною травмою

До клінічних проявів травматичного шоку належать: різка блідість або сіре забарвлення шкірного покриву, липкий холодний піт, ціаноз губ, нігтьових лож, посилення рельєфу поверхневих вен. Риси обличчя загострені, а при натисканні на шкіру лоба утворюється довго незникаюча біла пляма.

Зниження артеріального тиску — найбільш яскравий вірогідний симптом травматичного шоку — унаслідок дії механізмів компенсації виявляється не відразу. Проте в практичній діагностиці травматичного шоку саме зниженню систолічного АТ надається вирішальне значення — за відсутності артеріальної гіпотензії діагноз травматичного шоку не встановлюється.

На симптоми гіпоциркуляції унаслідок гострої крововтрати накладаються специфічні особливості окремих видів тяжких травм. Наприклад, при проникних пораненнях грудей і вираженій гіпоксії виникає психомоторне збудження, підвищення тонусу м’язів, короткочасний підйом АТ, услід за яким настає його різке зниження; у випадках проникних поранень живота з внутрішньою кровотечею і пошкодженням порожнистих органів на явища гіпоциркуляції накладаються симптоми перитоніту з його характерною картиною. При черепно-мозкових травмах симптомокомплекс шоку спостерігається тільки при нетяжких пошкодженнях головного мозку, крововтраті або з покривних тканин голови, або з інших вогнищ пошкодження при поєднаних травмах. У випадках тяжких пошкоджень головного мозку розвивається картина травматичної коми, яка і патогенетично, і клінічно протилежна проявам травматичного шоку. Класична клініка травматичного шоку, описана М.І. Пироговим, належить до тяжких поранень кінцівок на пізній стадії розладів кровообігу, близької до травматичного шоку III ступеня.

Про величину крововтрати, що підтверджує діагноз травматичного шоку, можна судити за рівнем систолічного артеріального тиску, частотою пульсу, питомою вагою крові, кількістю еритроцитів, гемоглобіну і гематокриту. При переломах кісток орієнтовна величина крововтрати визначається локалізацією і характером перелому: переломи плечової кістки — до 500 мл, кісток гомілки — 500–700 мл, стегна — до 1000 мл, при множинних переломах кісток таза — більше 2000 мл. До завершення невідкладної операції і здійснення радикального гемостазу найбільш точну інформацію дають прямі вимірювання крові, що вилилася в порожнині.

Лікування постраждалих у стані травматичного шоку є успішним, якщо будується на основі сучасної реаніматологічної тактики. В організаційному пла­ні обов’язковою є участь у наданні допомоги анесте­зіо­лога-реаніматолога і хірурга. Від ефективних дій першого залежить швидке відновлення та підтримка прохідності дихальних шляхів, газообміну в цілому, початок інтенсивної інфузійної терапії, знеболювання, медикаментозна підтримка серцевої діяльності й інших функцій. Проте істинно патогенетичний сенс має невідкладне хірургічне лікування, що знімає причину травматичного шоку, а саме: зупинка кровотечі, стабілізація травмованого сегмента опорно-рухового апарату (ОРА), усунення напруженого або відкритого пневмотораксу, усунення тампонади серця та ін. Таким чином, провідне значення і невідкладний характер хірургічного лікування становить третій принцип лікування травматичного шоку.

№ 9 ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ


Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 798 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)