АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Пухлини

Пухлини людини відомі ще з давнього часу. Опис окремих форм пухлин можна знайти в роботах Гіппократа. Новоутворювання кісток були виявлені у деяких мумій стародавнього Єгипту. Але незважаючи на вік цієї патології, в сучасних уявленнях про етіологію і патогенез пухлин багато невідомого.

В останні роки все більше значення набуває експериментальна онкологія (наука про пухлини). Вона розглядає загальні та окремі питання онтогенезу, етіологію пухлин, з’ясовує механізми дії канцерогенних речовин, сприяє пошуку і дослідженням нових протипухлинних препаратів. Важко назвати медичну дисципліну, яка не мала б відношення до онкології. Важливе місце в цій проблемі займає патофізіологія.

Пухлинний процес – це типовий патологічний процес, що характеризується нерегульованим необмеженим розростанням тканини, не пов’язане із загальною структурою враженого органу та його функціями.

Для пухлин характерний атипізм – відміна пухлин від нормальних тканин. Вона полягає у відносній автономності росту, особливостях розмноження, диференціювання, метаболізму, структури, функції та антигенного набору пухлинних клітин.

Відносна автономність пухлини. Пухлинні клітини здатні виробляти власні фактори росту шляхом автокринної секреції. Це α- і β-трансформуючі фактори, епідермальний фактор росту, інсуліноподібні фактори росту І і ІІ. Ці фактори забезпечують утилізацію енергетичних і пластичних субстратів із оточуючого середовища і включають механізми ділення пухлинної клітини. Ростові фактори, які продукує пухлина, стимулюють подальший ріст маси пухлини і знижують потребу новоутворення в екзогенних факторах росту. Вважають, що саме автокринна секреція факторів росту лежить в основі відносної автономності пухлини, її незалежності від регуляторних зовнішніх факторів.

Біохімічний атипізм. Біохімічно пухлинна клітина відрізняється від нормальної характером і активністю ферментних систем. Останні в різних пухлинах і на різних етапах її розвитку відрізняються в тій чи іншій мірі від ферментних систем відповідних нормальних клітин перш за все інтенсивністю своєї дії, що дозволило зробити висновок про спотворення активності ферментативних функцій пухлинної клітини.

В основі біохімічних особливостей пухлинної тканини лежать зміни генетичної регуляції клітини. Внаслідок репресії одних генів припиняється синтез пов’язаних з ними ферментів, структурних білків та ін. Депресія інших спричинює появу в клітині нових типів білків, ізоферментів. Репресується, частіше за все, вироблення ферментів і білків, які дають змогу клітині виконувати спеціалізовану функцію, й активуються шляхом депресії ті ферменти, які забезпечують нерегульований поділ клітин.

Важливим біохімічним атипізмом пухлинної клітини є активація синтезу нуклеїнових кислот (змінюється набір трьох видів ДНК-полімераз: зменшується кількість ДНК-полімерази-3 та збільшується кількість ДНК-полімерази-2). У пухлинних клітинах якісно і кількісно змінюється синтез і метаболізм білків, катаболізм білку знижується настільки, що навіть у голодуючому організмі білок пухлини не бере участі в процесі загального проміжного обміну. Більше того, методом ізотопних індикаторів було встановлено, що коли тканини голодуючого «господаря» втрачають амінокислоти, пухлина «привласнює» їх собі, за що отримала назву «пастка азоту». Через втрату ферментів може втрачатися здатність до синтезу незамінних амінокислот (L-аспарагін та ін.).

Пухлинна клітина характеризується особливими фізико-хімічними властивостями (фізико-хімічний атипізм): більшою, ніж у нормі, водянистістю цитоплазми, більшим вмістом білку, холестерину, недоокиснених продуктів обміну. Пухлинні клітини можуть продукувати гіалуронову кислоту, з чим, можливо, пов’язана інвазивність пухлин.

Енергетичний атипізм пухлини виражається в посиленні гліколізу та пригніченні тканинного дихання. Основою енергетики пухлини є гліколіз. Він протікає не тільки при відсутності постачання клітині кисню, а й при його наявності, що створює певну незалежність пухлини від постачання кисню і дозволяє пояснити можливість існування пухлини при незначній, порівняно з масою тканини, кількості судин, тобто при мінімальному кровопостачанні. Ця особливість енергетики пухлинної клітини створює надлишок енергії, яка використовується для росту і синтезу структурних білків, що відбувається при зниженні специфічної функції клітини. Проте у зв’язку з різким посиленням анаеробного перетворення вуглеводів у пухлинній тканині може накопичуватися значна кількість молочної кислоти, що призводить до локального ацидозу.

Антигенний атипізм. За антигенним складом пухлинна тканина відрізняється від нормальної, з якої вона походить. Так, у пухлинах можуть виявлятися антитіла, властиві ембріональним тканинам (пухлинно-ембріональні антитіла). Наприклад, за наявністю фетального білку α-фетопротеїну (Г.І. Алель) можливо діагнозувати пухлину печінки – гепатому до появи її клінічних ознак. Слід відзначити, що поява в організмі пухлинних клітин не обов’язково призводить до розвитку пухлинного процесу. Клони пухлинних клітин потрапляють під контроль імунологічно компетентної тканини, і внаслідок імунологічних реакцій клон з антигенними особливостями усувається. Таким чином, пухлинна тканина росте в результаті уникання пухлинних клітин від імунологічного контролю.

Механізмами уникання імунологічного контролю є маскування антигенів, антигенне спрощення, синтез ембріональних антигенів й імунодепресія раковими токсинами.

Морфологічний атипізм пухлини може проявлятися порушенням органотипічного, гістотипічного і цитотипічного диференціювання.

Для доброякісних пухлин більш характерні дві перші ознаки, бо при них на перший план виступає порушення тканинних взаємовідносин, властиве даному органу, в той час як основою злоякісних пухлин в першу чергу є порушення цитотипічного диференціювання, що відзначає прояв пухлинного росту на рівні клітини. На світлооптичному рівні морфологічні ознаки атипії клітин пухлини проявляються в їх поліморфізмі або, навпаки, в мономорфізмі (останнє особливо характерне для найбільш злоякісних пухлин). Різко виражені поліморфізм ядер, ядерець, гіперхроматоз ядер, порушення ядерно-цитоплазматичного індексу у зв’язку зі збільшенням ядер, численні мітози з переважанням серед них патологічних.

Функціональна анаплазія проявляється втратою функцій, які клітини здатні були виконувати до диференціювання (у гематомі, наприклад, припиняється синтез жовчних пігментів).

Поряд з атипізмом визначаються й ознаки диференціювання пухлинних клітин з утворенням у них специфічних структур.

Таким чином, у пухлині можливо простежити дві протилежні тенденції – до атипії («диференціювання» анаплазії, катаплазії) і до диференціювання. Диференціювання пухлинних клітин завжди неповне, атипічне й афункціональне, але продукти диференціювання дозволяють встановити тканинну приналежність пухлини, а часто й її гістогенез. Диференціювання виявляється не тільки в появі структур, характерних для нормальних клітин даної тканини органа.

Диференціювання супроводжується зміною функції клітин і виявляється в формі продукції специфічних структурних білків (міозину, колагену), секретів (слиз), гормонів (паратгормон, гастрин, глюкагон), зміною активності ферментів (наприклад, фосфорилази).

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1130 | Нарушение авторских прав