АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МОЖЛИВОСТІ ФІТОТЕРАПІЇ

У лікарських рослинах містяться в готовому стані біологічно активні речовини, значну частину яких досі ми ще не навчилися одержувати синтетичним методом.

Проте застосування лікарських рослин лише тоді дає позитивні наслідки, коли їх призначає лікар, що знає їх дію. Так, при захворюванні дихальних шляхів, наприклад бронхів, треба визначити спершу чи форма гостра, чи хронічна, суха чи з виділенням в'язкого харкотиння, а може з бронхоектазами. При гострому або хронічному бронхіті з густим харкотинням найкраще призначати чебрець або материнку (діють леткі олії), при сухому ж бронхіті – відвари мильнянки лікарської, синюхи блакитної або коренів первоцвіту весняного (дія сапонінів і глікозидів). Сапоніни! чаї розріджують харкотиння і, подразнюючи слизову оболонку шлунка, рефлекторно, з блювальним відрухом, спричинюють відхаркування. Леткі олії діють протисудомно, виділяючись слизовою оболонкою дихальних шляхів, дезинфікують виділення і знеболюють. При сильному кашлі рекомендують напар трави чистотілу звичайного (дія його алкалоїдів подібна до дії алкалоїдів опію), при надривному кашлі з крововиливом в слизову оболонку бронхів найкраще пити настій коренів алтеї лікарської чи напар пелюсток квіток калачиків лісових (мальви лісової, проскурняка) або напар квіток дивини скіпетровидної (дія слизу). При бронхіті у хворих на емфізему легень, ядусі, бронхоектазах дуже добрі наслідки бувають від летких олій, що містяться в напарах з молодих соснових, смерекових бруньок чи пагонів або м'ясистих шишкоягід ялівцю, які не лише розріджують харкотиння, але й дезинфікують його. Запалення слизової оболонки дихальних шляхів добре лікують напари квіток ромашки лікарської або деревію, в яких є азулен, що міститься в летких оліях. З цією метою використовують також дубильні речовини, які мають не лише в'яжучу, але й протизапальну дію:відвари кореневищ перстачу прямостоячого, кореневищ гірчака зміїного чи трави перстачу гусячого. При бронхіті з бронхіальною астмою добре діють напари багна болотного (дія ледумкамфори), трави ефедри (дія алкалоїду ефедрину), трави чистотілу звичайного (дія алкалоїдів). Протисудомно діють також своїми алкалоїдами настої листків беладонни, дурману. При кашлюку (коклюші) вживають напари трави росички круглолистої (дія речовини плюмбагіну) і чебреців – звичайного й борового (дія тимолу). Для лікування специфічних захворювань дихальних шляхів (для доповнення хіміотерапевтичного й інших засобів, застосовуваних при кровотечах і для підвищення апетиту) вживають напари хвоща польового, медунки лікарської (щемелини звичайної), споришу (дія біологічно активних органічних сполук кремнію, які здатні знищувати бактерії, грибки, знижувати кров'яний тиск, допомагають при недостатності підшлункової залози і стійких екземах) в комбінації з відварами плодів рослин, в яких є багато вітаміну С (плоди шипшини, горобини, смородини), а також еоном алое деревовидного.

При захворюваннях серця і кровоносної системи у разі слабкості серцевого м'яза, набряків використовують траву горицвіту весняного, конвалії травневої; при тиреотоксикозі, атеросклерозі, нефритах – плоди глоду колючого (дія глікозидів). У випадках міокардиту і коронарної недостатності сприятливо діють напари квіток барбарису звичайного, при спазмах коронарних судин серця добрий ефект дають квітки глоду. Якщо спазми є наслідком атеросклеротичних змін, то краще вживати настій цибулі ведмежої або часнику посівного (дія леткої олії аліцину) чи відвари – настої трави омели білої (дія речовини віскотоксину). Сечогінно діє трава хвоща польового, який, зокрема, стимулює функцію кори надниркових залоз.

При захворюванні нирок і сечових шляхів, якщо є потреба підвищити лише саме сечовиділювання (вплинути на водний баланс і виділення сечовини та кухонної солі), то можна призначити багаті на леткі олії корені вовчугів (колючого і польового), траву остудника голого, березові бруньки чи траву хвоща польового (дія кремнієвої кислоти і сапонінів). Та вже зовсім по-іншому впливає кора бузини чорної (флавонові глікозиди і нітрат калію) чи трава кропив жалких (кремнеземи й вітаміни С і К). Вони корисні при асциті, сечовому діатезі і декотрих захворюваннях сечового міхура. Сечогінно діють також багаті на вітаміни С, А, В₂, К і Р та сапоніни плоди шипшини, які вживають при піску й каменях нирок. Антисептично, особливо при запаленні сечового міхура, впливають листки мучниці звичайної, але інколи краще за них вживати напари листків груші дикої, де менше таніну, надмір якого може спричинити небажані побічні явища (блювання). Глікозид арбутин міститься ще і в листках брусниці. При утрудненому сечовипусканні внаслідок гіпертрофії простата добрий ефект буває від напарів листків ліщини звичайної чи листків і бруньок берези білої і внутрішніх листків цибулі (рекомендують з'їдати на ніч щодня невеличку цибулину).

Особливо корисні лікарські рослини при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту. При гострих і хронічних гастритах, а також при виразці шлунка дуже добре діють рослини з вмістом азулену – ромашка лікарська і деревій тисячолистий. Простий і ефективний засіб при лікуванні гіперсекреції шлункового соку – сік свіжої картоплі (червоних сортів). При хронічних гастритах рекомендують дубильні речовини (в кореневищах перстачу прямостоячого і гірчака зміїного, в траві перстачу гусячого та в листках горіха волоського разом з листками шавлії).

Дуже добре посилюють секрецію шлунка, а тим самим І апетит, гіркі глікозиди і леткі олії, які є в коренях тирличів (жовтого і хрещатого), в траві і коренях цикорію дикого (Петрових батогів) та леткі олії в кореневищах аїру тростинового (лепехи звичайної), оману високого, в траві звіробою звичайного і полину гіркого та в інших.

Велике значення мають рослини, які вживають як смакові приправи – насіння кмину звичайного, кріп, петрушка, часник, чебрець звичайний і боровий, селера запашна.

Багато рослин використовують для лікування гострих, і хронічних запорів. Тут на перше місце слід поставити абсолютно нешкідливі для здоров'я плоди, які містять органічні кислоти (плоди сливи, терну колючого, бузини чорної). При хронічних запорах добрий ефект дають рослини з вмістом клітковини, пектину та геміцелюлози, які в'яжуть воду, набухають і, збільшуючи об'єм вмісту кишок, спричинюють їх перистальтику – трава моху ісландського*, зернятка плодів айви чи насіння льону звичайного і подорожників (вживають цілим, неподрібненим). Проносно діють рослини з вмістом у них антраглікозидів – кора крушини ламкої, смола алое деревовидного, корені ревеню чорноморського. При колітах з проносами призначають рослини з вмістом у них дубильних речовин (танідів) – кору дуба звичайного, кореневища перстачу прямостоячого, гірчака зміїного, листки горіха волоського, особливо добре діють при гемоколітах корені щавлю кінського (вітамін К), квітки ромашки та ягоди чорниці. Для дітей молодшого віку корисні протерті сирі яблука (сорт антонівка). Пояснюється це вмістом у них органічних кислот, які нормалізують мікрофлору кишок, в'яжучою дією танідів і всмоктуванням токсинів яблучними пектинами. У деяких випадках добрі наслідки дає дія слизу, якого багато в таких рослинах, як мох ісландський, корені алтеї, квітки дивини скіпетровидної чи калачиків лісових.

^*Слань моху ісландського (Lichen islandicus Ach. або Cetraria islandisa L.) з родини пармелієвих (Parmeliaceae) містить вуглеводи ліхенін і декстроліхенін, дубильні речовини, слиз, гіркоту цетрарин, вітамін В₁₂, мікроелементи бор, йод і антибіотик уснінову кислоту; діє протизапально, проти надмірного потіння, при нестримному блюванні (вагітних, після наркозу), при ендемічному зобі, обволікаюче; при запорах.

Для лікування глистяної інвазії, як, наприклад, солітером, вживають кореневища папороті чоловічої або значно слабіше за дією насіння гарбуза звичайного чи кавуна. Проти гостриків діє часник посівний, а проти аскарид – пижмо звичайне, омела біла та ін. Для лікування геморою вживають рослини з вмістом у них танідів. Чудово діє поєднання ромашки лікарської з деревієм, корою дуба й корою та плодами гіркокаштана звичайного, а також корені вовчугів (колючого й польового).

Треба пам'ятати, що лікарські засоби піддаються хімічному перетворенню в печінці. Тому при захворюванні печінки й жовч них проток слід повністю відмовитись від алкогольних напоїв і обережно вживати відвари рослин, крім тих, що посилюють виділення жовчі, ще й тих, що прочищають жовчні протоки, усувають катаральні явища в дванадцятипалій кишці і виявляють проносну дію. Посилюють виділення жовчі рослини, в яких містяться тіоглікозиди, такі, як корені хрону звичайного і редьки чорної, а прочищують жовчні протоки деякі рослини з вмістом у них летких олій – м'ята холодна та інші види м'яти.

М'ята скорочує час випорожнення шлунка, усуває коліки, посилює виділення жовчі і діє бактерицидно. Такою самою дією відзначаються чебрець, материнка і меліса лікарська, а також стовпчики з приймочками (волосся) кукурудзи. Ефективний і цмин І пісковий, в якому є смолисті речовини та летка олія. Болезаспокійливо на жовчний міхур діють печіночниця звичайна, барбарис звичайний (кора) та чистотіл звичайний. Послаблюють судоми беладонна і рутка лікарська (дія протопину – родича алкалоїдів опію), яка посилює функцію печінки і жовчного міхура при ожирінні із спастичним запором. Але рутку не слід вживати надто довго, бо вона негативно впливає на процес кровотворення. При недостатнім виділенні жовчі можна вживати рослини з вмістом гірких глікозидів, багаті на інулін і жирні олії, як корені кульбаби лікарської і дикого цикорію.

При захворюванні жіночих статевих органів можна вживати такі лікарські рослини:при атонічних кровотечах (замість отруйних ріжків) – траву грициків звичайних, гвоздик різноколірних або вербени лікарської* – нехворощі сухої (дія глікозидів вербаліну і вербаналіну). При болісних місячних добре діє кора калини звичайної, а при мізерних місячних вживають насіння петрушки городньої, траву пижма звичайного, рути запашної, але ці рослини можуть спричинити викидень внаслідок сильної гіперемії органів тазу з підвищенням тонусу м'язів матки. Збільшують виділення молока у жінок, які годують груддю, насіння кмину звичайного, кропу запашного, корені дягелю лікарського, листки меліси, материнка. Зменшують виділення молока шишки хмелю звичайного, листки волоського горіха і шавлії лікарської. При білях у жінки (для спринцювання) добрий ефект дають напари і відвари квіток ромашки, листків розмарину, трави гусячого перстачу, глухої кропиви білої, стокроток багаторічних, приворотня звичайного, споришу, буркуна лікарського, листків кропиви дводомної, дубової кори (дія дубильних, летких олій, вітаміну К).

^*Листки вербени лікарської, нехворощі сухої (Verbena ofticinalic L.) з родини вербенових (Verbenaceae). Застосовують при мізерних місячних, виснаженні, кволості, при жовтяниці, розладах травлення; при запаленні сечового міхура та ниркових мисок, при сольових діатезах; при атеросклерозі (тромбозах). Зовнішньо застосовують при висипах на тілі.

При легких формах цукрового діабету вживають лікарські рослини з вмістом у них глікокініну – стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної, лушпиння квасолі (дія гормона аргініну), корені кульбаби лікарської та лопуха великого, траву (або сік) кропиви дводомної, листки чорниці. Глікокініни обмежують потребу в інсуліні і послаблюють ацидоз.

При ревматичних захворюваннях застосовують рослини, які містять похідні саліцилової кислоти, глікозид-саліцин: кору верби білої та лози. В летких оліях гадючника в'язолистого і берези білої є також складні ефіри саліцилової кислоти. Протиревматично діє розмаринова олія завдяки вмісту терпенів борнеолу і борнеолових ефірів. Щоб зумовити гіперемію шкіри, користуються оліями з вмістом терпенів (скипидар – у ялівці, смереці і сосні), гірчичною олією (глікозид синігрин), настоєм червоного стручкового перцю (алкалоїд капсаїцин). При міальгіях рекомендують корені живокосту лікарського, аїру тростинового (лепехи звичайної) і насіння та кору гіркокаштана звичайного, в якій містяться глікозид ескулін і сапонін асцин.

При нервовому збудженні вживають настої і відвари коренів валеріани лікарської чи синюхи блакитної та напари і сирий сік собачої кропиви серцевої. Заспокійливо діють також хміль звичайний (шишки, в яких є речовини гумулон і лупулін) – особливо при збудженні статевої сфери; листки меліси лікарської*, розмарину, лаванди (дія летких олій) і звіробою звичайного – особливо при безсонні та нічному мимовільному сечовипусканні; мак-самосійка (містить алкалоїд реадин); молочний сік чистотілу звичайного. Збуджують нервову систему чемериця біла (алкалоїди ієрвин і протовератрин), барбарис звичайний (алкалоїд берберин) і плоди бука (речовина фагін).

^*Листки меліси лікарської (Melissa officinalis L.) з родини ясноткових (Lamiaccae), зібрані перед цвітінням, діють протисудомно. заспокійливо при неврозах стресового походження, тамують тахікардію, статеву збудність та блювання вагітних, збуджують травлення, діють вітрогінно і сечогінно, подібно до листків розмарині/ лікарського (Rosmarinn officinalis L.) (з тієї ж самої родини) і квітки лаванди колоскової – (Lavandula Spica L.), теж з родини ясноткових. І розмарин, і лаванда ростуть на Південному узбережжі Криму. Вжиті всередину, відновлюють функціональну діяльність мозку після крововиливу, знижують кров'яний тиск.

Сприяють лікуванню запалення шкіри рослини, в яких є слиз і пектинові речовини (корені алтеї, ісландський мох), а також дубильні (корені, перстачу прямостоячого, трава перстачу гусячого, дубова кора) і леткі олії (квітки ромашки та деревію тисячолистого).

Теплі ванни з додаванням відвару квіток ромашки чи молодих пагонів (шишкоягід) ялівцю, також припарки з квіток ромашки, листків шавлії – це чудовий засіб проти свербіння при екземах, фурункулах, карбункулах, застарілих ранах. Напари квіток ромашки застосовують для полоскання рота і спринцювання піхви при її запаленні.

Майже ніколи хвороба не вражає якийсь один орган, а, як правило, цілу систему чи навіть кілька суміжних систем. Рослинні ліки діють комплексно, і в тому їх велика цінність, бо, діючи вибірково (наприклад, жовчогінно), вони одночасно корисні і для всієї травної системи, суміжних систем, зокрема гормональних.

Зростання кількості запобіжних щеплень і застосування деяких ліків, зокрема антибіотиків, наприклад пеніциліну, розвиток хімічної промисловості (виробництво синтетичних матеріалів, які генерують статичну електрику – одягу і взуття, фарб та інших продуктів побутової хімії, з якими ми щодня маємо справу у значній концентрації і тривалий час); недоліковані інфекційні захворювання (хронічні гайморити, тонзиліти, зіпсовані зуби, холецистити), що є вогнищами інфекції, глистяні хвороби, вплив пилку деяких квітів (китайської примули, піонів), дерев, промислових трав (тютюну), квіток бур'янів (амброзії), іноді зумовлюють утворення в крові сполук, котрі розладнують хід біологічних процесів і дають спотворені форми імунологічної реакції організму:болісно підвищену чутливість його до певних речовин (алергію).

Рослинні ліки, підвищуючи опірність організму, сприяють його гіпосенсибілізації – зменшують проникність бар'єрних систем. Вони блокують алергени, перешкоджають їхньому сполученню з алергічними антитілами. Найчастіше – це рослини з вмістом алкалоїдів (ефедрин, папаверин та інші), вітамінів В₁₅ (у разі пригнічення глікокортикоїдної функції надниркової залози), С і Р (Р-активних антоціанів, фурокумаринів), летких олій, стероїдних сапонінів, гіркот і антраглікозидів, похідних саліцилової кислоти, а також багатий на ферменти й вітаміни бджолиний мед (не надто свіжий, в лікувальних дозах 100 – 150 г на день, в трьох пopціях) і бджолина отрута, що знижують виділення з клітин організму гістаміну й інших токсичних речовин, гальмують імуногенез і припиняють алергічну реакцію.

Ефективні при алергічних захворюваннях:трава ефедри двоколосої, багна болотяного, медові інгаляції та отрута бджолиних жал – при бронхіальній астмі; квітки глоду колючого, трава пасльону солодко-гіркого, бджолина отрута і жаління болісних місць кропивою – при ревматизмі; трава і сік кропиви дводомної та жигавки; трава череди трироздільної, квітки кропиви глухої білої, квітки ромашки, трава фіалки триколірної (братків) і вероніки лікарської, корінь солодцю голого, листки щавлю кислого, листки берези білої і горіха волоського (для ванн) при дитячих ексудативних діатезах; зайцегуб п'янкий – при геморагічних діатезах і чистотіл звичайний – при вовчаку червоному. Фрукти й овочі слід вживати свіжими, а не в консервах. Треба також додержувати правильних режиму праці, відпочинку й харчування та фізичного й нервового навантаження.

Доведено, що хімічні канцерогени, радіоактивне випромінювання, вікові зміни, нераціональне харчування тощо – всі ці чинники, що порушують нормальну діяльність клітин організму, можуть також розладнувати захисний імунологічний механізм і навіть активізувати раніше закладену в клітинах ураженого організму онкогенами різних вірусів ракову інформацію. Звичайно, це ще не означає, що обов'язково виникне позбавлена спеціалізації пухлинна клітина, а як і виникне, то почне безмежно розмножуватись і утворить злоякісну пухлину (злоякісні клітини діляться дуже повільно). Наприклад, існує імунологічний контроль ендокринної загрудинної залози (тімуса). Адже деякі рослини посилюють імунітетну систему, котра забезпечує недоторканість живого організму, розпізнає та вчасно знищує рецепторами лімфоцитів цієї залози, так званими Т-лімфоцитами, ті клітини, які внаслідок мутації настільки змінилися, що аж відчужились від нього (у 5 – 6% хворих на рак настає так зване самовилікування).

Зумовлюючи розпад клітинних ядер, каріокластичні або ж мітотичні отрути, які містяться в деяких лікарських рослинах, блокують каріокінетичний процес, виявляють антибластичну (протипухлинну) активність.

Видалення злоякісної пухлини чи лікування її проникною радіацією (рентгенівські промені, радіоактивні ізотопи чи лазерне випромінювання) не завжди дають задовільні результати, оскільки і після радикальної операції не всі порушені функції нормалізуються. Залишаються дистрофії і дисфункції життєво важливих органів, розлад регуляції обміну речовин та роботи ендокринних залоз. Це примушує онкологів дедалі більше звертатись до фітотерапії, черпати знання з багатого досвіду народної медицини з її спрямованістю на комплексне лікування хвороб, ретельним дотриманням правил приготування рослинних ліків (з виключенням металевого інструменту і посуду) та застосуванням раціонального харчування. До антибластичних належать лікарські рослини, які містять:переважно алкалоїди – барвінок золототисячник малий (центурія), омела біла, пізноцвіт осінній, плаун булавовидний (трава), рутка лікарська, чистотіл звичайний, чорнокорінь лікарський та ін.; переважно глікозиди та сапоніни – брусниця звичайна, верес звичайний, жостір проносний, редька посівна, родіола рожева (кореневища), солодець голий і фіалка триколірна (братки), хрін звичайний, щавель кучерявий та ін.; переважно леткі олії та смоли – аїр тростиновий, валеріана лікарська, м'ята холодна, або перцева, дягель лікарський, евкаліпт кулястий, полин звичайний, ромашка лікарська, сосна лісова, хміль звичайний, часник посівний, шавлія лікарська, яловець звичайний та ін.; переважно вітаміни, зокрема вітаміни С, фолієва кислота, В6, каротин, пігменти, фітонциди, ензими, фітогормони – буряк червоний, грицики звичайні, груша звичайна (дика – листки), горіх волоський, калина звичайна, кропива дводомна, морква посівна (корені), нагідки лікарські, рута запашна, щавель кислий та ін. До них слід залучати біогенний стимулятор чагу.

Перераховані рослини сприяють синтезу речовин, зумовлених впливом півнасичених жирних кислот в ліпідних шарах клітинних оболонок та специфічних ферментів. Саме завдяки їм здійснюються зв'язки клітин організму з медіаторами нервової системи, гормонами та внутрішнім клітинним середовищем і проявляються їх регуляторні властивості, – вони забезпечують ритмічність процесів то збудження і включення в роботу клітин різних систем, то гальмування, навіть затримання їх.

Так, через велику чутливість новоутворених клітин до антибластичних речовин, зазначені рослини з групи так званих інгібіторів – антиоксидантів, крім каріокластичної дії, підвищуючи опірність організму, впливають на нервову і ендокринну системи (родіола рожева), зокрема гіпофіз, надниркові, щитовидну і загрудинну залози та на сполучну тканину. Вони сприяють мобілізації пригнічених під впливом хвороби захисних механізмів і нормалізують гормональну діяльність організму так, щоб зберегти необхідну для нормального стану організму незмінність внутрішнього середовища, при проникненні будь-якого захворювання, діють як адаптогени, пом'якшують випробуваний у процесі еволюції механізм стресу.

Ще Гіппократ сказав, що лікування – це доповнення до способу життя. І обов'язок лікаря так покермувати життям пацієнта, щоб воно стало досконалішим. Отже, щоб вилікувати хворого, необхідно спершу посилити інтенсивність обміну речовин і поліпшити працю таких органів, як печінка, нирки, легені, кишечник, шкіра, бо організм – це комплекс, який в найкращий спосіб сам себе регулює, підтримує, оновлює, поправляє, навіть вдосконалює, як вказував академік І.П. Павлов. Фітотерапія, яка послуговується рідинними препаратами – настоями, напарами, відварами, компресами, ваннами, – посилює обмінні процеси в організмі, оскільки всі хімічні реакції в ньому здійснюються у водних розчинах. Академік О.О. Богомолець твердив, що здоров'я людини залежить від реактивності організму, а значить від стану нервової системи і сполучної тканини, яка виконує в організмі важливі функції – трофічну, захисну і пластичну. Порушення обміну речовин (метаболізму), зумовлене сторонніми, отже токсичними, речовинами, наприклад деякими міцними або у великих дозах антибіотиками чи сульфаніламідами, і внаслідок цього зниження опірності зовнішнім впливам призводить до хвороб, передусім медикаментозних, і до виснаження-декомпенсації, знижуючи стійкість організму проти шкідливих чинників середовища. Діючі речовини рослин не зумовлюють захисних реакцій, а збільшують імунні властивості організму.

Рослинні ліки, органічно необхідні людині, багаті на такі компоненти, які сприяють всмоктуванню біологічно активних речовин, і на такі, що є незамінними для організму, просочують тканини, живлять клітини та забезпечують життєздатність їх протоплазми; зумовлюють зв'язок клітин з медіаторами нервової системи, гормонами та внутрішнім клітинним середовищем. Вони поліпшують проникність й еластичність тканин, сприяють виведенню токсичних речовин, розчиняють тверді частини, очищують організм від продуктів обміну. Діяльність клітинних ферментів поліпшується, і життєві спроможності клітин оновлюються.

Докладніше розказано про це в наступних розділах книги, де пояснюється дія рослин, які ростуть навколо нас, в тому самому середовищі, що ми живемо, та їх сумішей.

ОПИС ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН УКРАЇНИ І ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ*

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 790 | Нарушение авторских прав