АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Особливості доброякісних і злоякісних пухлин.

В залежності від ступеня тканинного атипізму, розрізняють пухлини доброякісні та злоякісні.

Термін «доброякісні пухлини» дещо умовний, тому що ці пухлини по суті, є осередковою гіперплазією тканини. Говорячи про доброякісні пухлини, мають на увазі, що вони не викликають значних розладів функцій організму і його загибелі своїм існуванням, але, якщо пухлина розташована в життєво важливому органі і здавлює його, вона може викликати загибель як цього органу, так і організму в цілому (рис. 11.1 а-б). Інакше кажучи, вона буде доброякісною за своїми особливостями (не буде клітинного атипізму і порушення обміну речовин), але злоякісною за своєю локалізацією (наприклад, доброякісні пухлини головного та спинного мозку).

Доброякісні пухлини ростуть, здавлюючи та розсуваючи тканини (експансивний ріст), мають капсулу, не дають метастазів, не викликають кахексії (рис. IV, V), мають тільки тканинний атипізм (структура тканини порушена, клітини нормальні).

Злоякісні пухлини проростають в оточуючі тканини, руйнуючи їх (інфільтративний ріст) (рис. 11.1 в), призводять до стану виснаження – кахексії. Оскільки кахексію викликає пухлина епітеліальної тканини, тобто рак, її звичайно називають раковою кахексією. Механізми розвитку кахексії пов’язують в основному з глибокими змінами метаболізму пухлинної тканини, які впливають на обмін речовин організму в цілому. Для злоякісних пухлин характерний і тканинний, і клітинний атипізм (різко порушена тканинна структура і завжди є незрілі клітини). Крім того, важливою особливістю злоякісних пухлин є їх здатність до метастазування.

Рис. 11.1. Ріст пухлин: а – пухлинний зачаток; б – доброякісна пухлина

(експансивний ріст); в – злоякісний ріст (інфільтративний ріст)

(за В.В. Сєровим. М., 1986)

Метастазування – це процес відриву від пухлини окремих клітин (перенесення їх в інші з подальшим розвитком на місці прикріплення аналогічного новоутворення.

Розрізняють три шляхи метастазування пухлинних клітин:

- гематогенний – по кровоносних судинах;

- лімфогенний – по лімфатичних судинах;

- тканинний – безпосередньо від однієї прилеглої тканини до іншої або по міжтканинних просторах.

Механізм утворення метастазів достатньо ще не вивчений. Не визначені причини вибіркової локалізації метастазів при пухлинах різної локалізації структури. Наприклад, для раку легень характерні метастази у головний мозок, кістки, надниркові залози; для раку нирки – у кістки, проростання вдовж ниркових вен і нижньої порожнистої вени з утворенням всередині цих судин масивних пухлинних конгломератів.

Рис. 11.2. Шляхи метастазування пухлинних клітин

Етіологія пухлин. Причинами розвитку пухлини є різні фактори, здатні викликати перетворення нормальної клітини в пухлинну. Вони називаються канцерогенними, або бластомогенними. Для них характерна відсутність субпорогових канцерогенних доз, а також притаманний ефект сумації і кумуляції.

Хімічні, фізичні та біологічні фактори, різні за своєю природою і способом впливу на організм, але однакові за здатністю до порушення регуляції клітинного поділу, становлять одну етіологічну групу.

Іноді фактори, які не є канцерогенними, здатні посилити дію канцерогенів. Таке явище називається коканцерогенезом.

Однією з важливих концепцій етіології злоякісних пухлин є теорія хімічного канцерогенезу.

Хімічні канцерогени людини поділяють на професійні (виробничі), лікарські та природні. До виробничих належать ароматичні аміноазосполуки, азбест, вінілхлорид, сполуки металів, бензол, нітрозаміни та ін.

Аміноазосполуки, аміни, нітрозаміни мають виражену органотропність. Наприклад, при введенні нафтиламіну у людей та тварин розвивається рак сечового міхура, а диметиламіноазобензол у досліді викликає в 80 % випадків рак печінки незалежно від шляхів введення цієї речовини в організм.

Органотропність канцерогених речовин пояснюють утворенням в ураженому органі активних речовин із менш активних попередників, причому вони можуть змінюватися навіть через невеликі перебудови в молекулі (нітрозаміни). Так, диетилнітрозамін викликає переважно рак печінки та стравоходу, триметилнітрозосечовина – пухлини головного мозку та периферичної нервової системи та ін.

Ароматичні аміни (бензидин, 2-нафтиламін та ін.), застосовані ванілінофарбовій промисловості, викликають у людини рак сечового міхура, азбест – рак легень, мезотеліому плеври, вінілхлорид – пухлини різної локалізації (ангіосаркома печінки, гемобластози, рак легень, пухлина мозку). Деякі сполуки металів (оксид кадмію, хромати, сполуки нікелю) здатні викликати у людини пухлини легень (рис. VI), носової порожнини.

До лікарських канцерогенів належать диетилстильбестрол (ДЕС), пиклофосфамід, мелфалан, фенацетин, хлорнафтазин та ін. Використання диетилстильбестролу призводить до розвитку раку піхви та шийки матки у молодих жінок, які зазнали дії цього препарату в пренатальному періоді. Вживання циклофосфаміду призводило згодом до розвитку раку сечового міхура, мелфалану – до виникнення пухлин кровотворної системи. Фенацетин при довготривалому вживанні як анальгетик може викликати пухлини ниркової миски.

Канцерогени природного походження, що зустрічаються в складі їжі та серед речовин, які використовуються у медицині та в промисловості, здатні викликати пухлини у людини (афлатоксин, миш’як).

Грибок Aspergillus flavum синтезує афлатоксин – речовину з надзвичайно вираженими канцерогенними властивостями – може утворюватися в їжі при її тривалому зберіганні в теплому вологому середовищі. З дією афлатоксину пов’язують різке прискорення розвитку раку печінки в деяких країнах Африки. У дощове літо весь урожай земляних горіхів (арахісу) буває заражений грибком, який продукує афлатоксин. Грибок паразитує також на кукурудзі, рисі, яйцях, порошковому молоці.

Канцерогенність миш’яку була відома здавна (професійний канцероген у виноградарів, які застосовували його як пестицид, лікарський канцероген). Миш’як викликає пухлини шкіри, а у виноградарів також і рак легень.

Теорія фізичного канцерогенезу. Крім хімічних речовин, канцерогенну дію справляють і деякі фізичні фактори (теорія фізичного канцерогену). До них відносять радіацію, ультрафіолетові промені, озон та ін.

Ультрафіолетові промені здатні викликати пухлини шкіри як у людини, так і лабораторних тварин.

Частота раку шкіри у людини, викликаного ультрафіолетовими променями, збільшується у північній півкулі зі зменшенням географічної широти.

Детально вивчені й канцерогенні властивості іонізуючих випромінювань (рентгенівських і γ - променів, нейтронів, протонів, α- і β-частинок) як при зовнішній дії, так і при введенні в організм радіонуклідів. Джерелами інформації про канцерогенну дію радіації на людину були фахівці, які працювали в умовах високих доз радіації; хворі, яким проводилося опромінювання з діагностичними або лікувальними цілями; жертви атомних бомбардувань у Хіросімі та Нагасакі. Значно поповнився банк даних відомостями про вплив радіації на організм людини після аварії на Чорнобильській АЕС (1986).

У 1911 р. вперше (Роус) була встановлена вірусна етіологія фіброми та папіломи кроликів, раку молочної залози мишей. Потім був відкритий вірус мишачого лейкозу (Біттнер, 1939). Отримані факти дозволили сформулювати вірусну теорію канцерогенезу.

У 1945 р. Л.А. Зільбер запропонував вірусогенетичну теорію канцерогенезу. Механізм пухлинної трансформації пояснюється тим, що геном вірусу укорінюється в геном клітини, вбудовується в молекулу ДНК, інтегрує з нею або «переписує» на неї свою інформацію. Після цього дана клітина починає відтворювати собі подібних згідно вже не з своїм кодом, а генетичним кодом даного вірусу. Через те, що вірус – внутрішньоклітинний паразит і клітина є для нього живильним середовищем, його код забезпечує численне розмноження клітин, тобто задає програму безмежного створення живильного середовища для вірусу.

Ця теорія знайшла своє експериментальне підтвердження. Особливе значення мають дані Хюбнера та Тодаро, які свідчать про те, що онкогенні віруси С-типу визначаються у здорових тканинах тварин різних видів та передаються по вертикалі, тобто через зиготу. Однак пухлини при цьому не виникають, мабуть, внаслідок того, що в процесі еволюції організм створив гени, репресуючи вірусний геном, і вірус за певних умов відіграє лише роль «пускового поштовху» в канцерогенезі.

У 60-ті роки сформувалася мутаційна теорія. Згідно з цією теорією, хімічний або фізичний фактор є канцерогенним лише в тому випадку, якщо він призводить до деполімеризації молекули ДНК. У цьому випадку утворюються окремі групи нуклеотидів, які потім завдяки здатності ДНК до самоскладання рекомбінуються в нову молекулу ДНК, в якій можуть бути закодовані і нові спадкові властивості, в тому числі і здатність до необмеженого росту, і розмноження клітин без ознак її дозрівання. Однак всупереч відомому факту, який свідчить про те, що генетична інформація повинна передаватися в одному напрямку: від ДНК до РНК, а не навпаки, С.М. Гершензон(1960) і Темін (1964) показали, що передання спадкової інформації можлива не тільки від ДНК до РНК, а й у протилежному напрямку, тобто для вбудовування в геном клітини геному канцерогенного вірусу (онковірусу) має значення «зворотна передача генетичної інформації». Був знайдений особливий фермент, який за РНК, як за матрицею, здійснював синтез комплементарної ДНК. Фермент був названий «оберненою транскриптазою», або «РНК-залежною ДНК-полімеразою» (або ревертазою). За її допомогою віруси можуть здійснювати трансляцію інформації від РНК і ДНК.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1049 | Нарушение авторских прав