АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Патогенна дія на організм зміненого атмосферного тиску

Зміна тиску газів в навколишньому середовищі, як один з факторів зовнішнього середовища, може здійснювати патогенний вплив на організм людини. Патологічні зміни в організмі при гіпо- і гіпербарії виникають після виснаження захисно-пристосувальних реакцій організму. Швидкість розвитку патологічних змін в органах і тканинах організму при цьому, а також рівень реакцій адаптації до зміни барометричного тиску визначається філо- і онтогенетичними особливостями реактивності організму. Закономірності адаптації організму до гіпо- і гіпербарії є універсальними і тотожними при патогенній дії на організм і інших чинників зовнішнього середовища.

Гіпобарія.

Порушення, що зумовлені дією на організм низького атмосферного тиску, можуть виникати в людини при підйомі у гори, на літальних апаратах без кисневих приладів. Особливого значення цей фактор набуває за умов висотних польотів і в космосі при аварійних ситуаціях. В умовах гіпобарії відбуваються наступні зміни фізико-хімічних властивостей газів та рідин:

а) зниження парціальних тисків газів повітря (при відсутності змін їх процентного співвідношення);

б) збільшення об’єму газів;

в) зниження розчинності газів (десатурація);

г) зниження температури закипання рідин.

Кожен з цих факторів спричинює низку причинно-наслідкових змін, які спостерігаються при гіпобарії, але провідне місце належить падінню парціального тиску кисню (рО₂), що вперше було доведено в дослідах Поля Бера у 1878 році. Так, на рівні моря рО₂ дорівнює 160 мм рт. ст., а на висоті 12000 м – 30 мм рт. ст. Людина при таких низьких показниках парціального тиску кисню зберігає свідомість не довше 30-40 секунд.

Нозологічними формами, що виникають під впливом зниження атмосферного тиску є гірська і висотна хвороби.

Гірська хвороба – захворювання, що розвивається в організмі при підйомі на висоту більше 2000 м над рівнем моря в результаті зниження парціального тиску кисню (pO₂) у вдихуваному повітрі з вмиканням компенсаторних реакцій організму.

Провідні ланки патогенезу гірської хвороби: гіпоксемія, гіпоксія, гіпокапнія.

Гіпоксемія (hypo – під, нижче; охygenium – кисень; haima – кров) – зниження парціального тиску кисню в артеріальній крові нижче 60 мм рт.ст.

Гіпоксія – типовий патологічний процес, який характеризується зменшенням вмісту кисню в тканинах нижче 20 мм рт.ст. і виявляється абсолютною чи відносною недостатністю біологічного окиснення у клітині (кисневе голодування клітин органів і тканин).

Механізми розвитку гіпоксії при гіпобарії (гірська хвороба):

зниження pO₂ у вдихуваному повітрі → гіпоксемія → гіпобарична гіпоксична гіпоксія.

Гіпокапнія – зниження парціального тиску CO₂ в артеріальній крові нижче 40 мм рт.ст.

Механізм розвитку гіпокапнії при гіпобарії (гірська хвороба):

гіпоксія → подразнення хеморецепторів судин і дихальних нейронів → збільшення частоти і глибини дихання → надмірне виведення CO₂ з організму → гіпокапнія

Механізм розвитку гірської хвороби: зниження барометричного тиску, зниження pO₂ у атмосферному і альвеолярному повітрі веде до зниження pO₂ у артеріальній крові та зниження насичення гемоглобіну киснем, виникає гіпоксемія, гіперкапнія, газовий ацидоз. Такі зміни зумовлюють стимуляцію дихального, судинорухового центрів та хеморецепторів каротидного синуса. Виникає гіпервентиляція легень, тахікардія, підвищення АТ → гіпокапнія, газовий алкалоз → зниження збудливості дихального, судинорухового центрів, хеморецепторів каротидного синуса → періодичне дихання типу Чейна-Стокса, аритмія, зниження АТ → параліч дихального, судинорухового центрів.

Основні механізми компенсації при гірській хворобі:

а) збільшення легеневої вентиляції

б) тахікардія

в) підвищення артеріального тиску

г) перерозподіл крові, збільшення ОЦК

д) зсув кривої дисоціації оксигемоглобіну вправо

е) еритроцитоз

На висотах більше 7000-8000 м компенсаторні механізми виявляються неефектвними, що зумовлює неможливість існування людини на таких висотах без додаткового (апаратного) кисневого забезпечення.

Висотна хвороба – розвивається при раптовій розгерметизації літальних апаратів на висоті більше 7000 м над рівнем моря без включення компенсаторних реакцій організму.

Провідні ланки патогенезу висотної хвороби: гіпоксія, газова емболія, барокавепатії, вибухова декомпресія.

Газова емболія – закупорка судин бульбашками газів, які досягнувши діаметру капіляра утруднюють циркуляцію або навіть приводять до стазу крові. Газові бульбашки при критичному перенасиченні утворюються не тільки в крові, але і в лімфі, та інших рідинах (серозній, синовіальній) і в тканинах різних органів.

Механізм розвитку газової емболії при гіпобарії:

швидке зниження барометричного тиску (декомпресія) → формування декомпресійного перепаду тиску в системі “рідини, тканини і органи організму – оточуюче повітряне середовище” → десатурація (зменшення розчинності газів, що містяться у рідинах і тканинах організму і перехід їх з розчиненого стану в газоподібний) → утворення газових бульбашок (емболів) → рознесення газових емболів з плином крові → ішемія і гіпоксія органів і тканин

Барокавепатії – це декомпресійні розлади, що виникають внаслідок порушення вирівнювання тиску газів в порожнинних органах при зміні зовнішнього тиску. Так, на висоті 6000 м об’єм газів збільшується в 2,15 рази, а на висоті 10000 м – в 3,85 рази. Ці розлади проявляються: висотним метеоризмом, бароотопатією, баросинусопатією, бароденталгією, баротравмою легень.

Висотний метеоризм – відчуття здуття живота, болю в животі, внаслідок розтягнення стінки кишок газами, які збільшуються в об’ємі за умови зниження атмосферного тиску.

Бароотопатія, баросинусопатія, бароденталгія. Дані види барокавепатій суб’єктивно виявляються відчуттям закладеності або болем в ділянці вуха, додаткових пазух носа або болем зубів.

Баротравма легень виникає за умови різкого перепаду тиску в системі „повітряне середовище легень – оточуюче повітряне середовище” і характеризується пошкодженням і розривом легеневої тканини і судин внаслідок їх перерозтягнення з подальшим надходженням альвеолярного газу в тканину легень, середостіння, підшкірну клітковину грудей і в кровоносне русло. Найчастіше розвивається при аварійній розгерметизації кабіни літака за типом вибухової декомпресії.

Синдром вибухової декомпресії (на висоті 19000 м над рівнем моря і більше) – виникає внаслідок різкого зниження атмосферного тиску, що зумовлює значний перепад тиску в системі “рідини, тканини і органи організму – оточуюче повітряне середовище”.

Провідні ланки патогенезу:

1. Різке зниження pO₂ у вдихуваному повітрі → гостра гіпоксія

2. Збільшення об’єму газів в порожнинах організму (внутрішнє вухо, легені) → розрив барабанної перетинки, розрив альвеол → газова емболія

3. Десатурація → утворення бульбашок газу у судинах, камерах серця → розрив судин, гостра серцева недостатність → кровотечі з носа, вух, легеневі кровотечі

4. Зниження температури кипіння рідин до 36,6⁰С → закипання біологічних рідин → утворення великої кількості пари → розвиток тканинної емфіземи

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1646 | Нарушение авторских прав