АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Патофізіологічна характеристика наркоманій і токсикоманій

Найбільш поширені наркоманії і токсикоманії:

- наркоманія похідними опію та морфіну, коноплі (маріхуани), кокаїну, лізергінової кислоти; амфетамінами, фенциклідином, ноксироном;

- токсикоманії засобами, що пригнічують ЦНС (снодійні, транквілізатори, антагоністи гістаміну); засобами, що стимулюють ЦНС, антипаркінсонічними засобами (центральні холінолітики), леткими розчинами, засобами для інгаляційного наркозу, алкоголем.

Наркоманія морфінного типу. Її викликає опій, його препарати (пантапон, омнопон, лауданон) та близько 20 його алкалоїдів (морфін, кодеїн, героїн, тебаїн та ін.). До цієї групи належать також синтетичні препарати з морфіноподібною дією (фенадон, промедол). Морфінна наркоманія нерідко розвивається внаслідок помилкової лікарської тактики – безперервного довгого призначення препаратів опію. Препарати опію викликають сильну психологічну і фізіологічну залежність. Шляхи введення в організм різні. Сам опій курять, приймають перорально, вводять довенно.

Діють ці препарати лише 30-40 хв. При тривалому їх вживанні через 12-16 год після останнього надходження речовини в організм виникає абстинентний синдром, що триває (у випадку припинення надходження нових доз наркотику) 5-7 діб.

При цьому основними симптомами є порушення роботи кишково-шлункового тракту (нудота, блювання, пронос), біль у суглобах, озноб, тремор, приступи приливів до голови.

Наркоманія похідними з коноплі. Препарати коноплі мають багато назв: анаша, маріхуана, гашиш, бант, хасус, план, харас, дагга. Їх діючою основою є альдегід-дельта-9-тетрагідроканнабінол. Анашу курять, жують, виготовляють із неї напої. Ефект розвивається через 15-30 хв. Перші спроби часто супроводжуються нудотою, блюванням, гіркотою у роті, що потім зникають. На першій стадії наркотичного сп’яніння спочатку виникає фізичне почуття голоду, спраги, потім – почуття тепла, наростає стан легкості, невагомості, бажання стрибати, танцювати, приймати дивні пози. З’являються приступи нестримного сміху (які виникають навіть при найменшій зміні пози, русі співкурців). Увага відволікається, думок багато, вони без черги змінюють одна одну, фраз багато, але вони часто недобудовані, без закінчень. Утрачається контакт з оточуючими – курець не може зрозуміти, чому оточуючі не поділяють його веселого настрою, що викликає агресивність; характерні різкі емоційні коливання – гнів і злість змінюються нестримною веселістю, що доходить до екзальтації. У наркомана виникають фантазії та ілюзії, світ для нього набуває яскравого кольору, звуки здаються голосними.

На другій стадії посилюються ознаки пригнічення ЦНС – згасають фантазії, потік думок стрімко гальмується, потім можуть з’явитися страх, ідеї переслідування, погіршується настрій, відзначаються вегетативні кризи.

На 2-6-му місяці систематичного вживання анаші з’являється психічна астенія, погіршується пам’ять. З часом розвивається емоційне затьмарення, апатія, відгородженість від зовнішнього світу, психопатизація особи.

Кокаїнова наркоманія. Кокаїн – це продукт, що виготовляється з листків кокового куща. Він не викликає дієвої фізичної залежності, але індукує при довгому вживанні виражену психічну залежність, бо при його відміні майже завжди виявляється депресія, смакові та нюхові галюцинації. Кокаїн викликає прискорення метаболічних процесів в організмі, індукує ейфорію, суб’єктивно відчувається приплив сил, з’являється впевненість у собі. За поширеністю кокаїнізм займає третє місце після маріхуанової та амфетамінової наркоманій.

Амфетамінова наркоманія. Амфетаміни (фенамін та ін.) є потужними стимуляторами ЦНС та за механізмом дії нагадують кокаїн. Уперше їх стали застосовувати у 30-х роках для стримування апетиту при боротьбі з ожирінням. Вони також мають властивість підвищувати розумову та фізичну активність. Тому на Заході амфетаміни часто вживають учні коледжів, спортсмени для зняття втоми. При довгому їх уживанні виникає психічна залежність, розвиваються психопатичні риси – підозрілість, замкнутість тощо.

Фенциклідинова наркоманія. Фенциклідин почав використовуватися наркоманами відносно недавно, вживають його в основному підлітки та молоді люди. Фенциклідин може діяти як депресант, психостимулятор, галюциноген у залежності від дози і шляху його введення. Виникає вестибуло-мозочковий синдром, що характеризується відчуттям невагомості, ністагмом, порушенням м’язової координації. Смерть наркомана може настати в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, утоплення та інших травм.

Наркоманія препаратами ЛСД. ЛСД – напівсинтетичне похідне лізергінової кислоти. Починає діяти через 10-15 хв після прийому і нагадує легке алкогольне отруєння. Для ЛСД характерне індукування яскравих зорових галюцинацій.

Токсикоманія засобами, що пригнічують ЦНС. Найчастіше із снодійних засобів токсикомани використовують похідні барбітурової кислоти (барбаміл, фенобарбітал); із седативних засобів і транквілізаторів – седуксен, еленіум, тріоксазин, метакванол; із протигістамінних засобів – димедрол, піпольфен, супрастин. Великі дози цих препаратів викликають ейфорійний ефект, подібний до алкогольного. Зазвичай цей вид токсикоманії виникає при неправильному, безконтрольному їх використанні для боротьби з безсонням та неврозами. При тривалому вживанні виникає психічна залежність, а при відміні розвивається тяжкий абстинентний синдром (при барбітуратній токсикоманії тривалістю 10-15 діб).

Токсикоманія стимуляторами ЦНС. Для стимуляції ЦНС токсикомани використовують такі психостимулятори, як сиднокарб, сиднофен, ацефан, анальгетики (анальгін), а також алкалоїди типу кофеїну (чефір). При довгому вживанні цих речовин розвивається психічна залежність, що виявляється депресією при відміні препарату. З часом настає психопатизація особи.

Токсикоманія антипаркінсонічними речовинами (центральними холінолітиками). З цих препаратів зазвичай використовують циклодол, тропацин, норакін, рідинол у 2-3-кратних терапевтичних дозах.

В їх дії розрізняють чотири рівні: ейфорійний, звуженої свідомості, галюцинаторний, фаза виходу.

Галюцинації, що індукуються цими препаратами, на відміну від ЛСД, носять гострий чуттєвий характер. При довгому вживанні препаратів виникає психічна та фізична залежність; зростає толерантність – токсикомани приймають до 30-40 таблеток на добу для отримання попередніх ефектів (терапевтична доза цих препаратів складає не більше 1-2 таблеток на добу). Абстинентний синдром перебігає тяжко (тривалість його складає 7-12 діб).

Токсикоманія леткими розчинниками та речовинами для інгаляційного наркозу. Цей вид токсикоманії виник недавно, але вже набув достатньої поширеності. До речовин цієї групи належать бензин, ацетон, нітролаки, толуол, ефір, фторотан, хлоретил та ін. Усі вони – депресанти ЦНС, що викликають у малих дозах інтоксикацію, подібну до алкогольної, але менш тривалу. Час дії – 5-45 хв. Тривале вживання призводить до психічної залежності. Ремісії в результаті лікування недовготривалі; підлітки після лікування часто повертаються до вживання цих речовин.

Патогенетичні механізми наркоманій і токсикоманій. В організмі людини виявлені ендогенні морфіноподібні речовини, що виконують роль антистресорів, анальгетиків та ейфоригенів. До них належать мет- і лейенкефаліни та ендорфіни. На сьогодні виявлено ще декілька ендогенних морфіноподібних сполук, властивості яких вивчаються. Ще одна загальна назва цих речовин – ендогенні адаптогени – підкреслює, що їх призначення полягає у забезпеченні адаптації ЦНС до різних шкідливих впливів (стресів) і в збільшенні продуктивності її роботи (зняття стресів, неприємних емоцій).

Теоретично можна припустити, що в організмі деяких людей може виникнути дефіцит ендогенних адаптогенів, зумовлений індивідуальними генетичними особливостями, наслідком чого може бути ослаблення синтезу цих сполук; частими та довгими емоційними навантаженнями, що призводять до перевитрати ендогенних адаптогенів.

Таким чином, вживання наркотичних речовин можна розцінювати як несвідому спробу штучного поповнення ендогенних адаптогенів сполуками, що можуть імітувати їх дію.

На прикладі хронічного алкоголізму було показано, що утворені після приймання екзогенного етанолу сальсонол та тетрагідропапаверолін спроможні стимулювати опіатні рецептори гіпоталамічного «центру задоволення» і формувати тим самим психічну залежність від алкоголю. Те саме можна сказати і про похідні опію та морфіну. Ця гіпотеза добре пояснює ефекти морфіноподібних сполук та алкоголю, але не інших наркотичних і токсичних речовин.

Існує думка про те, що наркотичні і токсичні речовини, взаємодіючи з ліпопротеідними компонентами клітинних мембран, викликають їх конформаційні зміни, що порушують нормальне функціонування нейронів унаслідок порушення мембранних систем. Взаємодіючи в дозах, що не викликають тяжких уражень нейронів, ці речовини порушують, перш за все, найскладніші нервові процеси, які проходять із одночасною і взаємопов’язаною участю багатьох клітин. До таких процесів належать: активне кіркове гальмування, тонка регуляція роботи окремих кіркових зон і підкіркових центрів. При таких порушеннях можливе розгальмування «центрів задоволення» (індукція ейфорії), незбалансованість роботи чутливих центрів (індукція галюцинацій).

При більш високих концентраціях наркотичні і токсичні речовини пригнічують кіркову активність у цілому, що клінічно проявляється станом приголомшення. Врешті, ще більш висока концентрація цих сполук пригнічує роботу життєво важливих центрів (дихального і судинорухового), що нерідко є причиною смерті при передозуванні наркотиків і токсичних речовин.

Подана теорія добре пояснює ефекти барбітуратів, летких розчинників бензину, ацетону, нітролаків, речовин для інгаляційного наркозу, а також етанолу (враховуючи його ліпотропність).

Патогенез наркотизму складний, його потрібно розглядати за видами окремих наркоманій і токсикоманій, а також за стадіями захворювань. Безсумнівним є факт розвитку змін у ЦНС із наступними змінами в ендокринній та інших системах організму внаслідок порушення їх центральної регуляції. В свою чергу ці процеси посилюють тяжкість патологічних змін у ЦНС, породжують фізичну залежність від наркотиків. За період вживання наркотиків наркомани проходять через фазу звикання до наркотику власне до наркотичного синдрому. Звикання йде від психічної залежності до фізичної. Спочатку, в залежності від типу вищої нервової діяльності, виду наркотику, дози і шляху його надходження в організм, а також можливої психологічної настанови, наркотик викликає тяжкий ефект – ейфорійний, анальгетичний, антистресовий і т.д. Формується надання переваги наркотику, його починають вживати регулярно. Організм автоматично відповідає підвищенням толерантності до даної речовини (в результаті активації матаболізуючих систем), зниженням чутливості рецепторів до цих речовин, синтезом медіаторів, що виявляють конкурентний або функціональний антагонізм до них.

В результаті, наркоман змушений збільшувати дозу наркотику. Наприклад, наркотичні медичні препарати починають приймати в 2-10-кратних дозах, що за принципом «спорзного кола» знову призводить до збільшення толерантності до них. Різке зростання толерантності до наркотику і стає основною причиною фізичної залежності від нього, тому що саме вона породжує клінічний прояв абстинентного синдрому при порушенні регулярного прийому наркотику.

Врешті-решт розвивається виснаження усіх захисних систем, відбуваються зміни в психічній сфері (невротизація і психопатизація), з’являються ознаки органічного ураження ЦНС.

Принципи терапії наркоманій. Лікування наркоманій передбачає обов’язкову госпіталізацію. Перший етап – боротьба з абстинентним синдромом, коли необхідно зняти симптоми фізичної залежності. Для лікування використовують ті ж речовини, що і для усунення абстинентного синдрому в процесі лікування хронічного алкоголізму. Важливе значення має нормалізація сну. На другому етапі проводиться боротьба з психічною залежністю від наркотиків, при цьому важливого значення набуває психотерапія, гіпноз, вироблення негативних умовних рефлексів на наркотик, а також працетерапія. На третьому етапі (уже не в стаціонарі) застосовується підтримуюча терапія, яка в основному зводиться до психотерапії та активного спостереження за хворим.

Контрольні питання

1. Патогенна дія на організм променевої енергії. Її види.

2. Патогенна дія на організм ультрафіолетових променів, фотосенсибілізація.

3. Синдром сатурації і десатурації: етіологія, патогенез.

4. Загальна і місцева дія на організм термічних факторів.

5. Патогенна дія нікотину на організм.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 770 | Нарушение авторских прав