АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Класифікація. Етіологічна класифікація: стрептококовий, стафілококовий, гонококовий сепсис та ін.

Етіологічна класифікація: стрептококовий, стафілококовий, гонококовий сепсис та ін.

Залежно від локалізації септичного вогнища розрізняють терапевтичний, хірургічний, отогенний, тонзилогенний та інші види сепсису.

Збудниками сепсису найчастіше є стрептококи, стафілококи, пневмококи, кишкова паличка. Зазвичай сепсис – це ускладнення запального процесу.

Основну роль у патогенезі сепсису відіграє стан макроорганізму, а саме зниження його реактивності (як наслідок важкого захворювання, операції, великої крововтрати, голодування) та неадекватна гіперергічна реакція його на інфекцію. Втрата макроорганізмом здатності до локалізації інфекції сприяє генералізації процесу та переважному розвитку загальних реакцій у ньому.

Джерелом загальної інфекції можуть бути нагноєння у рані чи ускладнений перебіг місцевих гнійних захворювань (фурункул, карбункул, флегмона), ускладнення після пологів чи аборту, коли вхідними воротами інфекції є слизова матки, гнійні процеси чи пошкодження органів сечостатевої системи, гострі чи хронічні гнійні захворювання органів травної системи та ін.

Сепсис проявляється як місцевими ознаками – в первинному вогнищі захворювання, так і загальними симптомами – головним болем, підвищенням температури до 39– 40° з великими добовими коливаннями, прогресуючим схудненням, прискоренням пульсу, зниженням артеріального тиску, тромбозами, набряками та пролежнями.

Клінічний перебіг сепсису може бути блискавичним (1–2 доби), гострим (до 5 – 7 діб), підгострим і хронічним. Часто спостерігається атиповість і стертість його симптомів, що пов’язано із значною зміною хвороботворних властивостей збудника в результаті масивного застосування антибіотиків. Сепсис може перебігати з утворенням місцевих гнійників у органах і тканинах (при занесенні інфекції із первинного вогнища) – септикопіемія, при якій перебіг сепсису залежить від локалізації гнійників (наприклад, гнійник в мозку з відповідною неврологічною симптоматикою), і без метастатичних гнійників – септицемія, часто з більш бурхливим перебігом, різко вираженими загальними симптомами. При розвитку сепсису у новонароджених (джерело – гнійний процес в тканинах і судинах пуповини – пупковий сепсис) характерні блювота, пронос, повна відмова дитини від грудей, швидке схуднення, зневоднення.

Загальні принципи фармакокорекції:

1) дія на збудника (хіміотерапія, антибіотикотерапія, імунотерапія, фаготерапія та ін.);

2) нейтралізація токсинів (специфічна та неспецифічна);

3) відновлення порушених життєво важливих функцій організму (штучна вентиляція легенів, гемодіаліз, кровозаміна, інфузійна терапія, оперативні втручання та ін.);

4) відновлення нормальних параметрів гомеостазу організму (корекція гіповолемії, ацидозу, серцево-судинної та дихальної недостатності, боротьба з гіпертермією, діареєю та ін.);

5) підвищення фізіологічного опору (реактивності) організму (імунотерапія, в тому числі й гамма-глобулінотерапія, вакцинотерапія, гормонотерапія, гемотрансфузії, протеїнотерапія, біологічні стимулятори, фізіотерапія та ін.);

6) симптоматична терапія;

7) дієтотерапія;

8) охоронно-відновний режим.

Вибір лікувальних засобів, їх дозування залежать від стану та віку хворого, форми перебігу хвороби, супутніх захворювань та ускладнень.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 537 | Нарушение авторских прав