Стадії та прояви інфекційного процесу
Виділяють 5 стадій (періодів) розвитку інфекційного процесу:
Контактний період. Період від моменту першого контакту збудника до проникнення його через біологічні бар’єри організму.
Інкубаційний (прихований, латентний) період – проміжок часу між проникненням збудника і появою перших клінічних симптомів захворювання. У цьому періоді відбуваються розмноження і вибіркове (відповідно тропізму) накопичення збудника в певних органах і тканинах, накопичення токсинів. З боку макроорганізму в інкубаційному періоді відбувається мобілізація захисних сил організму, його фізіологічних, гуморальних і клітинних засобів захисту, посилюються окисні процеси, глікогеноліз.
Зміни відбуваються й у функціональному стані ЦНС, вегетативної нервової системи, в системі гіпоталамус – гіпофіз – кора надниркової залози. При кожному інфекційному захворюванні інкубаційний період має певну тривалість, яка піддається коливанням (від декількох годин до декількох тижнів і навіть місяців.
Продромальний період (період провісників) охоплює найбільш ранні прояви захворювання; не має характерних ознак інфекційного захворювання, що розвивається (у зв’язку з відомою стереотипністю реакції макроорганізму на дію різних пошкоджуючих факторів). Його симптоми (нездужання, головний біль, розбитість, розлад сну, зниження апетиту, інколи незначне підвищення температури тіла) властиві багатьом інфекційним захворюванням, у зв’язку з чим встановити діагноз у цьому періоді дуже складно.
На місці вхідних воріт нерідко виникає запальний процес – первинне вогнище чи первинний ефект. В організмі можна спостерігати бактеріємію, посилення інтоксикації, а також патофізіологічні і патохімічні зміни.
Період розпалу (період основного прояву найбільш характерних і виражених при даному захворюванні клінічних, а також морфологічних і біохімічних симптомів) має різну тривалість – від кількох днів (кір, грип) до декількох тижнів (черевний тиф, вірусний гепатит, бруцельоз) і змінюється переходом до наступного періоду.
Завершальний період. В цей період відбувається повне чи неповне видужання, або наступає смерть. При видужанні в цей період відбувається звільнення організму від збудника і ліквідація структурно-функціональних порушень, що виникають під час інфекційного процесу. Тривалість періоду широко змінюється і залежить від форм хвороби, тяжкості перебігу, ефективності терапії та багатьох інших причин.
У випадку неповноцінності (при слабкому напруженні) імунітету, що формується, нездатного забезпечити звільнення організму від збудника, інфекційний процес може приймати ациклічний перебіг.
При цьому можливі такі варіанти:
- загострення (посилення основних проявів захворювання в періоді їх затухання);
- рецидиви (повернення основних проявів захворювання після клінічного одужання).
Від рецидивів слід відрізняти реінфекції, що є повторними захворюваннями на ту ж інфекцію, і пов’язано з повторним надходженням в організм збудника того ж виду (реінфікування), зумовленим неповноцінним імунітетом. Цим можна пояснити і перехід гострої фази захворювання в хронічний процес, який характеризується довгостроковим перебуванням збудника в організмі, рецидивами та загостреннями. Однак у випадку своєчасної та раціональної терапії рецидив захворювання може завершитися повним одужанням.
Одужання після перенесеного інфекційного захворювання може бути повним, коли всі порушені функції відновлюються, чи неповним, якщо зберігаються залишкові (резидуальні) явища.
Сепсис – загальне інфекційне захворювання, яке зумовлене потраплянням у кров і тканини мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності – токсинів. Це особливий вид реакції організму на мікроорганізм. Характерними особливостями сепсису є: поліетіологічність, відсутність контагіозності та вироблення імунітету у організмі, ациклічність та «трафаретність» проявів.
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 763 | Нарушение авторских прав
|