Вивчення патогенезу дозволяє правильно лікувати хворого, оскільки сучасні принципи і методи лікування базуються на уявленні про суть хвороби. Сучасна терапія є, головним чином, патогенетична.
Метою патогенетичного лікування хворого є вплив на головну ланку патогенезу, тобто переривання або зниження ефективності механізмів пошкодження і одночасно – активація адаптивних (саногенетичних) реакцій і процесів. Іноді ці групи заходів називають патогенетичною і саногенетичною терапією відповідно.
Як приклад лікувальної дії, що скерована на переривання патогенетичних реакцій пошкодження, можна назвати вживання антигістамінних препаратів при розвитку запалення або алергічних хвороб. При вказаних патологічних процесах утворюється надлишок гістаміну, що відіграє одну з ключових ролей у їх патогенезі. Гальмування синтезу і ефектів гістаміну дає істотний терапевтичний ефект. Одночасно досягнення цього ефекту попереджає розвиток і інших наслідків: розладів крово- і лімфообігу, набряку, болю та ін. Також при запальних захворюваннях використовують фізіотерапевтичні процедури, що викликають артеріальну гіперемію. При захворюваннях, в патогенезі яких важливу роль відіграє кисневе голодування, застосовують методи кисневої терапії на фоні антиоксидантів; антигіпоксанти. Патогенетичне лікування включає також і хірургічні методи (апендектомія, лікування глаукоми за допомогою лазерата ін).
Різновидом патогенетичного лікування є замісна терапія – це метод застосування агентів, які ліквідують дефіцит або відсутність в організмі якого-небудь фактора. Наприклад:
- препарати гормонів (у пацієнтів з недостатністю самих гормонів, наприклад, при ЦД, недостатності наднирників, гіпофункції гіпофізу, статевих залоз);
- препарати ферментів (наприклад, шлунку і кишківника при порушенні порожнинного або мембранного травлення при синдромах мальабсорбції);
- препарати вітамінів (при гіповітамінозах).
Саногенетичне лікування скероване на активацію адаптивних процесів в організмі: імуномодулюючі та імуностимулюючі препарати, які гальмують або попереджають формування імунопатологічних станів у пацієнтів із запальним або алергічним компонентом патогенезу різних хвороб (бронхіальної астми, дифузного гломерулонефриту, хронічного гепатиту, ревматоїдного артриту).
Для розробки патогенетичної терапії враховують закономірності перебігу типових патологічних процесів і проводять їх відповідну корекцію. Ефективність лікування значно підвищується при поєднанні (в тих випадках, коли для цього є підстави) етіотропного і патогенетичного лікування (наприклад, при запаленні, імунопатологічних процесах, лихоманці, гіпоксіях та ін.).
Контрольні питання
1. Методи патофізіології. Види експерименту. Основні етапи проведення експериментальних досліджень.
3. Основні закономірності та періоди в розвитку хвороби.
4. Механізми видужання (термінові, тривалі).
5. Поняття про термінальні стани (агонія, термінальна пауза, передагонія, клінічна смерть) та біологічну смерть.
Глава 2. ПАТОГЕННА ДІЯ ФАКТОРІВ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Хвороботворні фактори зовнішнього середовища мають ще такі назви, як «руйнуючі фактори» (І.М. Сеченов), «надзвичайні подразники» (І.П. Павлов), «стресори» (Г. Сельє), «екстремальні фактори», «погрожуючі впливи», а останнім часом з’явився термін «патогенні інформації». Серед них розрізняють механічні, фізичні, хімічні, біологічні, соціальні хвороботворні фактори.
Особливе значення у формуванні комплексних хвороботворних впливів для людини мають соціальні фактори, які комбінуються з усіма іншими хвороботворними факторами і опосередковують їх шкідливу дію.
В цьому розділі ми розглянемо лише деякі, ті, які мають безпосереднє відношення до спеціальності провізора, дії факторів зовнішнього середовища, а саме: хвороботворну дію на організм людини травматичного шоку, іонізуючого випромінювання, дію інфрачервоних і ультрафіолетових променів, електричної енергії, факторів космічного польоту, зміненого атмосферного тиску, біологічних та хімічних факторів, алкоголю, наркотичних та токсичних речовин.