АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Інфекційний процес

Інфекційний процес – це типовий патологічний процес, який є в основі розвитку інфекційної хвороби і являє собою сукупність біохімічних, функціональних, морфологічних та імунологічних реакцій, які закономірно виникають у організмі у відповідь на пошкоджуючу дію інфекційних агентів. Цей процес проявляється на усіх рівнях організації організму (субклітинному, клітинному, тканинному і т.д.) (Матолінець О.М., 2009).

Інфекційний процес – це форма взаємодії макро- і мікроорганізму в певних умовах зовнішнього середовища.

Інфекційний процес може проявлятися на всіх рівнях організації біологічної системи (організм людини) – субмолекулярному, субклітиннному, клітинному, тканинному, а також органів і організму в цілому – і становить суть інфекційної хвороби.

Власне інфекційна хвороба – це частковий прояв інфекційного процесу, найвищий ступінь його розвитку, тобто взаємодія збудника і мікроорганізму не обов’язково і не завжди викликає захворювання. Інфікування ще не означає, що хвороба розвивається. Крім того, інфекційне захворювання є лише однією із форм інфекційного процесу.

Слід відзначити ті загальні для всіх інфекційних захворювань ознаки, які відрізняють їх від інших захворювань. Насамперед, це наявність збудника, заразність, реакція організму на збудник, циклічність перебігу, формування постінфекційного імунітету. Форми взаємодії інфекційного агента з організмом людини можуть бути різними і залежать від умов інфікування, біологічних властивостей макроорганізму (наявність чи відсутність імунітету, сили неспецифічної резистентності).

Форма взаємодії інфекційного агенту із організмом визначаються умовами існування, властивостями збудника та особливостями макроорганізму.

Розрізняють такі форми взаємодії:

1) Маніфестна інфекція (клінічно проявляється):

а) гостра форма;

б) хронічна форма.

Для гострої форми маніфестної інфекції характерне нетривале перебування збудника у макроорганізмі, резистентність до збудника при повторному його потраплянні, висока контагіозність (скарлатина, чума, віспа та ін., б). Хронічна форма характеризується тривалим перебуванням збудника у організмі з рецидивами та ремісіями.

2) Носійство – це безсимптомна форма інфекційного процесу, яка супроводжується імунологічними зсувами та морфо-функціональними змінами в органах і тканинах (черевний тиф, гепатит В, дифтерія і т.п.). В цьому випадку людина залишається працездатною, але стає резервуаром і джерелом збудника.

3) Латентна форма інфекції. При цьому збудник перебуває у «дефектній» формі всередині клітини організму і не потрапляє у навколишнє середовище (вірус герпесу). Проте, під дією певних факторів (термічні впливи, травми і т. д.) трансформується у гостру форму інфекції.

4) Повільна форма інфекції – характеризується тривалим інкубаційним періодом і ациклічним прогресуючим перебігом (СНІД).

5) Асоційована (змішана) форма інфек ції – виникає при послідовному чи одночасному впливі декількох патогенних агентів на організм. При цьому вплив буде більш складним, аніж проста сума ефектів окремих збудників.

Основними складовими інфекційного процесу є збудник (інфекційний агент), макроорганізм і оточуюче середовище.

Збудник визначає виникнення інфекційного процесу, його специфічність та перебіг.

До основних властивостей збудника відносять: патогенність, вірулентність, інвазивність і токсичність.

Патогенність мікроорганізмів – це видова ознака, яка відображає здатність мікроорганізмів викликати захворювання. Вона забезпечується цілою низкою факторів:

- наявністю ферментів для проникнення;

- джгутиків;

- ундулюючої мембрани;

- здатність до інкапсуляції;

- утворення інгібіторів фагоцитозу;

- виділення екзо- та ендотоксинів.

Мірою патогенності є вірулентність, яка у штамів одного виду може бути різною.

Вірулентність збудника тісно пов’язана із інвазивністю. Інвазивність – це здатність до проникнення збудника у тканини і органи та поширення в них. Ця властивість забезпечується факторами поширення – ферментами муциназою і гіалуронідазою.

Інфекційні агенти здатні накопичувати та виділяти токсини, що зумовлює їх токсигенність. Розрізняють екзо- та ендотоксини. Ендотоксини вивільняються лише при руйнуванні збудників.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1858 | Нарушение авторских прав