АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

БІОЛОГІЧНО АКТИВНІ РЕЧОВИНИ

Основною властивістю рослинних організмів є створення під дією світла з неорганічних мінеральних речовин ґрунту і води та із вуглекислого газу повітря необхідних органічних речовин.

Хімічні сполуки, що мають лікувальні властивості, поділяються на кілька груп речовин, а саме:алкалоїди, глікозиди, сапоніни, слизи, дубильні речовини, леткі олії, спирти, камеді, смоли, гуми, фітонциди, вітаміни, органічні кислоти, мінеральні солі, мікро- і ультрамікроелементи, ензими – ферменти та інші, вміст яких визначає їх лікарську цінність.

Алкалоїди синтезуються в рослинах внаслідок обміну речовин як продукт розпаду білків. Це отруйні складні азотні сполуки лужної реакції. Вони розчинні в клітинному соку рослин – солі органічних кислот. У чистому вигляді – це переважно тверді речовини, звичайно безбарвні, лише декотрі з них рідинні. В сполуках з кислотами добре розчиняються у воді, погано в спирті, зовсім не розчиняються в хлороформі. Один і той самий алкалоїд може міститися в різних рослинах, які належать до різних родин. Наприклад, алкалоїд берберин є в барбарисі звичайному, горицвіті весняному і чистотілі звичайному. Найчастіше носіями алкалоїдів є представники родин макових, жовтецевих, пасльонових і бобових. У деяких рослинах буває їх дуже багато, як ось:у молочному соку голівок снотворного маку – 26, у чистотілі звичайному – 14. Кофеїн міститься в зернах кави і листках чаю китайського, атропін – у беладонні лікарській, морфін – у голівках маку снотворного, нікотин – у листках тютюну.

Гіркоти – це безазотні речовини, дуже гіркі, які сильно подразнюють смакові нерви і посилюють діяльність шлункових і кишкових залоз, тонізують організм. Вони містяться в листках берези та кошиках нагідок лікарських (календен), у шишкоягодах ялівцю (гіркота юніперин), коренях оману високого (геленін), тирличів.

Глікозиди (флавоноїди – флавони, флавопони, ізофлавони, ксантони, барвні антоціани, спазмолітичні фурокумарини, антра-хінові, нітрильні, дигіталісові, фенольні глікозиди – арбутин, саліцин, примулаверин) – це складні нелеткі тверді речовини, гіркі на смак, які містять різні цукри (частіше глюкозу) – глікони, – зв'язані атомом кисню, сірки або азоту з іншими органічними речовинами – агліконами.

Агліконами можуть бути спирти, альдегіди, феноли, терпени, алкалоїди (глікоалкалоїди), органічні кислоти. До складу більшості глікозидів входять елементи вуглецю, водню, кисню, інколи сірки (тіоглікозиди в хроні, редьці, гірчиці) і залишки дуже отруйної синильної кислоти (самбунігрин – у квітах і плодах бузини чорної, амигдалін – у насінні сливових). Глікозиди містяться у клітинному соку різних рослинних частин. Під впливом високої температури, ферментів або гідролітичної дії кислоти вони розкладаються на цукри й аглікони, яким такі рослини, як мучниця звичайна, крушина ламка, алое, гірчак перцевий, горицвіт весняний, конвалія звичайна, або травнева, солодець голий, бобівник трилистий, кульбаба лікарська, липа, калина та багато інших завдячують своєю лікарською дією. Сприяє тій дії та прискорює її наявність цукрів.

Сапоніни, що, змішані з водою, утворюють стійку піну, також є глікозидоподібними. Діють вони як відхаркувальні й сечогінні (мильнянка лікарська, остудник голий, хвощ польовий, вовчуги колючий і польовий) речовини. Вони близькі за будовою до стероїдів; безазотні. Зокрема, впливають як засоби загальнозміцнювальні, що стимулюють і тонізують серцево-судинну систему, ефективні при лікуванні атеросклерозу з склерозом судин головного мозку і з симптоматичною гіпертонією (наприклад, собача кропива серцева) та злоякісних пухлин. Введення їх у кров спричинює гемоліз.

Дубильні речовини – безазотні неотруйні органічні сполуки, похідні галової і катехової кислот, які розчиняються в спирті і воді. З білками й алкалоїдами та солями важких металів вони дають осад, з солями заліза утворюють чорнило. На повітрі, під впливом ферментів, окислюються і перетворюються на червоні або темно-бурі флобафени (дають менший лікарський ефект), звідки й походить темне забарвлення різних настоїв і відварів. Найбільше дубильних речовин є в корі дуба і дубових галах, у коренях перстачу прямостоячого, гірчака зміїного, суниць лісових та в траві звіробою звичайного. Вони виявляють в'яжучу та протизапальну дію, особливо при різних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, стоматитах, ошпаренні й опіках і при шкірних захворюваннях. Стягуючи поверхню тканини, дубильні речовини роблять її товстішою, від чого зникає почервоніння. Внаслідок проникнення їх у залози зменшується виділення слизових оболонок. Зокрема, вони є і антисептиками, що дезинфікують і дещо знеболюють запалені місця, – при полосканні горла та змазуванні його, застосуванні для ванн, компресів, мазей, вживанні всередину при проносах, і виступають як антидоти при отруєнні алкалоїдами. В суміші з леткими оліями дубильні речовини посилюють їх вплив. Подібно діють конденсовані речовини – катехіни.

Слизи – безбарвні речовини, різні за своїм хімічним складом, близькі до полісахаридів. Утворюються з епідермісу або окремих слизових клітин рослини, рідше з міжклітинної речовини. Містяться у насінні льону, коренях алтеї лікарської, квітках дивини скіпетровидної. Під дією розведених кислот слиз розпадається на цукри. У воді він набухає і утворює колоїдальні розчини, які пом'якшують та обволікають уражені місця при запаленнях та уповільнюють всмоктування різних речовин. Колоїдні розчини послаблюють також надто гострий, кислий та гіркий смак, заспокоюють кашель й уповільнюють перистальтику кишок. Близькі до них пектини спричинюють перистальтику кишечника так само, як клітковина городніх рослин та фруктів, яка, крім того, сприяє виведенню з організму надміру холестерину.

Леткі олії з вмістом терпенів, сесквітерпенів, азуленів, терпенових спиртів, фенолів і фенольних ефірів, аліфатичних і ароматичних альдегідів, кетонів, органічних кислот, ефірів, лактонів, сульфідів, тіогірчичних олій – це переважно безазотні органічні речовини, які можна переганяти з водною парою. Вони бувають безбарвні й сильно забарвлені (наприклад, сесквітерпен азулен), часто з приємним, ароматним запахом, пекучі на смак, погано розчинні у воді, добре – в ефірі, хлороформі, спирті й жирних оліях. Їх нейтралізують нирки й печінка, незміненими виділяють з організму легені і шкіра. Леткі олії застосовують для інгаляцій і втирання в шкіру, причому одні з них подразнюють її аж до спричинення опіків (гірчична олія), інші діють болезаспокійливо (м'ятна олія, гравілатний і гвоздиковий еугенол). При вживанні всередину вони виявляють потогінний, молокогінний (олії, кропу, кмину) ефект або, навпаки, гальмують виділення поту й молока (шавлійні олії). Деякі з них впливають як відхаркувальні засоби (тимол і борнеол), інші як сечогінні (олія петрушки), гірко-ароматичні речовини (ментол, аліцин, азулен), антисептичні, дезинфікуючі (соснові й смерекові олії).

Смоли, гуми. Смоли – це рослинні виділення, гуми – складова частина їх молочних соків (містяться в живиці хвойних дерев, смолистих бруньках берези білої, соку алое деревовидного і каланхое перистого, молочному соку кульбаби лікарської). Одержують гуми й смоли шляхом альдольної конденсації (глікоретини, гуморетини). За дією це сильні проносні, антисептичні і протигнильні засоби (муміфікують).

Фітонциди – органічні речовини, різні за своєю хімічною будовою, які утворюються в різних рослинах в процесі обміну речовин і відрізняються сильною антибіотичною дією, тобто властивістю вбивати різні мікроби, плісеневі грибки й інфузорії та стимулювати захисні сили організму хворої людини. Їх багато в часнику, цибулі, в червоному стручковому перці, хроні, кропиві, яблуках, апельсинах, мандаринах, журавлині, брусниці, в калині, черемсі. Багаті на фітонциди листки дуба, евкаліпта, берези, сосни, смереки, бузку, смородини. Вони стимулюють регенерацію пошкоджених тканин. Стійкі до дії високих температур. Називають їх атмосферними вітамінами, бо, потрапивши через легені в організм хворої людини, вони корисно впливають на її самопочуття та нервову систему.

Кожна рослина діє комплексно, причому її складники діють не раз антагоністично (корінь ревеню, щавлю кінського тощо). Вміст в одній і тій самій рослині біологічно активного чинника, який зумовлює її фармакодинаміку, може бути різний, як у цілій рослині, так і в окремих її частинах, – залежно від пори дня, в яку їх зібрано (вдень чи вночі, вранці, в обід чи ввечері – наприклад, найбільша кількість летких олій у рослині – між 10 – 15 годинами дня), року (засушливий чи мокрий), грунту (пісний чи масний:рослини через кореневу систему акумулюють певні хімічні елементи), зони (високогірна чи низинна), від географічної широти (в різних географічних широтах та сама рослина набуває нових або втрачає свої лікувальні властивості) тощо.

Майже вся територія УРСР спочиває на гранітному масиві (мінерал граніт містить у собі найбільшу кількість урану і тору). Звідси корисна радіоактивність її ґрунтів і спільність рослинності, що росте в подібних умовах. Однак саме враховуючи зазначене, дози лікарських рослин мають не перевищувати призначених, бо можуть виникнути такі неприємні побічні явища, як нудота чи блювання. Найкраще дози добирати залежно від стану організму хворого, дещо зменшуючи або збільшуючи наведені в посібнику*.

*1 столова ложка містить 5 – 10 г подрібненої рослини, в тому числі кореня, кори, насіння; 1 чайна ложка – 1.5 – 3 г тієї ж рослини; 1 склянка – 200 мл відвару її, напару чи настою. В сумішах співвідношення складників визначено за вагою.

У цій книзі описано сто п'ятдесят рослин, які ростуть на території УРСР. Ще в 1898 році послідовник відомого лікаря й одного із співавторів рукописних зільників і гербаріїв кінця XVIII століття Кавунника-Елланського Василь Демич у своїй докторській праці описав 57 лікарських рослин, які ростуть на Чернігівщині. Терапевтичну дію деяких рослин випробували відомі вітчизняні фітотерапевти М.М. Басе, Ф.І. Мамчур, М.А. Носаль, О.П. Попов, М.І. Соломченко, С. А. Томілін та ін. а також народна медицина, збагачена багатовіковим досвідом використання скарбів природи. Тож цілком справедливо народна мудрість мовить:«Нове в науці – це майже завжди забуте старе».

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 1034 | Нарушение авторских прав