АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Патогенна дія іонізуючого випромінювання

Всі ми протягом життя зазнаємо впливу іонізуючого випромінювання, джерелами якого є натуральні та штучні радіоактивні ізотопи, промислові, медичні, побутові апарати. Іонізуюче випромінювання широко використовують у сільському господарстві для виведення нових сортів рослин, обробки зерна та овочів, вибракування тварин; у промисловості – для знаходження щілин і пазух в металевих конструкціях, для стерилізації продуктів; у медицині – для діагностики і лікування багатьох захворювань (ядерна медицина). Енергію розпаду урану і плутону використовують на АЕС, підводних човнах і кораблях. З 1954 р. (з дня запуску першої АЕС) у світі скоїлося понад 120 аварій на ядерних реакторах із викидом радіоактивних речовин у зовнішнє середовище, найбільші з них такі: в 1957 р. у Великобританії та США, в 1986 р. в Україні і ФРН. Продовжується виробництво і випробування озброєння. І хоча в 1963 р. під тиском світової громадськості ці випробування були «сховані під землю» радіоактивне забруднення зовнішнього середовища – актуальна проблема сучасності.

Нерідкі й нещасні випадки на підприємствах, де використовують радіоактивні ізотопи. В 1987 р. повідомлялося про трагічні наслідки недбалості адміністрації Центру радіологічної терапії в Бразилії, коли після демонтування апаратури на звалище був викинутий апарат із радіоактивним цезієм. «Порошок, що світиться» потрапив до збирача відходів, який роздав його близьким і знайомим. У результаті цього постраждало близько 100 чоловік, понад 20 із них загинули. Навіть такі поширені в побуті прилади, як телевізори (особливо кольорові), інфрачервоні випромінювачі і люмінесцентні годинники, є джерелами іонізуючого випромінювання в мікродозах. Американський природознавець Барі Кононнер в книзі «Коло, що замикається» писав: «.. ніхто не мав наміру отруїти землю радіоактивними продуктами або загрожувати здоров’ю людини. Але тепер уперше в історії людські діти стали рости зі стронцієм-90 укісткахійодом-131 у щитовидній залозі».

Про ушкоджуючу дію іонізуючої радіації на організм було відомо давно. Ще в 1900 р. подружжя Кюрі, а ще раніше Анрі Беккерель спеціально вивчали на собі хвороботворну дію променів радію. Наші співвітчизники Е.С. Лондоні Гольдбергу 1903 р. вперше намагалися лікувати ними нашкірні пухлини, випробувавши промені радію на собі та одержавши сильні опіки. Іонізуючу радіацію стали називати «променями життя», коли вперше радіоонкологи успішно використали її для лікування раку. Але про згубну дію «променів життя» в той час відомо було мало. Професійним захворюванням рентгенологів на початку розвитку рентгенології став рак шкіри рук. У1959 р. була видана книга пам’яті лікарів і фізиків – жертв радіації. В ній наведені біографії сотень фахівців, що загинули від раку крові та лейкозів. Після атомних бомбардувань в Японії з тих, хто не загинув у 1945 р., до цього часу від лейкозу та інших злоякісних пухлин померло 100000 чоловік.

Однак «першими жертвами» променевої хвороби були кролики, розміщені Е.С. Лондоном і Гольдбергом в клітці, на якій була прикріплена ампула з радіоактивним радієм. Ця експериментальна модель дозволила вперше отримати дані про патогенез і симптоми променевої хвороби.

У 1904 р. німецький хірург Хайнеке виявив пагубну дію променів на лімфоїдну тканину. Почала розвиватися радіаційна імунологія. У 1906 р. французькі дослідники І. Бергон’є і Л. Трібондо встановили особливу чутливість клітин, що діляться, до випромінювання (закон Бергон’є – Трібондо). В 1927 р. німецький вчений Меллер відкрив променеве ушкодження хромосом у дрозофіл, тобто виявив мутагенний ефект. З’явився новий науковий напрямок – радіаційна селекція.

Неможливо перерахувати всі видатні відкриття в радіобіології. До теперішнього часу вже багато відомо про механізми дії іонізуючої радіації на організм, але й білих плям у цій галузі ще вистачає.

Етіологія променевого ураження. Причиною променевого ураження є іонізуюча радіація – такі види променів високої енергії, що можуть проникати в середовище (проникаюча радіація) і проводити іонізацію: діючи на атоми речовини, перетворювати їх в електрично заряджені іони.

Іонізуюче випромінювання – це рентгенівські і гамма-промені, альфа- і бета-частинки, протони, нейтрони і космічні промені. Впливаючи на організм, іонізуюча радіація може чинити як місцеву, так і загальну дію, викликаючи гостру і хронічну променеву хворобу. І в тому і в іншому випадку виникає симптомокомплекс, характерний для цієї причини. Наслідки променевого ураження залежать від багатьох факторів і умов – зовнішніх і внутрішніх (рис. 2.1).

Види випромінювання і його фізичні характеристики. Альфа-частинки мають велику іонізуючу і малу проникну здатність, гамма-промені – найбільшу проникну здатність. Гамма-промені, нейтрони і протони виявляють високу лінійну втрату енергії (ЛВЕ), рентгенівські промені і альфа-частинки – низьку ЛВЕ. Чим більша ЛВЕ, тим більша відносна біологічна ефективність випромінювання і тим сильнішим буде ушкодження.

До 1975 р. випромінювання вимірювали в рентгенах (Р) і радах. 1 Р дорівнює 0,95 рад (доза поглинання). В системі СІ дозу поглинання вимірюють в греях (Гр). 1 Гр дорівнює 1 Дж/кг і 100 рад (приблизно 100 Р). Потужність дози вимірювали Гр/год, МГр/год, Гр/доб. Біологічний еквівалент рентгена – бер. 1 бер дорівнює 0,01 Дж/г.

Одноразове опромінення більш безпечне, ніж опромінювання такою ж, але дробовою дозою. Якщо щурів однієї групи опромінювати дозою 10 Гр за 14 хв, а щурів іншої групи – тією ж дозою за 140 хв, то всі тварини першої групи загинуть, а повільно опромінені виживають, хоча зі слідами опромінення. Загальне опромінення більш безпечне, ніж місцеве. Наприклад, при лікуванні злоякісних пухлин місцево використовують такі дози опромінення, які при загальному опроміненні призвели б до загибелі тварин.

Радіоактивні речовини потрапляють у дихальні шляхи з пилом, в шлунково-кишковий тракт – із водою і продуктами. Найменш чутливі до радіації одноклітинні та черв’яки, найбільш чутливі – собаки, морські свинки і людина. В той же час знайдені мікроорганізми, які живуть під оболонкою атомного реактора.

Рис. 2.1. Механізм ушкодження ДНК при опромінюванні.

Фактори, які модифікують і відновлюють ці ушкодження

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1686 | Нарушение авторских прав