АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Родина Пасльонові – Solanaceae

Як виглядають беладонна лікарська, блекота чорна (німиця), блекота чеська і дурман звичайний? Беладонна лікарська – багаторічна трав'яниста рослина 1 – 1.5 м заввишки. Стебло її пряме, вгорі вилчасто розгалужене, коротко-залозисто-пухнасте. Листки чергові, до 25 см завдовжки, яйцевидні, загострені, до основи звужені в черешок, цілокраї. Квітки досить великі, дзвоникуваті, пониклі, поодинокі або, рідше, парні, у верхній частині брудно-пурпурові або буро-фіолетові, коло основи зеленувато-жовті або жовто-бурі, з'являються у пазухах листків. Плід – двогнізда, приплющено-куляста, блискуча, чорна, багатонасінна ягода з зеленою чашечкою. Цвіте беладонна в червні – липні, плоди достигають у липні – вересні.

Блекота чорна (німиця) – дворічна рослина 30 – 60 см заввишки, з гіллястим прямостоячим циліндричним стеблом. Листки з широкою білуватою серединною жилкою; нижні – звужені в черешок, верхні – сидячі. Квітки великі брудно-біло-жовті, з сіткою фіолетових жилок і фіолетовою плямою всередині. Під час цвітіння вони скупчені на верхівці стебла та гілок. Плід – двогнізда довгаста глечикоподібна коробочка з кришкою, повна насіння, подібного до маку. Уся рослина має неприємний, одурманливий запах, липка від залозистих волосків. Цвіте з кінця травня до жовтня і під час достигання плодів.

Блекота чеська – однорічна рослина 5 – 25 см заввишки, з тонким коренем, без розетки листків. Стебло нерозгалужене. Віночок блідо-жовтий з фіолетовими жилками. Зустрічається часто по всій території УРСР.

Дурман звичайний, або дивдерево. – однорічна рослина 30 – 100 см заввишки. Стебло її пряме, порожнисте, листки яйцевидні, загострені. Квітки великі, білі, віночки їх хвилястозрослі, чашечки трубчасті, п'ятигранні, зісподу розширені. Плід – коробочка з зеленими м'якими колючками, подібна до плоду гіркокаштана звичайного, відчиняється чотирма стулками; насіння нирковидне, округле, чорне, матове, з сітчастою поверхнею, що нагадує насіння чорнушки (Nigella sativa L.)*. Так само, як беладонна лікарська, блекота чорна має одурманливий запах. Цвіте дурман у червні – серпні. Дуже отруйні рослини.

*Однорічна сизо-зелена рослина з родини жовтецевих – Ra nunculaceae, з двічі-тричі перисторозсіченими листками і поодинокими синіми квітками. Плід – листянка. Насіння тригранне, зморшкувато-горбкувате. Використовується як пряність.

Де ростуть? Беладонна поширена в Карпатах, Прикарпатті, Розточчі-Опіллі, в Криму (в горах і на Південному березі). Росте у листяних лісах між чагарниками, на молодих лісосіках, переважно на галявинах. Блекота чорна й дурман – бур'яни. Ростуть вони по всій території УРСР – на смітниках, біля шляхів, на городах і поблизу садиб.

Що й коли збирають? З беладонни – листки, на початку цвітіння:в червні – липні. Общипують їх коло основи пластинки й сушать негайно в затінку. В липні – серпні з рослин другого року розвитку викопують м'ясисті, соковиті бічні корені, видаляють дерев'янисту основу головного кореня і сушать їх у затінених, добре провітрюваних приміщеннях. Використовують також корені подібної за дією і хімічним складом до беладонни (тієї самої родини) скополії карніолійської (матригану – Scopolia carniolica Jacq.), яка росте нерідко у великій кількості суцільними заростями у букових лісах Закарпаття.

З блекоти чорної збирають наприкінці серпня й у вересні насіння, солоно-гіркі на смак листки – розеткові прикореневі, першого року розвитку, – восени; стеблові ж або й цілі верхівки з квітками, другого року розвитку, – під час цвітіння рослини і зразу ж таки сушать їх у тіні. Так само збирають листки дурману. Оскільки всі три рослини дуже отруйні, то при збиранні й сушінні їх треба бути дуже обережним. Не слід доторкатися до носа, губ, очей забрудненими руками, після роботи добре їх вимити. Зберігають ці сухі рослини окремо від інших лікарських рослин, щороку заготовляють свіжі запаси, а старі спалюють.

Коли застосовують? Листки беладонни містять у собі алкалоїди атропін, гіосціамін, скополамін (гіосцин), глікозид метилескулетин, похідні кумарину, мінеральні солі, аспарагін, смолисті речовини; коріння, крім них, – ще й дубильні речовини. Діють вони болезаспокійливо, протиспазматично, знижують психічне збудження (скополамін). Вживають беладонну при бронхіальній астмі, брадикардії, стенокардії, інфаркті міокарда, при шлунково-кишкових хворобах, спазматичному холециститі, проти виснажливого по тіння при туберкульозі легень, паркінсонізмі (корені), а також при отруєнні грибами і морфієм – 5 – 10 крапель свіжовитиснутого з коренів соку (настоянки на спирті) двічі на день. Протипоказана беладонна при глаукомі і матерям, які годують дітей груддю.

Ті самі алкалоїди є і в листках чорної блекоти, а в її насінні є ще я гіркий глікозид гіосципікрин, гіосцирин, смолиста речовина, жирна олія, цукор та мінеральні солі. Олію блекоти (настій 15 – 30 частин насіння блекоти на 100 частинах соняшникової олії протягом 8 – 10 днів) вживають переважно зовнішньо. Настоянку з 15 г подрібненого листя блекоти на 100 г спирту або горілки вживають по 2 краплі на 1 столову ложку води тричі на день при дизентерії, хореї (хворобі Віта), судорожному блюванні, спазмах, навіть при епілепсії (як заспокійливий засіб). В малих дозах вона діє заспокійливо, у великих – подразнює.

У листках дурману, крім гіосціаміну й атропіну, є ще алкалоїд датурин, білкова речовина, віск, смола і мінеральні солі. Вони діють заспокійливо на нервову систему і послаблюють спазми бронхів при хронічних катарах дихальних шляхів; разом з листками беладонни та блекоти чорної входять до складу порошку проти астми («Астматол»). Порошок цей насипають на гаряче вугілля, і дим вдихають при приступах ядухи (астми) або випалюють малу цигарку із суміші цього порошку в подрібненим листком шавлії у співвідношенні 1:2.

Як наркотичний засіб при задишці, судорожному кашлі, при істерії, епілепсії, сильних шлунково-кишкових болях вживають настоянку насіння дурману (1 частину подрібненого насіння заливають 5 частинами 70% спирту, настоюють протягом 7 днів, відфільтровують і зливають у пляшечку) – не більше як 2 краплі на 1 столову ложку води і не частіше як 5 разів на день (при астмі, невралгії, неврастенії, нервових і психічних хворобах, коклюші й спазматичному кашлі, при хворобливій сонливості, хореї, епілепсії, при постійній і тривалій гикавці, при морській і повітряній хворобах, приступах хвороби Меньера, пріапізмі – хворобливому й тривалому напруженні статевого органа без статевого збудження, німфоманії – надмірному статевому потягу до жінок).

Розпарені листки беладонни вживають зовнішньо – для припарок, щоб заспокоїти біль. Спиртову настоянку листків блекоти чорної (змішаної з невеликою кількістю олії блекоти) вживають для розтирань при подагричних, невралгічних і ревматичних болях*, як примочку до великих фурункулів і карбункулів, що формуються, як складову частину до сумішей для втирань при простуді, плевриті (інколи в суміші з олією блекоти).

*При сильних невралгічних, ревматичних і подагричних болях вживають ще також спиртову настоянку з кореневищ чемериці білої (Veratrum album L.**) (мал 13), і чемериці Лобеля (Ve-ratrum lobelianum Bernh **) (квітки жовто-зелені або бурувато-зелені), з родини Лілійних – Liliaceae. Чемериця біла – рослина 50 – 170 см заввишки, листки її стеблообгортні, еліптичні і яйцевидно-ланцетні (верхні зісподу короткопухнасті, цілокраї, дуго-вожилкові). Цвіте у червні – серпні. Квітки її білі, зібрані у верхівкове волотисте суцвіття. Росте чемериця на вогких луках, галявинах, заплавах рік, ближче до суходолу, серед чагарників (листки подібні до листків конвалії). Поширена в Розточчі-Опіллі, Лісостепу, зрідка на Поліссі та на півночі Степу. Навесні викопують її кореневища з часниковим запахом (через який чемерицю часто приймають за дикий часник і отруюються нею), з численними білими коренями (в них знаходяться дуже отруйні алкалоїди – протовератрин, герменін, ієрвін, смола, жир, глікозидна гіркота веретрамарин, хелідонова і вератринова органічні кислоти) і сушать у добре провітрюваних приміщеннях. 1 частину дрібно порізаних кореневищ з коренями заливають 120 частинами міцної горілки, настоюють 14 днів, проціджують і зливають у пляшку – для розтирань.

Відваром з коренів чемериці змочують голову при вошивості. Такий самий відвар вживають для дезінфекції білизни. Білизну можна також пересипати порошком з коренів і кореневищ чемериці проти вошей і бліх. Роблять це обережно, бо порошок подразнює слизові оболонки носа й очей. Порошок цей входить до складу сумішей, які спричинюють чхання (при мігрені).

З чемериці готують мазь проти вошей: 1 столову ложку спорошкованого коріння чемериці змішують з 1 чайною ложкою спорошкованого насіння дудника лісового (Angelica silvestris L.) і додають чотири частини топленого свинячого сала. Мазь втирають у тіло.

При нестерпному болю зубів насипають на гаряче вугілля у металевому чайничку насіння блекоти чорної і з носика чайника не вдихаючи, втягують злегка в рот дим (звідси «німиця»). Для повних (при хронічному ревматизмі) і сидячих (при випадінні матки й прямої кишки) ванн, спринцювань, клізм вживають від вар листків дурману (20 г на відро води).

Всі ці рослини дуже отруйні і призначаються тільки лікарем. При отруєнні описаними трьома рослинами (запамороченні свідомості, зниження потовиділення, сухість у роті, розширення зір ниць, галюцинації, маячення, поверхневе дихання) промивають шлунок розчином таніну або марганцевокислого калію, всередину вживають 8 крапель настою опію на ложку води, розчин дерев ного вугілля, п'ють міцну чорну каву, кладуть на голову холодні компреси.

БЕРЕЗА БІЛА(ПУХНАСТА) – Betula alba L. (мал. 15]

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 621 | Нарушение авторских прав