АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Набряки

Набряк – затримка води в організмі.

Характеризується накопиченням рідини головним чином в міжклітинному просторі. Утворення набряків частіше зумовлене надлишком води i затримкою в організмі натрію.

Роль натрію (осмотичний фактор) зводиться до залучення води до тканин, якщо в організм тривалий час потрапляє надлишкова кількість натрію. Одним з прикладів є гiперальдостеронiзм, механізм якого описаний вище.

Роль гідростатичного (механічного) й онкотичного факторів у патогенезі набряків була досліджена Старлiнгом. Він показав, що набряки з’являються внаслідок підвищення гiдростатичного тиску в судинах i зменшення онкотичного тиску плазми крові.

При серцевій недостатності, яка супроводжується слабкістю правого шлуночка серця, кров застоюється в порожнистих венах, підвищується центральний венозний тиск – збільшується фільтраційний тиск у венах, що пояснюється зниженням вмісту білків в плазмі крові внаслідок «розведення» затриманої рідини. Приклад порушення рівноваги Старлiнга – місцеві набряки при венозному застої, що супроводжує тромбофлебіт.

Роль підвищення проникності стінки судин (мембранний фактор) достатньо велика. Особливо часто підвищена проникність стінки капілярів для білку позначається на виразності та довготривалості затримки рідини в міжклітинному просторі. Підвищена проникність може бути викликана різними причинами (токсичним фактором, впливом кислих продуктів обміну, медіаторами, алергією, запаленням та iн.). Значну роль в проникності стінки судини відіграє гіалуронiдаза, активність якої збільшує деполімеризацiю міжклітинної речовини.

Роль лiмфоутворення (лiмфогенний фактор) пов’язана з виразністю проникності судин. Лімфа – це мiжтканинна рідина з деякою кількістю профільтрованого білку.

Рис.12.1. Схема розвитку лімфогенного набряку (за П.Ф. Литвицким, 2003)

При порушенні відтоку лімфи внаслідок механічної перешкоди (венозний застій) набряки посилюються ще більше (рис 12.1).

Серцеві, або застійні, набряки – ознака серцевої декомпенсації. Механізм утворення пов’язаний із розладами від току крові. Внаслідок підвищеного венозного тиску (гідростатичний фактор) рідина з судин більш активно переміщається в iнтерстицiальний простір. Переходу води сприяє підвищена проникність клубочків нирок та обмежена реабсорбція білка в канальцях (фактор проникності). Застійні явища в печінці обмежують синтез альбумінів, β-глобулінів та ін. Гіпопротеїнемія (онкотичний фактор) та високий гідростатичний тиск сприяють переходу рідини в міжклітинний простір.

Внаслідок порушення кровообігу в клубочках нирок посилюється утворення реніну, ангіотензину І і ІІ, стимулюється секреція альдостерону, посилюється реабсорбція натрію (гіпернатріємія), посилено секретується ДЦГ, зростає реабсорбція води в дистальних відділах ниркових канальців.

Наслідком цих процесів є збільшення циркулюючої крові, вищим стає фільтраційний тиск у судинах – вода знову переходить в інтерстиціальний сектор, впливаючи на розвиток набряків і лімфостазу (лімфогенний фактор набряків). Часто рідина заповнює порожнини тіла, що призводить до розвитку водянки.

Прикладами водянки є асцит – скупчення рідини в черевній порожнині, гідро перикардит – накопичення рідини в серцевій сумці та ін.

Ниркові набряки часто пов’язані зі зниженням клубочкової фільтрації (гострий гломерулонефрит). Підвищення осмотичного тиску плазми при зменшеній фільтрації поглиблюється гiперальдостеронiзмом, який розвивається при порушенні кровообігу в нирках. Деякі захворювання нирок супроводжуються розвитком нефротичного синдрому. Набряки при цьому патологічному процесі пов’язані з підвищеною проникністю клубочків нирок для білку. Протеїнурія призводить до розвитку гiпопротеїнемiї, падіння онкотичного тиску крові та пересування рідини в міжклітинний простiр.

Голодні (кахектичнi) набряки розвиваються при кiлькiснiй та якісній недостатності харчування, особливо при дефіциті білку. Причинами цього виду набряків можуть бути хронічні захворювання шлунка та кишечника. Механізм компенсації, що включається у відповідь на гiповолемiю, призводить до посиленої реабсорбції натрію та води, що поглиблює розвиток набряків.

Запальні набряки – ознака місцевого патологічного процесу. Механізми переходу рідини з судин в iнтерстицiй пов’язані зі збільшеним фільтраційним тиском в капілярах, високим осмотичним та онкотичним тиском у тканинах запального осередку та підвищеною проникністю судин в осередку запалення.

Алергічні набряки (набряк Квiнке, кропивниця) – локальне скупчення рідини в iнтерстицiальному просторі та в глибоких шарах шкіри. Розвиток набряку пов’язаний із підвищеною проникністю стінок судин під впливом медіаторів алергії – гiстамiну, брадикiнiну, простагландинiв та ін.

Ускладнення при розвитку набряків залежать від їх локалізації, від кількості рідини в тканинах i порожнинах. Інколи навіть нетривале перебування рідини в порожнинах тіла може призвести до необоротних наслідків – набрякання мозку, тампонади серця (скупчення рідини в перикарді). За таких обставин наслідки не обмежуються тільки здавлюванням тканини в місці скупчення рідини, а можуть викликати тяжкі ускладнення основного захворювання.

Рис. 12.2. Принципи та методи ліквідації набряків (за П.Ф. Литвицким, 2003)

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 580 | Нарушение авторских прав