АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Специфічні і неспецифічні ланки в патогенезі.

В процесі розвитку будь-якої хвороби, як правило, виявляються неспецифічні і специфічні механізми.

Неспецифічні механізми визначаються включенням у патогенез типових патологічних процесів, які характеризуються закономірним, стереотипним і генетично детермінованим розгортанням у часі різних процесів: запалення, лихоманки, розлади мікроциркуляції, тромбозу та ін.

Приклади неспецифічних нейроендокринних реакцій:

- парабіоз – це застійне збудження, яке не поширюється і виникає у разі пошкодження збудливої тканини (блокади серця);

- патологічна домінанта, якою може бути будь-яка структура, що вийшла з-під контролю, з надмірно посиленою функцією (напр., гіперактивний нервовий центр та ін.);

- порушення кортико-вісцеральної динаміки – зумовлене наявністю тісного зв’язку між корою мозку і внутрішніми органами. Зв’язок цей насамперед регуляторний, позитивний, однак він може виступати і як патогенетичний фактор.

- трофічна функція нервової системи – при таких зовсім різних захворюваннях, як цукровий діабет і туберкульоз, саме від нервової системи, від її трофічної функції залежить в одному випадку чутливість тканини до інсуліну, а в іншому — її резистентність до мікобактерій туберкульозу;

- стрес (від англійського „stress” - напруження) – є сукупністю захисних і ушкоджувальних реакцій організму, що виникають в результаті нейро-ендокринних і метаболічних змін у відповідь на дію надзвичайних або патогенних чинників, що виявляються адаптаційним синдромом. Згідно теорії Г.Сельє про стрес, різні подразники (теплота, холод, токсин, біль) завжди спричинюють стандартну, неспецифічну реакцію – викид кортикотропіну (гормону гіпофіза), на який кора надниркових залоз відповідає підвищеним синтезом гормонів. Якщо вплив подразників не дуже тривалий і не дуже значний, гормони надниркових залоз лише допомагають організму адаптуватись до обставин. Коли вплив ушкоджувального агента надмірний, розвивається хвороба або смерть.

Встановлення специфічних для певної хвороби патогенетичних механізмів, що, як правило, визначають появу патогномонічних синдромів і симптомів, відіграє істотну роль у діагностиці і терапії. До таких синдромів належать, наприклад, сечовий синдром (олігурія, мікрогематурія та ін.), вазоренальна гіпертонія (нирково-ішемічного генезу) та ін. Кожен з цих синдромів має свої специфічні для даного захворювання механізми, відмінні від порушень функції виділення нирок, регуляції кров’яного тиску і водно-сольового обміну при інших захворюваннях (наприклад, гіпертонії, нефротичних набряках). Не менш важливе значення такі специфічні механізми патогенезу мають і для патогенетичної терапії.

Проте, чіткого розмежування специфічних і неспецифічних механізмів не існує. Так, для різних видів спадкових гемоглобінопатій характерна наявність специфічних дефектів гемоглобіну (Нb): при таласеміях — незбалансований синтез одного з ланцюгів глобіну – a чи b, при серповидноклітинній анемії в молекулі глобіну залишок глутаміну замінений на валін. Разом з цими патогенетичними ланками, специфічними для кожного з названих різновидів анемії, для всіх анемій характерна наявність неспецифічних, але значимих для їх розвитку механізмів. До них відносять гіпоксію, ацидоз, дисбаланс іонів і води та інші зміни.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 660 | Нарушение авторских прав