АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Віддалені ефекти променевого ураження

Виникнення пухлин. «Променевий рак» вперше був одержаний в пробірці із клітин хом’яка 20 років тому при опроміненні в дозі, що не викликає променевої хвороби. Латентний період виникнення лейкозу – 2-3 роки, раку шкіри, легенів і пухлин інших локалізацій – до 20років.

Зменшення тривалості життя. У опромінених організмів розвивається раннє старіння, погіршується функція ендокринної системи, спостерігається дистрофія тканин, порушується мікроциркуляція (трофіка), руйнується тканина легенів. В експерименті опромінення призводить до скорочення життя як найпростіших (дріжджі), так і ссавців. Є гіпотеза про «ефект стабільного спадкового підвищення частоти загибелі клітин».

Спадкові дефекти. При дії ІВ порогова доза відсутня, і навіть найменші дози підвищують ймовірність мутацій в популяції, а кількість мутацій зростає пропорційно до дози опромінення. Підвищення частоти мутацій є небезпечним не так в одного індивідуума, як збільшення генетичного вантажу у цілій популяції. Наприклад, опромінення одного з членів подружжя в дозах, що подвоюють частоту мутацій (1,0 – 1,5 Гр) незначно підвищує небезпеку народження хворої дитини (з 4 – 5% до рівня 5 – 6%). Якщо ж таку дозу отримує населення цілого району, то число спадкових захворювань в популяції через покоління подвоїться.

Хронічна променева хвороба. Системи, які постійно регенерують (кровотворна, епітелій), довго зберігають здатність до відновлення, на відміну від гострої променевої хвороби. Навпаки, системи, що обмежено регенерують (нервова, ендокринна, серцево-судинна та ін.), відповідають складним комплексом функціональних зрушень, які маскують повільне прогресування дистрофічних і дегенеративних процесів.

Розрізняють чотири ступені хронічної променевої хвороби.

Перший ступінь. Характерні невеликі нервово-регуляційні порушення різних органів і систем, особливо серцево-судинної системи. Спостерігається нестійка помірна лейкопенія, рідко тромбоцитопенія.

Другий ступінь. Виражена недостатність перетравлюючих залоз, порушення з боку нервової, ендокринної, серцево-судинної систем; депресія кровоутворення зі стійкою лейкопенією і тромбоцитопенією; порушення обміну речовин, астенічний синдром.

Третій ступінь. Спостерігається глибока депресія кровотворення з анемією, лейкопенією і тромбопитопенією; атрофія слизової оболонки, шлунково-кишкового тракту, міокардіодистрофія, дегенеративні зміни в ЦНС, імунодепресія, геморагічний синдром, циркуляторні порушення.

Четвертий ступінь виділений тільки на основі експериментів. Дуже тяжкий стан з проносами, кахексією, загальною астенізацією організму.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 580 | Нарушение авторских прав