АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Приклад формулювання діагнозу.

1. Хронічний ентерит інфекційної етіології (дизентерія в 1993, 1997 роках) з дистрофією поверхневого епітелію, синдром порушеного всмоктування першого ступеня з розладами водно-електролітного обміну, виражена проліферація мікробної флори, фаза загост­рення.

2. Хронічний виражений ентерит (резекція шлунку з приводу ви­разкової хвороби в 1992 році) з субтотальною атрофією слизової оболонки тонкої кишки, синдром порушеного всмоктування ІІ ст. важкості і вітамінного обміну, протейний дисбактеріоз, часто рецидивуючий перебіг, фаза нестійкої ремісії.

Клінічна картина. В клінічній картині ведучими є:

1). місцевий ентеральний синдром, обумовлений порушенням проце­сів пристінкового (мембранного) і порожнинного травлення;

2). загальний ентеральний синдром, обумовлений порушенням всмоктування харчових інгредієнтів, в результаті чого виникають розлади всіх видів обміну речовин.

І. Серед симптомів місцевого ентерального синдрому:

- проноси

- метеоризм

- болі в животі, переважно навколо пупка

- здуття живота

- вурчання, переливання

- стеаторея з великою кількістю калових мас (поліфекалія)

- пальпаторна болючість в середній частині живота і зліва, вище пупка на рівні ХІІ гр. - І поперекового хребця (симптом Поргеса)

- шум плеску при пальпації сліпої кишки (симптом Образцова)

- болеві і диспепсичні відчуття супроводжуються серцебиттям, болями в серці, головними болями

-в ряді випадків прояви місцевого ентерального синдрому виникають при прийомі молока (непереносимість лактози), цукру (сахарози), грибів (трегалази), крохмалю і мучних виробів (мальтози).

ІІ. Загальний ентеральний синдром характеризується, в першу чергу, розладами білкового метаболізму. В результаті цього розвиваються зміни ряду органів і систем, зокрема ендокринної, кровотворної, гепатобіліарної.

К лінічно порушення білкового обміну проявляються прогресуючою втратою маси тіла (до 20 кг); гіпопротеїнемією; гіпоальбумінемією з синдромом ексудативної ентеропатії; порушенням білкового і амінокислотного спектру крові.

Порушення вуглеводного обміну при ХЕ менше виражене і проявляється здуттям живота; вурчанням, переливанням; проносами; зниженням рН-фекалій; зростанням в ньому кількості органічних кислот і виявля­ється після навантаження глюкозою і галактозою. Про порушення всмоктування вуглеводів свідчить і значне зниження екскреції Д-осилози з сечею після її перорального введення.

Про порушення ліпідного обміну свідчать зміни ліпідного спектру сироватки крові, зокрема: зниження рівня холестерину і фосфоліпідів в сироватці; падіння вмісту ліпідів в жовчі; стеаторея.

Характерними клініко-лабораторними ознаками недостатнього всмоктування кальцію є: - позитивний симптом м'язового валика; судоми; остеопороз; остеомаляція; немотивовані переломи кісток; гіпокальціемія; ціаноз; болі в кінцівках; глосіт.

На порушення водно-солевого обміну вказують такі клінічні прояви, як: - загальна слабкість; швидка втомлюваність; гіподинамія; болі в м'язах; зниження м'язового тонусу; стійкі нудота і блювота; екстрасистолії; артеріальна гіпотонія; зниження секреторної функції шлунка; залізодефіцитна анемія.

Порушення вітамінного обміну зустрічаються вже в початкових стадіях ентериту. Найбільш часто це стосується вітамінів С і В₂, В₆, В₁₂ і проявляються:

- кровоточивістю ясен; - носовими кровотечами; - гіперкератозом шкіри ніг; - анемією; - глосітом; - змінами з боку нервової системи і трофічними порушеннями (подразливість, сонливість, втрата апетиту, випадіння волосся, сухість в горлі, кон’юнктивіти, блефарити і інші).

Дещо рідше, переважно при ентериті ІІІ ст., порушується абсорбція жиророзчинних вітамінів, яка проявляється:

- курячою сліпотою; - сухістю шкіри і слизових оболонок; - підвищеною кровоточивістю.

Ендокринні порушення в основному виникають при середньому або важкому перебізі ХЕ і характеризуються:

- інсіпідарним синдромом (поліурія, ізостенурія, полідепсія); зростаючою кахексією; ознаками адіссонізму (слабкість, адинамія, гіпотонія, пігмента­ція шкіри і слизових оболонок); гіпофізарно-наднирковою недостатністю (загальна слабкість, адинамія, порушення серцевого ритму, сплющена цукрова крива після навантаження глюкозою).

Нерідко також мають місце порушення функції статевих залоз, про що свідчить:

- зниженням потенції у чоловіків; зміна менструального циклу та пригнічення функції щитовидної залози (зниження працездатності, брадикардія, набряклість обличчя, блідість шкіри).

Діагностика.

1. Копрологічне дослідження дозволяє виявляти стеаторею кишко­вого походження, яка проявляється появою в фекаліях жирних кис­лот і мил, амілорею і креаторея, зниженням рН калу нижче 5,5. (До­слідження рівня жиру в калі біохімічним методом - по Ван де Ка­меру).

2. Підвищення виділення з калом ентерокінази і лужної фосфа­тази, що особливо характерно для ентериту ІІ і ІІІ ступеня.

3. Визначення α - хімотрипсину калу, особливо для диференціаль­ної діагностики з панкреатичною недостатністю.

4. Проба з Д-ксилозою, яку вводять всередину в дозі 5 г і потім визначають понижене її виділення з сечею (в нормі з се­чею повинно виділятися не менше як 30 відсотків). Можна та­кож визначати рівень ксилодемії через 90 і 120 хвилин після прийому 25 мг Д-ксилози. (В нормі через 60хв рівень ксилодемії - 0,15±0,03,а через 120хв - 0,11±0,02 г/л. Проба з Д-ксилозою доз­воляє оцінити переважно функціональну активність проксимально­го відділу тонкої кишки.

6. Проби з навантаженням лактозою (крохмалем, глюкозою). Перорально дається 50 г лактози (крохмалю, глюкози), після чого визначається рівень глюкози в крові через 30-60-90-120 хв. При недостатності лактози рівень глюкози в крові перевищує базаль­ний не більше, ніж на 20 відсотків. Аналогічні зміни мають міс­це у випадках недостатності мальтози (після навантаження крох­малем) і фруктози (після навантаження глюкозою).

7.Проба з навантаженням альбуміном людської сироватки або казеїном, міченими ¹³¹J амінокислотами, зокрема метіоніном ³⁵S (для вивчення всмоктування білків). При порушенні всмоктування в тонкій кишці спостерігається плоска крива радіоактивності крові, зменшення ¹³¹J з сечею і його збільшення з калом.

8. Визначення вмісту індикану в сечі з метою виявлення процесів гниття.

9. Йод-калієва проба. В середину дають 0,25г йодиду калію, який запивають 20 мл води і визначають час появи йоду в слині. І забирають через кожні 2 хв в пробірки, в яких міститься 2 мл 10% розчину крохмалу. В нормі йод з’являється в слині не пізніше 12 хв. В присутності йоду розчин крохмалу стає синім.

10. Аналіз калу на яйця глистів і патогенні найпростіші.

11.Мікроскопічне дослідження біоптатів, отриманих при дуоденоскопії з біопсією слизової оболонки дистального відділу дванад­цятипалої кишки і при колонофіброскопії з біопсією термінально­го відділу тонкої кишки.

12. Серологічне тестування з використанням імуноферментного аналізу.

За допомогою цього методу можна виявити сироваткові антитіла до амеби, лямблій, іерсіній, стронгілоїди, ехінококів.

13. Посів кишечного соку і калу на виявлення явищ дисбактеріозу.

При ХЕ порушується склад мікробної флори, що заселяє товсту киш­ку, і різко зростає кількість мікробних тіл в просвіті тонкої кишки, нерідко досягаючи 10⁶-10⁹ в 1 мл кишечного секрету. В здо­рових людей мікробна флора в тонкій кишці відсутня або не пере­вищує 10⁴.

14. Рентгенологічне дослідження тонкої кишки в умовах штучної гіпотонії, а також товстої кишки (іригоскопія). Можна також вико­ристати провокаційний рентгенівський тест з дисахаридами (пасаж по тонкій кишці).

15. Дихальні тести, основані на визначенні в повітрі, що видихає­ться, вмісту ізотопів ¹⁴С і ³Н після внутрішнього, рідше внутрішньовенного введення лактози, міченої ізотопом вуглецю або водню. При недостатності переварювання або всмоктування лактози концентрація ізотопів в повітрі, що видихається, зменшується.

Наявність значної кількості тестів свідчить про те, що досліджен­ня тонкої кишки є одним з найважчих в гастроентерології. На думку А.В.Фролькіса (1989) вибір методів діагностики ентеральної недостатності залежить від типу лікувального закладу і реко­мендує проводити:

І. В поліклініці:

1. Копрологічне дослідження (виявлення стеатореї, креаторея, рН ка­лу, молочної кислоти і інших редукуючи субстанцій в фекаліях.

2. Визначення ефекту елімінаційних дієт (безглютенової, дієти з виключенням молока і молочних продуктів, злакових).

3. Отримання ефекту від деяких медикаментів (панкреатичних фер­ментів, мікроелементів, вітамінів, антибіотиків широкого спектру дії)

4.Дослідження крові з визначенням рівня загального білка, білкових фракцій, протромбіну, кальцію, креатиніну, холестерину, заліза.

5. Проба з йодистим калієм.

ІІ. В загальнотерапевтичному стаціонарі:

1. Проба на толерантність до лактози, інших дисахаридів.

2. Рентгенологічні методи.

ІІІ. В спеціалізованому гастроентерологічному стаціонарі:

1. Тест на всмоктування Д-ксилози.

2. Кількісне визначення жиру в фекаліях (по Ван де Камеру).

3. Тест з міченими ліпідами.

4. Тест на всмоктування міченого вітаміну В₁₂.

5. Дихальні тести.

6. Тест з альбуміном, міченим хромом.

7. Біопсія тонкої кишки з її морфологічним дослідженням і визна­ченням активності інтестінальних ферментів.

Диференціальний діагноз. Встановлення діагнозу хронічного ентериту обов’язково передбачає подальше дослідження длявиявлення етіології (А.С. Белоусов і співавт., 2002).

Хронічний ентерит необхідно диференціювати з іншими захворюван­нями тонкої кишки:

- хворобою Уіпла

- радіаційним, алергічним, аліментарним ентеритами

- хворобою Крона

- целіакією

- спру

- амілоїдозом кишечника

- первинною кишковою лімфомою

- еозинофільним гастроентеритом

- первинною кишковою лімфангектазією.

Необхідно також проводити диференціальний діагноз ХЕ з захворю­ваннями, при яких діарея і похудіння мають вторинний характер:

- ендокринними хворобами (гіпотиреоз, хвороба Адіосона, цукровий діабет)

- гормонально активними пухлинами (карциноїд віпома)

- ішемічним абдомінальним синдромом

- функціональними захворюваннями ЦНС, при яких порушується регу­ляція моторики тонкої кишки (астенічний, депресивний, істеричний синдроми).

- хронічним панкреатитом.

Лікування:

1. Госпіталізація хворих ХЕ необхідна в період вираженого загострення (при втраті маси тіла більше 10 кг, виражених дистрофічних змінах шкіри, нігтів, випадінні волосся, явищах гіповітамінозу, гіпопротеїнемії, анемії, змін зі сторони інших органів травлення, ендокринних дисфункціях).

2. Амбулаторне лікування ХЕ проводиться при легкій і середньої важкості формах захворювання і при можливості забезпечити регулярне дієтичне харчування.

3. Хворим на ХЕ заборонені роботи, які вимагають значних фізичних навантажень.

4. В період вираженої діареї необхідно призначити дієту №4 “а”, яка має енергетичну цінність 1800 ккал, і складається із 100г білків, 70г жирів, 250г вуглеводів. Зокрема, їжа повинна бути в протертому вигляді, і включати рисову і манну каші, слизисті супи, киселі, особливо з чорниці, м’ясо і рибу в промеленому вигляді, добре випечений черствий хліб з пшеничної муки або сухарі, міцний чай, несолений і нежирний творог.

5. Після зменшення профузного проносу хворим призначають дієту №4 “б”, енергетична цінність якої 3500 ккал і включає 135г білків, 70г жирів і 500г вуглеводів; кількість вільної рідини – 1,5 л на добу. При цьому рекомендуються сухарі і висушений вчорашній пшеничний хліб, сухе печиво, супи на нежирному м’ясному бульйоні з добре розвареними крупами, фрикадельками, страви з нежирних сортів м’яса і риби у вигляді шматка або котлети, фрикаделі, кнедлі, суфле, рулети (яловичина, телятина, курка, кролик, індичатина, судак, хек, окунь). З овочів рекомендується картопля, кабачки, диня, морква, зелений горошок, кольорова капуста у вареному і протертому вигляді. Протипоказані такі овочі, як білокачанна капуста, буряк, редиска, ріпа, щавель, шпинат, цибуля, часник, гриби. Можуть рекомендуватися страви і гарніри з рису, гречаної, манної крупи. Не рекомендується пшенична і перлова крупи. З молочних продуктів показані кефір, ацидофільне молоко, ряженка, російський і ярославський сири, творог у вигляді пудинга чи запіканки, творожної маси. Молоко може призначатися тільки в стравах і в обмеженій кількості. З напоїв показані відвар шипшини, чай, киселі. Вершкове масло додається в готові страви, а в натуральному вигля­ді з хлібом може призначатися не більше як 5-10г на прийом. Дієта №4 "б" рекомендується на 4-6 тижнів до повної нормалізації стільця, ліквідації загострення.

6. У випадках різкого загострення захворювання, значної діареї хворим ХЕ рекомендована один-два голодні дні. В ці дні рекомендується прийняти всередину лише 1-1,5л рідини за рахунок міцного, гарячого несолодкого чаю з лимоном (5-6 разів на день, 1-1,5 склянки), або розведеного кип’яченою водою соку чорної смородини, чорниці.

7. Хворим з легким і середнім ступенем ХЕ замість голодних днів можна призначати (з врахуванням індивідуальної переносимості):

- ацидофільний день - 1,5л ацидофільного молока на добу

- кефірний день - 1,5 л кефіру триденної давності

- яблучний день – 1,5 кг очищених від шкіри і пропущених через м’ясорубку яблук рівними порціями на протязі дня.

8. Хворим на ХЕ також можуть призначалися дитячі харчові суміші, го­могенізовані овочі і м’ясо, три рази на день, по 3-5 днів.

9.Медикаментозна терапія призначається з врахуванням етіології і патогенезу ХЕ, характеру і вираженості кишкових проявів і змін за­гального стану хворого, супутніх захворювань.

10. Згідно з сучасними концепціями (В.Т. Івашкін, 1997) при більшості кишкових інфекцій проведення специфічної антибактеріальної те­рапії не потрібно. Антибактеріальна терапія показана при ХЕ, викликаних:

а). Облігатною інфекцією: холерою; тифоїдною лихоманкою; дизентерійними шигеллами; клостридіями діфіціле; ентеротоксигенними ешерихіями колі (ЕТЕС), ентерогеморагічними Е.coli (ЕНЕС), кампілобактеріями, амебіазом, жіардіазом;

б). Факультативною інфекцією: сальмонелами; ієрсиніями; криптоспоридіями; мікроспоридіями.

Серед антибактеріальних препаратів призначають:

- тетрациклін - по 250 мг, 4 рази на день, протягом 5-7 днів

- левоміцетин - по 0,5г, 4 рази на день, 5-7 днів

- еритроміцин - по 200000 Од 4 рази на день (при стафілококовому дисбактеріозі), а при його недостатній ефективності - сігмаміцин (тетраолеан)

- олеандоміцин - по 0,25г, 4 рази на день, 7 днів

- при крипто- і мікроспоридіозі показано призначання ципрофлоксацину (4-фторхінолону) протягом одного-трьох днів

- для лікування мікроспоридіазу, жіардіазу призначають албендазол по 800 мг два рази на день, на протязі 5-7 днів

- при виявленні ієрсиніозу необхідно призначати левоміцетин – по 0,5г три рази на день протягом 7 днів, з послідуючим переходом на бісептол - 480 по1 табл. два рази на день на протязі 10-12 днів

- при протейному дисбактеріозі похідні 8-оксихоліну, зокрема, інтестопан, по 1 табл. три рази на день, після їди 7-10 днів, ентеросептол, мексаформ, мексазе; етероседів - по 1 табл. три рази на день, 7-10 днів.

- При стійкій діареї невіграмон (неграм) – по 0,5г 4 рази на день, на протязі 5 днів з тижневою перервою повторними курсами.

- у випадку виділення кампілобактерій необхідно призначати еритроміцин, тетрациклін, гентаміцин – по 40 мг внутрім’язево, 4 рази на день, 5-7 днів, фуразолідон.

- при ХЕ досить ефективними є препарати нітрофуранового ряду (фуразолідон, фуразонал, фурагін, фуракрилін) по 0,15г 4 рази на день протягом 7-10 днів. Препарати нітрофуранового ряду мають перевагу перед антибіотиками

- серед оксіхінолінових антисептиків, що не всмоктуються і не впливають на сапрофітну лакто- і біфідофлору, перевагу слід віддавати інтетриксу, призначаючи його по одній капсулі 4 рази на день, на протязі 10 днів, чи ерсефуріл – по одній капсулі 4 рази на день, 5-7 днів.

- у випадку ідентифікації синьогнійної палички,як збудника ХЕ, необхідно призначати поліміксина М сульфат в таблетках по 500000 ОД 6 разів на день, протягом 7-10 днів, чи гентаміцин внутрішньом’язево по 40-80 мг, 3-4 рази на день; карбеніцилін по 1г-2 рази на добу внутрішньом’язево.

- для лікування ХЕ, асоційованого з лямбліозом показані метронідазол (тріхопол) по 0,25г 3-4 рази на день, на протязі 7 днів; фуразолідон по 0,15г 4 рази на день, протягом 7 днів.

- при шістоматозах і трематодозах показаний празіквантель по 75-80 мг/кг всередину, два дні.

- у випадках кандідозу призначають ністатин або леворин по 500000 ОД 3-4 рази на день, 7-14 днів.

Пригнічувати ріст найбільш поширених ентеропатогенів, як показали дослідження ін вітро, можуть лактобацили. Тому з метою реімплантації нормальної кишкової флори хворим на ХЕ показані:

а) лактобактерин по 3-6 доз три рази на день всередину;

б) при всіх формах кишкового дисбактеріозу, що виник на фоні ентериту, кишкових формах амебіазу можна призначити ентероседів по 1-2 табл. три рази на день, 8-10 днів;

в) при дефіциті нормальної кишкової палички показано призначення колібактерину по 2-4 дози чотири рази на день;

г) дефіцит біфідобактерій-біфідумбактерин (вміст 1-2 ампул розчинити в двох ложках кип’яченої води і приймати всередину), ліофілізовану культуру ацидофільних паличок по 2 дози 3 рази на день, аутоштамми біфідобактерій;

д) при неможливості ідентифікувати тип дисбактеріозу показані комплексні препарати, як: ацилак, біфіцид, аципол, омніфлор, омніфлорал по 10-12 доз, розділивши їх на дві прийоми, 14-21 день;

ж) бактісубтіл по 0,2г три рази на день, 30-31 день;

з) бактиспорин по 1-2 капсулі 2-3 рази на день, 21-28 днів;

е) ентерол по 1-4 капсулі на добу за 1-4 прийоми, 14-21 день;

к) хілак-форте по 30 крапель – 2-3 рази на день.

Для ліквідації одного з найважливіших симптомів ентериту-діареї необхідно призначати препарати, що впливають на моторику тонкої кишки.

Серед інгібіторів кишкової моторики показано призначати:

А) лоперамід (імодіум) по 1 краплі на 2 кг маси тіла три рази на день, або по 1 капсулі три рази на день;

б) реасек по 2,5 мг (1 чи 2 табл. на день). У випадках профузної діареї можна призначити на перший раз чотири таблетки відразу;

в) кодеїну фосфат по 0,015г три рази на день, 3-5 днів;

При відсутності ефекту, наявності протипоказань до використання опіатів і при розвитку ХЕ на фоні демпінг-синдрому, хвороби Крона, діабету В.Т. Івашкін, С.І. Рапопорт (1998) рекомендують призначати сандостатин по 0,1 мг 2-3 рази на день підшкірно, курсами по 5-7. Сандостатин, крім того стимулює процеси всмоктування і гальмує кишкову секрецію.

Одночасно при ХЕ можна застосовувати в’яжучі і адсорбуючі засоби, як:

- вісмуту субнітрат по 0,5г, 4 рази на день, за 30хв до їди

- кальцію карбонат по 0,5-1г, 3-4 рази на день, за 30хв до їди

- смекта по 1 пакетику, 3-4 рази на день

- танальбін по 0,5 (1 таблетка) 3-4 рази на день, до їди і на ніч перед сном

- біла глина до 12г на день

- відвари та настої кори дуба, вільхових бруньок, трави звіробою, кореневища змійовика, лапчатки, плоди чорної смородини, чорниці, шкірки граната, кореня кваска кінського, алтею

Як адсорбуючі засоби можна призначати один із слідуючих препаратів:

- активоване вугілля (карболен) по 2-3 таблетки 3-4 рази на день, на протязі 5-7 днів

- ентеродез по 5г, 1-2 рази на день всередину, на протязі 2-7 днів, до зниження явищ інтоксикації (перед вживанням разову дозу розчиняють в 100 мг кип’яченої води

- поліпефан, по 1 ст. л. гранул розчинити в 1/2 –1 стакана кип’яченої води і приймати 3 рази на день, 5-7 днів

- фосфалюгель по 1 пакетику (вміст розчинити в 1/2 стакана води), 3-4 рази на день, 5-7 днів

Нерідко досить ефективними є комбінації різних препаратів, зокрема:

- білої глини

- карбонату кальцію по 0,5г

- дерматолу

- вісмута нітрату по 0,3г

Всі складові змішати і приймати по 1 порошку 3 рази на день за 30хв до їди. А також збори лікарських трав:

- плоди черемхи – 2г

- плоди кміну – 2г

- трави тисячолистника – 2г

- корінь валеріани – 2г

- кореневища лапчатки – 2г

Всі трави змішати і залити 200 мг окропу. Приймати відвар по 1-2 ст. л. за 30хв до їди, 7-10 днів.

Для зниження швидкості евакуації і досягнення антиспастичного ефекту при ХЕ можуть бути призначені екстракт беладонни, атропін, метацин, платифілін, но-шпа, бускопан, фенікаберан, галідор в звичайних дозах, відвари чи настої лікарських рослин (ромашки, м’яти, тисячелистника, шавлії, календули, звіробою).

З метою ліквідації болевих відчуттів, нормалізації тонусу тонкої кишки показано призначення спазмомену (отілонію броміду) по 40-80 мг (1-2 таблетки), 2-3 рази на день, 5-7 днів.

При ХЕ можуть бути призначені препарати, що володіють декількома напрямками впливу (ферментативний, адсорбуючий, в’яжучий, анти- спастичний ефекти). Серед них – юніензим по 2 таблетки два рази на день (вранці і ввечері) після їди, 7-14 днів, лінекс по 1-2 капсулі два-три рази на день, 5-7 днів, також дуспаталін (мебеверін) по 1 капсулі (200 мг) 2 рази на день вранці і ввечері, 3-5 днів.

З метою нормалізації травлення і всмоктування в тонкій кишці необхідно призначати препарати, що містять хлористоводневу кислоту, пепсин, жовч, панкреатичні ферменти. Перевагу необхідно віддавати мікро- гранульованим ферментам з захисним покриттям, серед яких найбільшою ефективністю відзначаються:

- креон по 1-2 капсулі під час бо після їди, 7-14 днів

- панцитрат по 1 капсулі три рази на день

- панзинорм по 1-2 драже три рази на день після їди

- фестал, дігестал, ензістал, котазім-форте, маркензім (препарати також містять жовч) по 1-2 таблетки три рази на день під час або після їди

Одночасно необхідно призначити вітаміни В₁, В₆, В₁₂, рибофлавін, фолієву, нікотинову кислоти, вітамін Е в звичайних фармакологічних дозах, полівітаміни (“мультітабс”, “юнікап”, “піковіт”, і ін.) перорально.

У хворих на ХЕ нерідко розвивається гіпохромна анемія внаслідок дефіциту заліза. Тому таким хворим показані препарати заліза: фероплекс по 2 таблетки три рази на день, ферокаль по 2-4 таблетки три рази на день, конферон по 1 капсулі на день, ферро-градумент по 1 таблетці один-два рази на день. При вираженій залізодефіцитній анемії препарати заліза вводять парентерально – ферум-лек, ектофер по 2 мл внутрішньом’язево, чи внутрішньовенно до нормалізації рівня гемоглобіну, а при В₁₂ - дефіцитній анемії – вітаміни В₁₂ по 500 мкг щоденно, 21-28 днів з наступним введенням по 500 мкг один раз на тиждень, до зниження ознак анемії.

З метою підсилення імунологічної реактивності організму у хворих на ХЕ ІІ, ІІІ ступеня показано призначення нуклеонату натрію по 0,1-0,2г три рази на день, два-три тижні; тімаліну по 20 мг внутрішньом’язево, один раз на день, на протязі 5-6 тижнів; Т-активіну по 100 мкг внутрішньом’язево один раз на день протягом 5-7 днів. Також може призначатися продігіозан внутрішньом’язево, один раз в 4-5 днів, до 4 ін’єкцій на курс, в наростаючих дозах від 12,5 до 50 мкг.

І.Н. Броновець і співав. (1998) рекомендують призначати хворим на ХЕ інтал по 2 капсули чотири рази на день, 7-10 днів, а потім по 1 капсулі, два-три рази на день на протязі двох тижнів.

У випадках переважання в клінічній картині хворих на ХЕ невротичних розладів показана психотерапія, акупунктура, нейролептики (еглоніл), транквілізатори (рудотель, седуксен), антидепресанти (амітриптилін, азафен). Характер і тривалість такого лікування повинна корегуватись психотерапевтом.

З фізіотерапевтичних процедур хворим на ХЕ рекомендується: зігріваючі компреси на навколопупцеву ділянку; ДМВ-терапію на ділянку кишківника (потужністю 30-40 Вт, тривалістю 10-15хв щоденно, 10-15 процедур на курс); електричне поле УВЧ на навколопупцеву ділянку (40 Вт, тривалістю 10хв, 10-12 процедур на курс, через день); електрофорез новокаїну, цинку на ділянку мезогастрія; парафіно-, грязе-, озокеритотерапія на рефлекторні зони в період загострення і на навколопупцеву зону в фазі ремісії, температури 40-48°С, по 30-40хв, 12-14 процедур на курс лікування; при ХЕ І ступеня, а також в період вираженої ремісії захворювання можуть призначатися слабомінералізовані мінеральні води (в гарячому вигляді, з розрахунку 5 мл на 10 кг маси тіла на добу, розділивши її на три прийоми за 15-20хв до їди), на курс 18-24 дні.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 638 | Нарушение авторских прав