АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гіпербарія

Людина перебуває в умовах підвищеного тиску газового і водного середовища в процесі водолазних спусків і кесонних робіт, під час пірнання і підводного плавання з аквалангом, при лікуванні штучними газовими сумішами або киснем в камерах підвищеного тиску і бароопераційних, при порятунку з відсіків затонулого підводного човна. Свої особливості має праця водолазів, акванавтів, а також підводників, які за родом діяльності систематично або періодично піддаються дії підвищеного тиску газового і водного середовища. Підвищення атмосферного тиску супроводжується наступними змінами фізико-хімічних властивостей газів:

а) підвищення парціальних тисків газів у газовій суміші;

б) підвищення розчинності газів (сатурація);

в) зменшення об’єму газів.

Провідну роль в розвитку гіпербаричного стану відіграє зміна розчинності газів.

Сатурація (лат. saturatio – насичення) – насичення рідин і тканин організму газами за умов підвищеного барометричного тиску.

Провідні ланки патогенезу: азотне отруєння, кисневе отруєння, баротравма.

Азотне отруєння – стан, що розвивається в організмі у зв’язку з накопиченням у тканинах вільного азоту і характеризується розладом функції центральної нервової системи: порушення координації рухів, втрата орієнтації в просторі, наркотичний стан після короткочасної стадії збудження (ейфорії).

Механізм розвитку азотного отруєння:

гіпербарія → сатурація (підвищення розчинності азоту в ліпідних структурах організму, зокрема в ліпідній оболонці мембран нейронів головного мозку) → пригнічення активності гальмівних нейронів (ейфорія) → підвищення активності гальмівних нейронів (наркоз)

Отруєння киснем – стан, зумовлений дією на організм підвищеного парціального тиску кисню, що виявляється порушенням функцій перш за все центральної нервової, серцево-судинної і дихальної систем.

Гіпероксемія (hyper - понад, oxygenium - кисень, haima - кров) – підвищений парціальний тиск О₂ в крові.

Гіпероксія (hyper – над, понад, oxygenium – кисень) – підвищений парціальний тиск кисню (рО₂) в тканинах організму.

Механізми розвитку кисневого отруєння при гіпербарії:

Збільшення утворення агресивних форм кисню і гідроперекисів ліпідів → виснаження системи антиоксидантного захисту клітин → пошкодження нейронів головного мозку → вегетативні порушення (тахікардія, нудота, запаморочення) → парестезії, локальні м’язові посмикування → генералізовані тонічні і клонічні (епілептиформні) судоми (гостра форма отруєння).

Дія активних форм кисню на альвеолоцити, які синтезують і секретують сурфактант → зменшення продукції сурфактанту → розвиток осередкових ателектазів, заповнення альвеол рідиною, набряк легень, а далі за участю мікробів → бронхопневмонія (хронічна форма отруєння).

При вираженій гіпероксії в клітинах органів і тканин відбувається інактивація дихальних ферментів, в результаті різко знижується утворення енергії (гіпоергоз): при зниженні метаболізму до 50% виключається специфічна діяльність органів, нижче 15% в клітинах можуть виникати однотипні реакції парабіозу (зсув рН в кислу сторону, підвищення сорбційних властивостей цитоплазми, гідратація, набухання мітохондрій та ін.), загибель клітин і в крайньому варіанті загибель цілісного організму. Цей стан класифікується як гіпероксична гіпоксія.

Продукція оксиду азоту (NО) в мозку при гіпероксії підвищується, оскільки кисень бере участь в синтезі оксиду азоту як косубстрат. Помірна гіпероксія викликає масову генерацію супероксиданіонів, які інактивують NО і послаблюють його вазодилаторну дію на кровоносні судини головного мозку, внаслідок чого переважає вазоконстрикція. Подальше збільшення дози стислого кисню призводить до гіперпродукції в ендотелії мозкових судин і в нейронах NО, який знімає захисну реакцію - вазоконстрикцію; гіперемія сприяє додатковому надходженню молекул кисню до нейронів мозку і викликає або прискорює нейротоксичний ефект судомної форми отруєння киснем.

Гіпербарична оксигенація – (hyper – над, понад, barys – важкий) насичення організму киснем під високим тиском. Оксигенобаротерапія (гіпербарична киснева терапія) – метод лікування в барокамері, що базується на застосуванні гіпербаричної оксигенації.

Декомпресійна (кесонна) хвороба – хвороба, яка розвивається після різкого переходу з умов високого атмосферного тиску до нормального і пов’язана з десатурацією і порушенням виведення з організму газів.

Перший систематичний опис декомпресійної хвороби зробили в 1854 році французькі лікарі Поль Бері Ваттель. Вони ввели термін „кесонна хвороба”, висунули тезу „про розплату після виходу з-під тиску”, визначили, що небезпека захворювання пропорційна величині тиску (глибині) і швидкості його зниження.

Патогенетичні наслідки декомпресії:

1. Декомпресія → збільшення об’єму газів в порожнинах організму (внутрішнє вухо, легені) → розрив барабанної перетинки, баротравма легень → кровотечі, газова емболія;

2. Декомпресія → зменшення розчинності газів → десатурація газів, розчинених в рідинах організму →

а) → локальне газоутворення в м’язовій тканині, суглобових, перитонеальній та інших рідинах → механічне подразнення бульбашками → м’язові, суглобові болі, шкірний свербіж та ін.;

б) → локальне газоутворення у тканинах з високим коефіцієнтом розчинення азоту (особливо у нервовій тканині) → порушення провідності по нервових стовбурах (судоми, парези, паралічі, порушення зору, слуху);

в) → венозна газова емболія → агрегація форменних елементів крові;

г) → артеріальна газова емболія → ішемія тканин;

3. Декомпресія → зниження pO₂ у вдихуваному повітрі → гіпоксія.

Патогенетичним методом лікування гострої декомпресійної хвороби є лікувальна рекомпресія – повторна дія підвищеного тиску (створюються умови для розчинення газових міхурців і виведення надлишкових газів через легені), експозиція під тиском і повільна декомпресія (профілактика повторного утворення газових міхурців) (Качмарська М.О., Угрин О.М., 2009).

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 976 | Нарушение авторских прав